Те, що ми називаємо Євангельською звісткою, є за змістом радісним і благим. Коли я кажу «радісним», то маю на увазі радість у найпростішому значенні цього слова. Коли звичайна людина радіє, вона може сміятися, плакати, може замовкнути, а може безперестанку балакати. Неважливо, що саме вона робить, головне, що вона радіє в своєму серці і заражає радістю ближніх. Ще можна сказати — вона живе радістю, а життя, як аромат, поширюється від найменшого подиху вітерця. «Так буває і з кожним, хто від Духа народжений» (Ів. 3:8).
Сьогодні ми говоритимемо про свято, і я почав статтю цією преамбулою, тому що вирішив нагадати про атмосферу, яка панувала під час одного з древніх біблійних свят — свята Жнив. Читаючи Біблію, ми можемо уявити динаміку, атмосферу цього свята, завдяки цьому запам’ятовувалося воно надовго. Свята в древньому Ізраїлі відзначалися з особливою пишністю. Люди залишали свої буденні справи на декілька днів, інколи тиждень, і повністю віддавалися поклонінню Господу. Справа в тому, що святкування — це спосіб побудови стосунків із Богом. Саме це наповнює святкування сенсом. За допомогою свят людина виражала залежність від Бога, надію на Нього. Як саме? По-перше, в заповіді про суботу: щотижня древній ізраїльтянин відкладав усі справи для того, щоб заспокоїтись і подякувати Богові, поклонитись Подателю всіх благ (Вих. 20:8–11). Потім — поклоніння у храмі: жертви, які приносились у певному порядку, молитви, навіть одяг і до деталей розписаний хід богослужіння — все це ставало засобом вираження хвали, подяки, розкаяння і благань, які люди приносили до Всевишнього.
Святкування було частиною життя в завіті з Богом, і про це важливо пам’ятати, коли ми читаємо детальний опис святкування в Старому Завіті. Сьогодні, як кажуть, від яйця залишається одна тільки шкаралупа — свят купа, а святкувати нічого. Хочеться по¬трапити в гущу подій, як у давнину, відчути єднання зі своїм народом, але після неспокійного XX ст. радість і свобода здебільшого асоціюються з революціями і війнами, а не з релігією. Однак не поклонятися ми не можемо. Тому сучасна церква навіть у несільськогосподарській місцевості святкує Жнива і переносить їх духовний сенс у наш час.
Ще в старозавітні часи жнива зі зрозумілих причин викликали у людей радість, бажання поклонятися Богові. 4-й розділ книги Буття говорить про жертву Господу від плодів землі, потім про жнива згадується при укладенні завіту з Ноєм (Бут. 4:3; 8:22). Господь говорив про це після того, як дав Десять заповідей: «Будеш дотримувати… свято жнив первоплоду праці твоєї, що сієш на полі. І свято збирання при закінченні року, коли ти збираєш з поля працю свою» (Вих. 23:16, див. також Вих. 34:22). Отже, в Старому Завіті Жнива — це не коротенька згадка про врожай, а ціла низка свят, які починалися приношенням першого снопа в березні-квітні. Поки не принесуть жертву Богові, євреї не їли ні нового хліба, ні сирих зерен. У травні-червні євреї святкували свято Тижнів, коли освячувалися перші плоди врожаю пшениці, а завершувалося все у вересні-жовтні, коли відзначали свято Кучок і весь народ жив у куренях, згадуючи вихід із Єгипту. У цей час відзначали свято Жнив, закінчення збирання врожаю. Із трьох обов’язкових торжеств Старого Завіту два свята — свято Тижнів і свято Кучок були безпосередньо пов’язані зі жнивами.
Свято Жнив називають ще святом Подяки, і це не випадково. «Господь промовляв до Мойсея, говорячи: Промов до Ізраїлевих синів і скажеш їм: Коли ви ввійдете до того Краю, що Я даю вам, і будете жати жниво його, то снопа первоплоду ваших жнив принесете до священика, а він буде колихати снопа того перед лицем Господнім, щоб набути вподобання вам; першого дня по святі священик буде колихати його» (Лев. 23:9–11). Через цей обряд виражалася подяка Господу.
