Людина часто відчуває себе зламаною. Нам буває тяжко на душі, хоча все йде начебто за планом. Ми можемо все робити правильно, але відчувати, що щось не так… Багато галасу, метушні, справ, обов’язків і… порожнеча. Що є по-cправжньому цінним? Чим я можу похвалитися? Подібні запитання інколи виникають у кожного.
Відкриємо книгу Єремії, 9:22-23: «Так говорить Господь: Хай не хвалиться мудрий своєю премудрістю, і хай не хвалиться лицар своєю хоробрістю, багатий багатством своїм хай не хвалиться! Бо хто буде хвалитись, хай хвалиться тільки оцим: що він розуміє та знає Мене, що Я – то Господь, Який на землі чинить милість, правосуддя та правду, бо в цьому Мої уподобання, каже Господь!»
Насамперед, кілька пояснень, що стосуються культурно-історичного аспекту.
Читаючи цей текст ми повинні розуміти, що входимо у світ розгніваних пророків, крик яких був актуальним під час так званого періоду урбанізації. Коли ізраїльтяни сформувалися як народ, коли вони звикли до того, що бачать Бога-Царя присутнім у храмі, – в Єрусалимі настає нова криза. Вона названа «кризою урбанізації», тому що пов’язана зі зміцненням міст і всім, що з ними пов’язано. Люди, яких можна описати словами «мудрі, сильні, багаті», жили в містах, а за стінами – ті, які не мають іншого вибору, як служити першим. Маніпуляції були пов’язані з вірою простих людей у те, що Єрусалим – істинно Боже місто, цар – істинно Божий представник, а храм – істинно місце поклоніння. Тому треба віддати найкраще, інакше вас покарає Бог. Коли припинилося служіння царя і його дому народу, припинилася турбота про бідних, виник клас жебраків. Соціальна несправедливість, жорстокість, експлуатація, які протиставлені «милості, правосуддю та правді», були наслідком відступлення від Господа, від Якого насправді ми всі залежимо.
У давнину послання царів приносили вісники, яких тримали при дворі. Уміння писати і читати дуже цінувалося. Від цих людей багато залежало, адже вони були грамотні і могли впливати на події. Відтак, такий вісник завжди починав і закінчував своє послання вказівкою на того, кому воно належить. Така обережність зрозуміла, тому що послання від царя не завжди було радісним. Ось у такій ролі бачить себе і пророк у Старому Завіті. Бог – це Цар, пророк — це вісник.
Культура Середземномор’я у спілкуванні великого значення надає похвалі. Подібні традиції поширені на Сході і сьогодні. Співрозмовник не забуде похвалити вас у процесі спілкування, він висловить захоплення тим, якою ви є людиною. Я сам переконувався в цьому під час спілкування з узбеками й індусами. На тлі цих традицій подивимось на текст.
Уявімо, що мудрий, сильний і багатий співрозмовник нічого не говорить про свою мудрість, силу і багатство, а тільки підкреслює, як для нього важливо знати і розуміти когось. Образами, зрозумілими для людей того часу і культури, Біблія вчить нас хвалити Господа і виражати цінність стосунків із Ним.
Важливо зазначити, що в словах Господа з вуст пророка відображене ставлення, притаманне людям Середземномор’я: вони шанобливо ставляться один до одного, ніби приховуючи свої взаємини. Хоча в тексті Бог однозначно проголошує Свою волю, ми не бачимо прямого звернення, характерного саме для нашої культури. Яскраво виражене бажання Господа, проголошено волю Царя, але представлено це не прямо, не «в лоб». Нам дають судити про Господа з того, що Він робить: чинить милість, правосуддя та правду на землі. З боку побудови взаємин важливо те, що Бог розповідає історію про Себе, про Свої справи, щоб люди могли повірити і захотіли відновити стосунки.
Зобразивши текст у вигляді схеми, ми чітко бачимо в центрі фразу: «Я то Господь», що надає тексту особливої глибини, пов’язаної із взаєминами. Адже слово ЯХВЕ-Господь (написане ЯХВЕ («Я є, де я є» – саме такий переклад запропоновано сучасними вченими) читалось «Адонай» (Господь) вживалося лише тоді, коли йшлося про Бога Ізраїлю, Господа Завіту, й означало близькість Бога до нас, до нашого світу, нашого життя, наших проблем. Використовуючи образи побутового життя древніх ізраїльтян, можна уявити, як до нас звертається Господар намету, в якому ми — гості. Він розділяє з нами спілкування і захистить у разі небезпеки.
Також ця схема показує, як пов’язані дієслова другої частини вірша з запереченнями першої частини.
