Подорож по сторінках Біблії в рубриці «Студії Біблії» продовжується, і, зустрічаючи Різдво 2010, ми поговоримо про пророцтва.
«…В давнину промовляв був Бог до отців через пророків, а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив» (Євр. 1:1).
«Бог говорив…» — ці слова повертають нас до однієї з найвеличніших тем Біблії і змушують замислитись: «Чи говорить Бог сьогодні?». В цілому Біблія містить сотні пророцтв, вони вже збувалися в історичному минулому, але є і такі, що виконаються в майбутньому. Як бачимо з тексту, Бог промовляв через древні пророцтва, а потім через Свого Сина. Почнемо з простішого запитання: «Хто такі пророки і яка їх роль в історії?»
З давніх-давен пророками називали людей, які мали особливе призначення у їхньому житті. Воно ставало очевидним після зустрічі з Богом і встановлення з Ним тісних стосунків. Перша згадка про пророка в Біблії міститься в книзі Буття, 20:7. Тут пророком названий праотець Божого народу — Авраам. Найбільшим же пророком Ізраїлю був Мойсей (Повт. Зак. 34:10–12). Хоча його чомусь вважають скоріше законодавцем, ніж пророком. А от імена двох наступних пророків тісно пов’язані з формуванням пророчої традиції Ізраїлю: Ілля і Єлисей. З іменем останнього на сторінках Біблії пов’язані своєрідні спільноти «синів пророчих» (2 Цар. 6). Окремі пророки прославились як люди віри (Євр. 11:32–40).
Щоб краще зрозуміти унікальність ролі пророка, поговоримо про древні монархії. На верху піраміди — монарх, цар. Далі, довкола — його двір, наближені до царя люди, знать. Це впливові в державі люди. Народ — на наступному щаблі, нижче. Всі служать одному цареві. Більшість людей живе за стінами міста і працює на процвітання царської столиці, в якій проживають знатні в державі люди. Це ідеальна схема, але вона дає ясніше побачити те, що турбувало пророків. Пророк приходив до царя з Божим Словом, і це ставало своєрідною перевіркою для царя. Якщо цар і його оточення дбали про народ, який їм служить, — отримували похвалу, якщо ні — докір. Істинним Царем, Якому були підпорядковані всі, Який правив з Небес, був Господь Бог Ізраїлю. Тому і пророк, і цар звітували перед Ним. Історія Ізраїлю знала царя, який втілив ці ідеали. Давид — це цар-слуга, хоча це зовсім не означає, що сам Давид був ідеальною людиною. Але Давид об’єднав розрізнені племена і розширив царство Ізраїлю. Після правління його сина Соломона царство розділилось і вже ніколи не було в нього минулої слави.
З історичної точки зору пророки були завжди, але особливий «розквіт» їхнього служіння припадав на так званий період занепаду царства (після Соломона). Царі забули про Бога, Який дав їм владу, занехаяли Його заповіді і перестали відображати образ Царя Небесного для тих, хто їх оточував. Пророки приходили до царів зі словом від Бога. «Промовляв був Бог до отців через пророків», тому що державні інститути, так би мовити, псували Його репутацію. Або, якщо говорити біблійною мовою, — знеславили Бога. Отже, щоб встановлений у державі порядок прославляв Бога, повставали пророки. З цим пов’язані і теми їхніх промов — релігійне лицемірство, соціальна несправедливість, економічна криза тощо. Хоча теми пророчих книг дуже різноманітні, їх усіх об’єднує одна. Це тема месіанська, тема Христа — помазаного Богом Царя, Пророка і Священика.
А тепер відкриємо 7 розділ книги пророка Ісаї і перейдемо до записаного в ньому пророцтва. Книга пророка Ісаї містить уривок, який описує одну з подій часів правління царя Ахаза. Це було в період поділеного царства. Над юдейським царством нависла загроза з боку сусідніх ізраїльського і сирійського царств. Господь заспокоює царя і народ через пророка, про це написано в Іс. 7. Промова має багато цікавих деталей, на яких ми не будемо зупинятись. А ось саме пророцтво…
«Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7:14). … і його виконання в різдвяних подіях.
«Народження ж Ісуса Христа сталося так. Коли Його матір Марію заручено з Йосипом, то перш, ніж зійшлися вони, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого. А Йосип, муж її, бувши праведний, і не бажавши ославити її, хотів тайкома відпустити її. Коли ж він те подумав, ось з’явивсь йому Ангол Господній у сні, промовляючи: Йосипе, сину Давидів, не бійся прийняти Марію, дружину свою, бо зачате в ній, то від Духа Святого. І вона вродить Сина, ти ж даси Йому ймення Ісус, бо спасе Він людей Своїх від їхніх гріхів. А все оце сталось, щоб збулося сказане пророком від Господа, який провіщає: Ось діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Еммануїл, що в перекладі є: З нами Бог. Як прокинувся ж Йосип зо сну, то зробив, як звелів йому Ангол Господній, і прийняв він дружину свою. І не знав він її, аж Сина свого первородженого вона породила, а він дав Йому ймення Ісус» (Мт. 1:18–25).
