Якщо я запитаю: «Ви молитеся?», – то кожний християнин, звичайно, відповість: «Так». Тоді я поставлю ще одне запитання: «А чи молитесь ви кожного дня?», – і відповідь зазвичай така: «Так, кілька разів на день». Але я хочу запитати про інше: «Чи благословляєте ви ім’я Бога кожного дня? Чи прославляєте Бога ви так само часто, як і молитеся?» Звичайно я чую відповідь: «Повинен зізнатися, що не часто прославляю Бога». Але, дорогі друзі, чи ж це правильно? Хіба можна часто звертатися до Бога з проханнями в молитві і рідко прославляти Його? Давайте приймемо рішення: «Я буду Тебе величати, о Боже мій, Царю, і благословлятиму Ймення Твоє повік-віку! Я кожного дня Тебе благословлятиму, і хвалитиму Ймення Твоє повік-віку!» (Пс. 144:1-2). Хвала не є чимось побічним, і ми зобов’язані возносити її Богові. Почуття справедливості має спонукати нас славити Господа. Це найменше, що ми можемо віддати Йому за даровані благословення, а іноді, це – все, на що ми здатні. Невже не виросте врожай хвали для Того, Хто посилав нам сонячне проміння Своєї любові і зрошував нас дощем Своєї благодаті? Він не вимагає від нас рабського плазування, а просто каже: «Хто приносить жертву хвали, той шанує Мене». Хвалити Бога добре, приємно і прекрасно. Прославлення Господа, як ніщо інше, відрізняє дітей Божих від усіх інших людей. Хвала Богові дуже корисна для нас самих. Якби ми більше прославляли Бога, наше життя було б набагато благословеннішим. Що ще може надати нам стільки сил і так допомогти піднятися над постійними випробуваннями, винести тягар трудового дня, як пісні хвали Всевишньому? Солдати крокують, забувши про втому, коли оркестр грає бадьорий марш. Коли моряки піднімають якір, то вони голосними вигуками підбадьорюють себе. Давайте ж відчуємо живу силу гімнів хвали. Ніщо так добре не підковує копита коней, запряжених у колісницю життя, як прославлення Бога. Хвала припиняє нарікання і навчає бути задоволеними. Якби ми більше славили Бога, ми б набагато менше нарікали на наше життя. Хвала Богові створює ореол слави навколо будь-якої роботи. У її промінні найзвичайнісінькі турботи набувають нового сенсу. Будь-яка справа перетворюється у поклоніння Богові, якщо вона освячена молитвою і хвалою. Ми б стали щасливішими, святішими, уподібнили б своє перебування на землі до небесного життя, якби щиро сказали: «Я буду Тебе величати, о Боже мій, Царю…» Крім того, якщо ми не величаємо Бога у цьому житті, значить, ми не готуємося до життя майбутнього. Небесне життя складається лише з прославлення. Що ми будемо робити там, якщо хвала не притаманна нам?.. О, якби мої слова мали таку силу, щоб заохотити всіх дітей Божих прославляти Господа! І як би я хотів, щоб ті, хто ще не є дітьми Божими, стали ними! Вам необхідно народитися згори, бо ви не можете славити Бога, внутрішньо не відродившись. Ви не можете гідно прославити Бога, доки перебуваєте в стані ворожнечі з Ним. Примиріться з Богом смертю Його Сина, і тоді ви зможете прославляти Його. Щоб краще виконувати свій обов’язок щоденної хвали, звернемося до вищезгаданого уривка Писання. І нехай Святий Дух навчає нас через нього! Найперше псалмоспівець Давид віддає належну шану Богові як своєму Цареві: «Я буду Тебе величати, о Боже мій, Царю…» Ми не можемо гідно звеличити Бога, якщо не бачимо Його як Того, Хто сидить на престолі і володіє безмежною владою. Піддані-бунтівники не можуть прославляти свого господаря. Ми повинні взяти «ярмо» Господа, бо воно любе, і «тягар» Його, бо він легкий. Ви повинні підійти, торкнутися Його срібного берла й отримати милість, визнаючи Його своїм законним Паном, Законодавцем і Володарем. Всюди, де Ісуса приймають, Він повинен панувати. Там, де Бога насправді пізнали, Він царюватиме. Над об’єднаним королівством тіла, душі і духа Господь Бог повинен володіти абсолютною владою. Яка радість мати такого Царя! Наш Цар – не тиран, Він не вигадує драконівських законів. Він не вимагає непосильної праці і служіння супроти нашої волі. Його закони справедливі і добрі, їх дотримання – велика нагорода. Нехай інші вихваляються тим, що вони самі собі пани, ми радіємо з того, що наш цар – Бог. Нехай інші підкоряються власним пожадливостям, ми ж знаходимо свободу в повному підпорядкуванні нашому Небесному Цареві. Давид прославляє Бога, з вірою звертаючись до Нього як до свого Бога. Яке я маю відношення до Бога іншої людини? Якщо Бог не є моїм Богом, чи буду я Його величати? Якщо ви можете сказати: «Мій Бог», – то ви не можете не прославити