Вдячність серця тих, хто прагнув виконувати Тору, Закон Божий і збирав багатий врожай в обіцяній Богом землі, виражалась у виконанні заповіді про вбогих і подорожніх. «А коли ти будеш жати жниво своєї землі, не докінчуй жати до краю свого поля, а попадалих колосків твого жнива не будеш збирати; а виноградника свого не вибереш дорешти, а попадалих ягід виноградника свого не будеш збирати, для вбогого та для приходька позостав їх. Я Господь, Бог ваш!» (Лев. 19:9–10; також 23:22). До того, що виросло на землі, ставились як до дару неба, дбаючи не тільки про врожай, а й про людей. Таким чином земля ставала засобом для служіння Богові, без неї було б важко підтримувати стосунки Завіту (Лев. 25:5–6). Це все допомагає нам зрозуміти місце і роль самого свята — воно закріпляло, нагадувало про Господню турботу і давало почуттям і бажанням серця виразитись у добрих справах і молитві до Всевишнього. З іншого боку, заохочувало до цього.
Для людей у будь-якій сільськогосподарській культурі з жнивами пов’язано не тільки безпосередньо збирання плодів. Тому все, що мало відношення до жнив, було зрозуміле для більшості людей. Про надію, яку несуть із собою жнива, ми можемо прочитати в українській художній літературі. Ось фрагменти новели Михайла Коцюбинського «Харитя».
Хвора мати розмовляє з донькою Харитею:
— Що ми робитимемо, доню? От довелось мені злягти саме в жнива… Хліб стоїть у полі невижатий, осипається… І вже не знаю, як мені, бідній, недужій, запобігти лихові… Як не зберемо хліба — загинемо з голоду зимою!.. Ох, Боже мій, Боже!
— Не журіться, мамо! Не плачте! Адже ж Бог Добрий, мамо! Бог поможе вам одужати, поможе вам хліб зібрати… Правда, мамо?.. Правда?.. …
I уявилась Хариті вижата нива, а на їй стоять полукіпки і блищать проти сонця, як золоті. I сама Харитя стоїть на полі, дивиться на свою працю і думає, як би звезти хліб у стодолу. От що вона зробить, піде до хрещеного батька, обійме його рученьками за шию і скаже: «Тату мій любий та милий! Я вже вам бавитиму маленького Андрійка, буду йому за няньку, тільки звезіть наш хліб та складіть у стодолу!» Він добрий, батько хрещений, він її послухає, звезе хліб. А як же зрадіє мати, коли Харитя прийде до неї й скаже: «А бачте, матусю кохана, а я ж вам не казала, що Бог поможе нам зібрати хліб? Увесь хліб у стодолі!» Мати з радощів вичуняє, пригорне доню до серця, поцілує, і знов житимуть вони веселі та щасливі і не згинуть зимою з голоду… Новелла закінчується так: …Незабаром Харитина мати одужала. Молодиці вижали удовине жито, хрещений батько Харитин звіз хліб у стодолу, і сироти вже не боялися голодної смерті. Мати цілувала та пестила свою добру дитину, а Харитя щебетала:
— Хіба я не казала вам, матінко, що Добрий Бог дасть вам здоров’я і поможе зібрати хліб? Хіба не на моє вийшло?..
Багато історій з Біблії також пов’язані з часом і тематикою жнив (див. напр. Йоіл. 1:9–11). Особливо тісно зі жнивами пов’язана книга Рут. Всі події проходять тут на тлі жнив. Історія Вооза і Рути вчить дякувати за викуплення нашому Відкупителю. Часто використовував приклади, що пов’язані зі жнивами, і цар Соломон (Пр. 26:1; 25:13; 6:7–8; Екл. 11:4).
А ще жнива стали символом, який часто використовувався пророками й Ісусом Христом. Так, жнива набувають есхатологічного значення, вказуючи на останні часи, коли Господар — Бог пошле женців на Свої поля… Читаємо у пророка Осії: «У домі Ізраїля бачу жахливе, там блуд у Єфрема, занечистивсь Ізраїль. Також, Юдо, для тебе жнива приготовлені, як Я долю народу Свого поверну!» (Ос. 6:10–11). Або у пророка Йоіля: «Нехай збудяться й зійдуть народи в долину Йосафатову, бо сяду Я там, щоб судити всі народи з довкілля. Пошліть на роботу серпа, бо жниво дозріло, приходьте, зійдіть, бо чавило наповнене, кадки переливаються, бо зло їхнє розмножилось!» (Йоіл. 3:12–13). Тут жнива вказують на суд. Як існує визначений час для збору врожаю в полі, так свого часу Божий серп впаде на землю.