ХАХАМ-мудрий – уживання цього слова наводить на думку про єгипетську мудрість. З іншого боку слово ГІБОР-сильний воїн наводить на думку про культ сили, який сповідували в Месопотамії. Слово АШЕР-багатий теж повинно було викликати в Ізраїлі певні асоціації. Корінь цього слова утворив ім’я богині Ашери й Астарти. Відомо, що у Фінікії і Ханаані Астарті поклонялися, перш за все, як богині кохання і родючості (ассирійці та филистимляни вважали її богинею війни (1 Сам. 31:10); у Палестині було знайдено безліч оголених жіночих фігурок, які прийнято вважати зображеннями Астарти; велика кількість знайдених фігурок, що відносяться до періоду Ізраїльського царства, підтверджує свідчення Біблії про поширення культу богині Астарти в Ізраїлі). Виходить, що всі три слова були пов’язані з богами Єгипту, Месопотамії і самої Палестини. Отже, за тим, чим хвалилися люди, до яких звертається Єремія, стоять ідоли, а по тому, чим ти хвалишся, про що говориш, чому надаєш значення, можна судити або про ідолопоклонство, або про поклоніння Єдиному Богові.
Ідоли Єгипту спокушали Ізраїль. Життя в Єгипті обіцяло достаток, спокій і безтурботність. Єгиптяни вважали фараона богом, себе – особливим народом, а решта світу – за нечистий. Мудрість єгипетська згадується в Біблії, про гордість і почуття зверхності над усім світом, яке було у фараона, ми теж знаємо з Писання (Дії 7:22; Вих. 1-15). Життя в Єгипті обіцяло блага цивілізації, жити там було легко, тільки для цього потрібно було стати єгиптянином: одягатися так як вони, поклонятися єгипетським богам і ніби з жалем ставитися до всіх інших мешканців на землі. Розташування Єгипту поряд з річкою, яка розливається, дає великі можливості для землеробства. Єгиптянам рай ніби і не потрібен, у них рай на землі. Отже, єгиптяни вихвалялися своєю мудрістю.
З іншого боку, життя в Месопотамії приваблювало своєю стабільністю. «Прогрес і процвітання» було написано на грудях вавилонського бога Мардука і царів Вавилону, які вважалися його синами. Тут сповідували культ сили, і ми знаємо, що Навуходоносор, один з месопотамських правителів, претендував на панування над цілим світом (Дан 2:37-38; 3:4-7). Водночас життя у Месопотамії сприймалося як проблема, яку потрібно постійно вирішувати. Тут річки затоплюють, і вороги з гір нападають на вас, щоб відібрати вашу їжу та майно. Світ наповнений духами злоби, і ви звертаєтесь за допомогою до богів, які здатні їх контролювати. Місто стає тоді притулком для людей, їхнім захистом, його значення росте. Власне ідея імперії виникла в Месопотамії. Для розширення імперії і підтримки життя в містах потрібна сила, вплив, а коли вони з’являються, як тоді не хвалитися?
Текст наводить на думку і про хананейських богів, поклоніння яким було поширено серед народу Божого. Мабуть, пророк звертається до людей, що живуть у землі меду (землею меду називається вузька смужка землі на узбережжі Середземного моря і в Галілеї; назва пов’язана з вирощуванням фініків, з яких робили сироп (мед); вживалася, щоб сказати про територію, на якій жили від сільського господарства; у землі молока (решта території Ізраїлю) жили від скотарства), тому що поклоніння Астарті було пов’язано із землеробством, родючістю, а значить – і з багатством. У землі меду тобі не потрібно важко працювати або зберігати взаємини підтримки, без яких не вижити в менш родючій землі молока. Ти можеш найняти працівників і відносини сприймаєш більше за ієрархічною моделлю. Коли врожай збирається кілька разів на рік, починає домінувати матеріальне. Багатий може все собі дозволити, життя стає керованим, наповненим різними задоволеннями і земними радощами. Ця спокуса, в першу чергу, стосується людського прагнення до багатства. Людина починає хвалитися багатством.
На противагу всьому цьому наш Господь, Який безмірно багатий, – багатий милістю, істинно Сильний – сильний бути справедливим, і мудрість Господа виявляється в Його праведних вчинках.
ХЕСЕТ-милість – уживання цього слова вказує на видимі прояви завіту з Господом. Милість, яку дає нам Бог, ми передаємо далі, поширюємо її на відносини з людьми. Він дає нам доказ Своєї любові в завіті, і наш обов’язок – милувати один одного.
МІШПАТ-правосуддя – указівка на динаміку суспільних відносин. Сила спілкування в єдності, що виходить від Бога, виражена в Старому Завіті в образі води, яка дощем проливається на землю. З цим пов’язано протистояння своїм внутрішнім імпульсам, які підштовхують до невірності. Вірність Богові виражена в справедливому ставленні один до одного.
