Знайомство з Учителем (Івана 1:1-14
В’ялов Олександр, чоловік і батько, священнослужитель, засновник і директор приватної школи «Початок мудрості» (м. Харків)
Зажмурюючи очі, поринаю у спогади, намагаюся пригадати той день… Важко, бо минуло 29 років… Я йшов у перший клас і батьки вперше повели мене до школи. Багато нового, трохи страшнувато… Ключова подія – зустріч з першим учителем (точніше – учителькою), перший у житті шкільний урок… Банальність? Можливо, але саме з неї розпочалося моє шкільне, а по ньому – і доросле життя… Є такі особливі життєві «банальності», з яких усе починається. Всі ми, в тому числі і ви, шановний читачу, колись уперше прийшли до школи, щоб зустрітися з першим учителем. Він був вищим від вас на зріст і доводилося дивитися на нього знизу догори… Цій незнайомій людині батьки довіряли наше майбутнє… І хоча сьогодні у нас за плечима вища освіта, в той момент ми навіть не підозрювали про існування таблиці множення, «неправильних» дієслів, трьох законів Ньютона чи таблиці Менделєєва.
Євангелія від Івана з перших рядків розкриває перед нами брами небесної школи і знайомить з Учителем. Усього одна сторінка ставить три найважливіші для душі питання:
1) Хто Він, наш Учитель? (правильне усвідомлення Бога)
2) Хто ми, ким ми маємо бути? (правильне усвідомлення себе)
3) У чому наша мета? (правильне усвідомлення Божої цілі для нас)
1) Хто Він, наш Учитель?
Розповсюджені уявлення про Бога
Мама однієї учениці якось заявила мені: «Олександре, я – нерелігійна людина», на що я відреагував: «Усі люди релігійні. Кожен має релігію. Навіть атеїсти вірять, що Бога немає. Проблема не в релігійності, а в тому, що люди намагаються створювати собі «зручного бога» – за власним образом та подобою»… Всі ми (хоч і різною мірою) потрапляємо в спокусу дивитися на Бога через спотворені «окуляри» власного життєвого досвіду, освіченості, «здорового глузду». Ось деякі «портрети» нереального, небіблійного «бога»:
а) «Бог – на небі, а ми – на землі» (віддалений Бог),
б) «Бог – у душі, а не в житті» (пасивний Бог),
в) «Бог – це якась сила…» (невимогливий Бог),
г) «Бог – це любов» (толерантний Бог),
д) «Бог – для слабких» (обмежений Бог),
е) «Бог – перешкода для розваг і задоволень» (злий Бог),
є) «У кожного свій Бог» (невизначений Бог),
ж) «Бог не існує» (я – сам собі бог).
Безумовно, певна доля істини в деяких з наведених поглядів є, проте, в цілому ці «портрети» або неправильні, або однобічні… Втім, знати справжнього Бога потрібно хоча б тому, що було б абсурдом прагнути усвідомити певні закони фізики, хімії, біології, історичні факти (саме цим ми і займаємось протягом шкільних років), одночасно ігноруючи, нехтуючи Тим, Хто створив і контролює як природні закони, так і історичні події. Більше того, коли ми помиляємось у наших судженнях про Бога, ми не просто інтелектуально «промахуємось», а вчиняємо ідолопоклонство, тобто порушуємо 1-шу і 2-гу заповіді Десятослів’я: «Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій» (Вих. 20:2-5).
Біблійний портрет Бога
«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Iв. 1:1-5).
Як талановитий художник, апостол Іван буквально декількома сміливими мазками окреслює контур грандіозного портрета. Він показує на Христа, переконливо доводячи Його неперевершеність, несхожість на звичайного «великого героя»:
1. Христос є вічним та незмінним Словом («все плине, все змінюється», включаючи курси валют та обіцянки політиків, крім Слова, що «споконвіку» – незмінне і навіки, існувало одвіку й існуватиме вічно).
2. Христос є премудрим Словом – «Логосом» (оскільки «все через Нього повстало», Він є Тим, Хто спроектував Всесвіт, від найдрібніших клітин до неосяжних галактик, мудро визначивши мету існування як застиглого каміння, так і живої людини).
3. Христос є всемогутнім Словом (спроможність створити з нічого і підтримувати життя незліченної кількості істот, речей, небесних тіл, зоряних систем свідчить про Його незрівнянну ні з чим могутність).
4. Христос також є життєдайним Словом (кажучи «І життя було в Нім», Іван наголошує на тому, що справжнє життя – не «біос», а «зое» – неможливе поза Христом).
5. Христос є ще праведним Словом (це єдине справжнє Світло, що світить у нашому злому світі, не схоже на темряву і не підкорене темряві).
«І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Iв. 1:14).
6. Христос є також втіленим Словом (Бог Отець не послав ангела (або ангелів) задля спасіння людства від темряви гріха, бо виконати таке надзавдання міг лише Син Божий).
7. Христос є, крім іншого, ще і благодатним Словом (Своєю смертю на хресті Він поєднує «логічно суперечні» реалії – Божу справедливість, яка не може залишити гріх без 100%-го покарання, і Божу милість, що бажає спасти від загибелі навіть найзапеклішого злодія).