Особливого колориту ця тема набуває у Ісуса Христа: «Іншу притчу подав Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль? А він їм відказав: Чоловік супротивник накоїв оце. А раби відказали йому: Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали? Але він відказав: Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї» (Мт. 13:24–30). Так Господь вчив про сенс людської історії, про те, як не судити одне одного, а чекати суду Божого.
На прикладі жнив Він пояснював й інші духовні істини: «…Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння, і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як. Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі. А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива» (Мк. 4:26–29). Подивіться, як просто цією притчею висвітлена відповідь на глибоке і складне філософське питання: «Як поширюється Боже Царство?». Або тут: «…Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити. Чи не кажете ви: Ще чотири от місяці, і настануть жнива? А Я вам кажу: Підійміть свої очі, та гляньте на ниви, як для жнив уже пополовіли вони! А хто жне, той заплату бере, та збирає врожай в життя вічне, щоб хто сіє й хто жне разом раділи. Бо про це поговірка правдива: Хто інший сіє, а хто інший жне. Я вас жати по¬слав, де ви не працювали: працювали інші, ви ж до їхньої праці ввійшли» (Ів. 4:34–38). Мабуть, це порівняння народилося прямо в процесі живого спілкування з учнями, які повинні були зрозуміти своє призначення в світлі Божої волі. Господь простою мовою і за допомогою зрозумілих прикладів доносив духовні істини до простих людей, серед яких жив. Тематика жнив має продовження в останній книзі Біблії — Об’явленні Івана Богослова (14:15–20).
Дещо уявляючи собі атмосферу цього свята, зупинимося на одній думці, що виражена в більшості текстів, які його стосуються: в жнива ми вчимося дякувати Богові (1 Сол. 5:18). Як прийшло до нас те, що ми маємо: саме собою, нашими зусиллями чи з милості Божої? Сам Бог стає темою свята Жнив чи свята Подяки, тому що воно влаштовується Його вдячними дітьми. Хоча в Новому Завіті нема прямої заповіді святкувати Жнива, тут багато сказано про подяку. Навіть сама євхаристія (букв. «подяка») — це свято Подяки, тому що п’ючи вино з чаші і ламаючи хліб, віруючий почуває вдячність. Але є і більш буденні речі, за які ми дякуємо, — хліб насущний, мир і спокій у державі, турбота наших ближніх, будь-яка благодать, яку помічаємо в нашому житті. У кожного зокрема є за що подякувати: плоди нашої праці, те, чим ми користуємось на побутовому рівні, чудові здібності нас самих, яких ми часто не помічаємо, можливість жити в суспільстві. Лише коли доводиться щось втрачати, починаєш помічати те, що Бог дав тобі. Але чомусь так важко пам’ятати про цю благодать за благополуччя. Важко визнати благодать, бо звикли покладатись на себе і якось ніби й не помічаємо Того, без Кого не можемо робити нічого (Ів. 15:5). Навіть їсти і насолоджуватись без Нього неможливо (Екл. 2:25). Подяка несумісна з байдужістю, серце справжніх поклонників охоче дякує (Лк.17:12–19). Чи не тому ми і маємо свята, щоб зупинитись і подумати?
У давнину пора жнив закінчувалася святом Кучок. Це час підбиття підсумків матеріальних досягнень і достатку («плоди гумна твого і точила»). Природно, що в цей час серце хлібороба наповнюється гордістю за свої успіхи. Але є небезпека, що це почуття призведе його до думки, начебто «сила моя, руки моєї міць доставила мені все це добро». Отож, для того, щоб підкреслити, що матеріальні блага минущі і досягнення їх не може бути самоціллю, Тора говорить людині, котра із задоволенням дивиться на все, що нажила: саме зараз піди з дому — із твоєї теплої, надійної фортеці з усіма зручностями, — і зміни його на хитке тимчасове житло, відкрите всім вітрам і беззахисне перед мінливістю погоди. Знай, що все наше життя в цьому світі — це життя в курені, покритому листям, які сьогодні зелені, а завтра зів’януть. Єдине твоє надбання — це виконання заповідей Всевишнього і твоє духовне збагачення.
Юрій Ліщинський
Джерела: 1. Картавенко Л. Жатва есть кончина века [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.titel.ru/archive/november06/missionary-news.html 2. Еврейские праздники [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://chassidus.ru/library/lau/sukkot.htm