Повертаючись до тексту Іс. 7:14, треба зауважити, що ще до народження Ісуса робилися спроби зіставити пророцтво з конкретною особистістю в історії. Так, юдеї вважали, що Ісая під Еммануїлом має на увазі сина Ахаза Єзекію. Однак до моменту проголошення пророцтва Єзекія вже народився (йому було, як мінімум, два роки). Крім того, дружина Ахаза не могла бути названа дівою. Інші екзегети вважали, що Ісая мав на увазі тут свого власного сина, ім’я якого має незвичне значення «Квапиться здобич, скорий грабіж». Проте ім’я цьому синові пророка дав Сам Господь (8:1), і це ім’я за своїм лексичним значенням протилежне до імені Еммануїл. Отже, ці імена не може носити одна людина. Крім того, до моменту проголошення пророцтва пророк уже був одружений і дружина його названа «пророчицею» (8:3), а не дівою. Третя точка зору припускає, що Еммануїл — ім’я збірне і відноситься до нового покоління юдейського народу. Але в такому разі вживання слова «діва» неможливе, тим більше — з визначеним артиклем. При такій інтерпретації пророцтва слово «діва» за значенням збігається з поняттям «дім Давида». Але таке тлумачення пророцтва позбавляє будь-якого сенсу саме слово «знак», оскільки народження нового покоління не може служити знаком від Бога. Слова «Сам дасть вам знака» вказують на унікальність і особливу значимість цієї ознаки. Давайте згадаємо пастухів з Віфлеєму, їм був даний знак. «І ось вам знак: ви знайдете Дитятко…» Також благочестивий старець Семен пророкував про Ісуса, що Він буде «на знак сперечання». Посилаючись на Своє воскресіння, Ісус говорив, що ніякого знамення не буде дано Його поколінню, «окрім ознаки пророка Йони», і ця аналогія проглядається в Мідраші у зв’язку з воскресінням. Усі ці знамення, знаки й ознаки змушують нас поміркувати самостійно і дійти висновку, що окрім Ісуса, важко знайти людину, яка відповідала б усім цим «знаменним властивостям».
Роздумуючи над цим пророцтвом, я переконуюсь, що збагнути його зміст можна тільки серцем. Читаючи Євангеліє, починаєш бачити, як однієї з холодних ночей до дому своїх родичів постукали двоє подорожніх. Це відбувалось у Палестині 5 р. до н. е., напередодні Пасхи. Після довгого шляху вони таки дісталися до Віфлеєма. Ось дім, у якому вони відпочинуть (фото 1). Ця пара стояла на порозі надзвичайної події — народження дитини: тому, незважаючи на втому, їх переповнювала вдячність Богові за благополучне завершення подорожі. Двері відчинили, і Йосип з Марією увійшли в дім. Їм були раді. Через декілька хвилин стало зрозуміло, що господарям незручно через те, що гостинна кімната вже наповнена — перепис зібрав у кожному віфлеємському домі чимало родичів. Йосип з Марією втомлені, єдине, що залишається, — хлів, який, хоча не виражає східної гостинності, все ж є теплим і стає хоч якимось притулком для гостей з Назарета. Осла
прив’язали до стійла, за стіною шум і гам. Тут вона народжує сина…
Ще досі в Ізраїлі можна побачити залишки домів древніх ізраїльтян і ясла, які вирубані з каменю. Вони розміщувались між опорами, що підтримували дах, і виходили у двір, який служив кухнею (див. стрілку на фото 1).
Залишки такого дому є в Мегіддо на півночі Палестини (фото 2).
Сучасний турист може доторкнутись і до древніх ясел (фото 3). 
На місці ж народження Христа у Віфлеємі сьогодні стоїть церква. Її збудувала цариця Олена, мати імператора Костянтина, у 331 році. Це місце вказали Олені місцеві віруючі. Частиною будинків, які тут знаходились, були печери; можливо, тому поширилась точка зору, що Ісус народився в печері. Подібна помилка пов’язана з висловом «в заїзді місця не стало для них» (Лк. 2:7). Коли ми чуємо такий вислів, то уявляємо собі щось на зразок древнього готелю. Але кожен єврейський дім був побудований так, що однією з кімнат був хлів, а іншою — гостинна кімната (грецькою — каталума). Святому сімейству не знайшлося місця в «гостинній кімнаті» в домі їхніх родичів. Готелів чи чогось подібного у Віфлеємі на той час взагалі не було.
Основною рисою традиційної єврейської екзегетики є асоціативний підхід, і тому з їхніми тлумаченнями пророцтв треба бути дуже обережними. Розглядаючи пророцтво про Еммануїла, ми відштовхнулись від тлумачення Матвія, який говорить, що пророцтво виконалось. Еммануїл у перекладі з єврейської означає «З нами Бог». Це — не власне ім’я Месії. З одного боку, воно вказує на Божу присутність і заступництво, з іншого — на властивості Дитяти, про які йдеться у пророцтві. Ім’я Еммануїл означає, що в Ісусі Сам Бог став людиною заради нашого спасіння2. Таким чином, Ісус Христос став «знаменням» — видимим образом невидимого Бога. Можливо, тому Він відкидав вимоги дати знамення на підтвердження Його істинності — правдивість знамення не підтверджується іншим знаменням (Мт. 12:39–40). Через Ісуса Бог говорить сьогодні (Євр. 1:1).
Пора закінчувати наші студії. Напевно, окремої дискусії потребує чудо народження Христа від Діви. Ми не будемо на цьому зупинятися, дискусії на цю тему ведуться постійно. Скажу тільки, що непорочне зачаття означає, що народжений від Діви є Богом. Наостанок, любий читачу, я прошу дати відповідь на трохи несподіване запитання: «Де Бог сьогодні? Чи помітив би ти Його відсутність?». У пророцтві про Еммануїла захована Божественна Таїна, що відкриває двері до багатьох інших таїн віри. Чи йдеш ти цим шляхом? Він веде назустріч Еммануїлові, Який може прийти до нас і цього Різдва. І коли Він прийде, то спитає: «Чи бачив ти Мене серед людей?». Юрій Ліщинський