ЦАДАКА-правда — спонтанні дії, які виявляють правосуддя. Ти в спілкуванні з ким-небудь і поводишся відповідно до відповідальності, яку накладають ці взаємини, тобто поводишся по правді.
Застосування тексту до нашого життя
1. Слова, сказані пророком, який був вісником Небесного Царя, Господа
завіту, були вимовлені ним під час кризи урбанізації і звернені до людей, що жили в землі меду. Багато хто з нас живе в подібній ситуації сьогодні. Відкриваються великі можливості. З’являється доступ до ресурсів, життя в достатку, про який наші батьки могли тільки мріяти. Уже зараз багаті багатшають, але навіть для тих, хто ніколи не стане багатим, гроші стали цінністю номер один. Люди хваляться своїми зарплатами, речами. З цим пов’язаний статус у суспільстві. Люди на периферії і сьогодні прагнуть стати жителями міст, а життя в столиці, як життя в Єгипті, вважається привілеєм. Ставлення до провінціалів у таких людей трохи зверхнє, поблажливо жалісливе. Чи будемо ми рівнятися на такі цінності і чи станемо подібними до таких людей?
2. Володіння ресурсами, як правило, веде до певного способу життя, якому притаманне прагнення до збагачення на землі. Багато хто і сьогодні підтвердить, що коли ми були біднішими, більше цінували дружбу, простоту тощо. Як тільки трохи «піднялися», треба змінювати друзів і спосіб життя. Розмови про речі, гроші і «що нового на базарі чи в магазинах» свідчать, що ми хвалимося своїми ресурсами не тільки на словах, але й ведучи певний спосіб життя, накопичуючи майно, але забуваючи про Бога. Це призводить і до нехтування іншими людьми. Милість тоді здається непотрібною, тому що тобі ніколи думати про щось інше, окрім збагачення.
3. Люди, до яких звертається Єремія, жили між двох імперій, цінності яких відобразились в тексті. Сила, вплив, могутність — цінність месопотамська. Єгипетська цінність – мудрість, знання. Сьогодні внаслідок глобалізації ми теж стаємо все більш відкриті до різних традицій і цінностей. Інтернет дає доступ до інформації та знань, яких не мали єгиптяни. А як я використовую те, що знаю? Чи усвідомлюю я відповідальність, накладену освітою? «Кому багато дано, з того багато спитають» (Лк. 12:48). А вплив… Це дуже цінують у нашому світі на всіх рівнях. Іноді, судячи з того, як ми живемо, можна сказати, що знання, вплив і доступ до ресурсів притягує нас більше, ніж можливість поглиблювати взаємини з Господом і Його людьми.
4. Пророк проголошує цінність, відмінну від хананейської, єгипетської та месопотамської. Це цінність взаємин із Богом. Оскільки в тексті вживається два слова, що описують стосунки з Господом, вони доповнюють одне одного, виражаючи різні відтінки змісту. Дійсно, «розуміти» та «знати» наводить на думку про близькість, щирість і постійність взаємин із Господом. Це називається вірністю. Але ще важливішим є те, як я розумію Господа і стосунки з Ним. Чи шукаю я з Ним зустрічі, чи хвалюся Ним?
5. Одній із традицій, похвалі, пророк надає особливого значення, описуючи цінності ідолопоклонників і цінність взаємин з Господом завіту, Господарем намету. Не так давно один мій друг запитав мене, чим я можу похвалитись. Я відповів, що не думав про це… Цей текст змушує задуматися. Хоча у нас прийнято не хвалитись, а швидше дякувати, ми теж постійно чимось хвалимось, коли спілкуємось, коли віддані певному способу життя. Чи думаємо ми про Господа, чи носимо в серці любов до Нього, чи пишаємося стосунками з Ним?
6. Характер Господа розкривається у тому, що Він робить на землі. Хоча для наближення до Бога потрібно витратити багато часу і сил, це просто вираження того, чого ти шукаєш, чого сильно хочеш. Коли це мета, цінність – усе підкоряється досягненню цієї мети. Неймовірно, але Господь приваблює нас, являючи те, Ким Він є, ми просто починаємо бачити Його руку у своєму життя та житті оточуючих. Тоді ти сам цінуєш ці взаємини і робиш усе, щоб їх зберегти. Тоді ми не прагнутимемо до збагачення на землі й осягнемо багатство Його милості. Не будемо шукати можливостей посилення впливу, а справедливо і з повагою ставитимемося до всіх людей, до їхніх прав. Не будемо накопичувати знання, які приємні лише нам, які не застосуєш у житті, а станемо пізнавати Бога. Ми відцураємось від мирської мудрості і будемо наближатися до Нього день за днем, поглиблюватимемо взаємини, слухатимемо Його, говоритимемо з Ним, «щоб було, як написано: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!» (1 Кор. 1:31).
Юрій Ліщинський