Чи вірите ви в такого Бога, читачу? Який вплив справляє кожна з Його славних чеснот на ваше повсякденне життя? Які причини сьогодні утримують вас від того, щоб поспішити стати Його учнем? Якщо вас не влаштовує такий Учитель, то хіба влаштує вас хтось інший?
2. Хто ми, ким ми маємо бути?
Пам’ятаєте колишнє класичне гасло: «Людина – це звучить гордо!»? Правда, в житті людину частенько характеризують не так пафосно: «Дурень, баран, гальмо, хамло…». Хто ж ми все-таки є – «напівбоги», вершителі долі чи продукти еволюційного процесу, що стоять на один щабель вище від «інших тварин»? Ось що апостол каже про нас:
1. Ми – створені Богом за Його образом і подобою, тобто не з’явилися внаслідок еволюційних явищ («все через Нього повстало»).
2. Ми маємо призначення від Бога, тобто не вільні жити на власний розсуд (не лише Іван Хреститель – «чоловік, що від Бога був посланий», 1:6-7; кожного з нас Бог створив для певної мети, і лише безпідставне зухвальство зазіхає нехтувати цією метою задля здійснення власних життєвих планів).
3. Ми – грішники… Слово «темрява», що вживає апостол Іван, – це наш статус, який, до речі, не передбачає високої самооцінки (що суперечить популярним психологічним кліше щодо формування останньої). Звідси також видно, що причиною, через яку Христос помирав за грішників, була не цінність самих грішників (темрява не має жодної цінності), а велич Божого милосердя до них.
4. Ми маємо потребу в Бозі та Його праведності, яка дає справжнє, вічне життя, тобто ми – не самодостатні і незалежні (світло – єдина альтернатива темряві, праведність – єдина альтернатива гріху). Так само, як Мюнхаузен не міг насправді витягти себе за власне волосся з болота, і ми неспроможні самотужки змінити свої найглибші цінності, думки, бажання, емоції, або, кажучи біблійною мовою, своє серце.
5. Ми – обмежені та неспроможні до духовного пізнання (саме тому нам і потрібне «світло, що просвічує кожну людину», 1:9).
6. Ми потребуємо віри, якою природно (від народження) не забезпечені (і тому Бог визначає ціль Свого послання словами: «щоб повірили всі через Нього»).
7. За власною природою ми не шукаємо, не розуміємо, не любимо Бога («темрява не обгорнула Його» – 1:5, «світ не пізнав Його» – 1:10, «свої відцурались Його» – 1:11).
8. І навіть релігія не спроможна дати нам вирішення проблеми відчудження від Бога («свої… – релігійні євреї – … відцурались Його», 1:11).
Знищуюча правда про себе може забрати останню надію в того, хто шукає істини. Проте, апостол Іван свідомо підкреслює факт безнадійності становища людини… Гріх, що був успадкований від Адама, живе в нас від народження, незалежно від освіти, посади, статі, віку, національності, кількості зроблених добрих справ тощо. Святість Бога вимагає справедливого покарання за гріх: «Плата за гріх – то смерть». І біда наша в тому, що ті, хто грішить, не розуміють свого становища, ті, хто розуміє, не хочуть змінюватись, ті, хто хоче змінитися, не мають для цього сил. І якби не Христос, ми б узагалі не мали жодної надії…
3. Розуміти мету:
Віра, про яку говорить апостол, має 7 якостей:
1. Вона має початок: «тим, хто Його (Христа) прийняли…» (1:12). Прийняття Христа є початком віри. Цей крок ще називається покаянням і означає радикальну зміну цінностей, думок, бажань.
2. Вона є персональним, а не суспільним явищем («ми всі – віруючі»), оскільки сказано: «тим, хто Його прийняли…»
3. Вона має чіткий зміст: «Його прийняли…вірять у Ймення Його» (1:12).
4. Вона поєднує в собі інтелект, емоції та волю (1:12).
5. Вона має результат – «владу дало дітьми Божими стати,.. від Бога народились» (1:12).
6. Вона не є природним – соціальним, фізіологічним, психологічним явищем (1:13).
7. Вона має надприродне походження, тобто є даром Божим (1:13).
Отже, віра – це єдиний вихід з безвиході безбожної темряви. Вона (і більше нічого в світі) може реально і відчутно змінити гріховні вподобання нашої душі і дати не просто тимчасове і поверхневе полегшення, а реальне спасіння, оновлення і перетворення душі з законним правом носити нове ім’я «Божої дитини».
Насамкінець декілька практичних порад:
1. Проаналізуйте власне розуміння Бога, себе і віри. Будьте чесні і зізнайтеся собі, де ви видавали бажане за дійсне. Будьте серйозні – йдеться про темряву і світло, про смерть та життя.
2. Сплануйте… Складіть для себе перелік питань, які хвилюють вас стосовно Бога, себе, власної віри чи її відсутності.
3. Шукайте… Почніть читати Біблію з метою знайти відповіді на ці питання. Моліться, аби Бог відкрив вам справжні, надприродні відповіді, які реально вплинуть на стан вашого серця і життя. Знайдіть християн, з якими ви б ділилися власними питаннями і пошуками. Подібно до того, як Бог призначив Іванові Хрестителю бути тим, хто свідчить про світло, Бог і сьогодні використовує людей, які знають Бога, для духовної настанови інших.