Його! Якщо Він віддав вам Себе, то і ви віддасте Йому себе. І в цьому весь спектр небесної музики. Зверніть увагу, що Давид прийняв тверде рішення славити Бога, він каже: «Буду величати». На вашій дорозі постійно зустрічатимуться перешкоди, які заважатимуть вам прославляти Бога. Коли ви у смутку, кажіть: «Я буду Тебе величати, о Боже мій, Царю…» Бідність, хвороби, втрати зустрічатимуться вам у житті, і тоді повторюйте: «Благословлятиму Ймення Твоє повік-віку!» Коли диявол намагатиметься переконати вас, що Христос вас не спасе, то ви відповідайте: «Я кожного дня Тебе благословлятиму». Прийде смерть, і вам, можливо, стане страшно, але ви вигукніть: «Хвалитиму Ймення Твоє повік-віку!» Ми йдемо від хвали до хвали. І завдяки цьому серце наше змінюється, змінюється життя, сходять нові посіви і дозріває врожай. Будь ласка, не кажіть: «Я звеличу Тебе завтра» або «Я прославлю Тебе потім, коли стану старшим і матиму більше вільного часу». Ні і ще раз ні. Ви повинні обов’язково зробити це сьогодні. Не можна прославити Бога надто рано. Перший наш подих – це Його дар, і його варто витратити на вдячність Творцеві. Світанок треба присвятити прославленню. Хіба птахи не показують нам приклад? Нехай ваша хвала не примусить себе чекати, а виривається з вуст відразу, як тільки отримає благословення від Господа, адже зволікання рівноцінне невдячності. Милість, що досягнула ваших берегів, сприймайте з вигуками радості. Візьміть приклад з курчатка, яке, коли п’є, піднімає свою голівку, ніби висловлюючи вдячність. І наша вдячність має бути луною голосу милосердя. Перед обличчям Господа Царя безперестанку радійте, благословляючи Його ім’я… А тепер я переходжу до думки про необхідність щоденного прославлення Бога: «…кожного дня Тебе благословлятиму». Не день і не тиждень у році я буду прославляти Тебе, залишаючись у мовчанні всі інші дні року, я благословлятиму Тебе щоденно цілий рік. Але чому саме так має бути? Щоденної хвали вимагає цінність тих дарів, які ми вже отримали. Ми ніколи не зможемо віддячити Богові за спасаючу благодать, і тому повинні постійно славити Його. Ми були мертві і загублені, але Бог знайшов і оживив нас. Ми повинні славити за це Бога кожний день. Ми були чорними, як ніч, через наші гріхи, а тепер стали білішими від снігу. Хіба можна не прославляти Господа за це? Він полюбив нас і віддав Себе за нас. Чи може настати такий день, коли я не буду дякувати Йому за це? Коли ми можемо припинити прославляти Господа за Гефсиманію, Голгофу і Його дорогоцінну кров, якою Він викупив нас? Навіть якби ми не мали за що славити Бога, окрім як за вибрання, викуплення, дієвий заклик і усиновлення, то й тоді ми мали б достатньо причин, щоб прославляти Господа кожного дня нашого життя. Кожний день приносить свої милості і заслуговує своєї хвали. Той, хто хоче побачити Бога, не буде розчарований у своєму бажанні. Кожного ранку випадає нова роса, а разом з нею виливаються нові благословення. «Кожного дня – нові неприємності», – скаже хтось. Прославте Бога за неприємності, бо вони є одним із дорогоцінних видів благословень. «Кожний день – нові турботи», – скаже хтось інший. Віддайте всі турботи Тому, Хто турбується про вас, і це принесе вам великі благословення. «Кожний день – нова робота», – і таке можна почути, але ж разом з нею ви отримуєте нові сили. Як немає ночі, після якої не наступив би день, так немає смутку, після якого не прийшла б утіха. Кожного дня ми повинні проголошувати пам’ять Його великої благості. Будь-який день – придатний час для благословення Бога. Будь-яка пора року – сезон для хвали. Ви прокинулися, сонячний промінь пробивається крізь щілини у віконницях, він торкається вашого обличчя, ви промовляєте: «Благословенний Господь! Настав чудовий літній день». Співають птахи, пахнуть квіти, ви не можете стриматися від хвали Богові. Але часто ви прокидаєтеся у сутінках зимового ранку… Товстий, як ковдра, туман покриває все навкруги. І якщо ви мудра людина, то скажете: «Я не зможу прожити цей день, якщо не прийму рішення прославити Бога. За такої погоди, не прославляючи Бога, легко піддатися смутку». Ви скидаєте залишки сну і починаєте поклонятися Господу. А іншого разу ви прокидаєтеся, усвідомлюючи, що чудово відпочили вночі, і ви дякуєте за це Богові. Але буває так, що ви цілісіньку ніч переверталися з боку на бік, та на ранок подякували Богові за те, що закінчилася ця безсонна ніч. Ви, мабуть, усміхаєтеся, читаючи ці рядки, але, друзі, завжди можна знайти причину для прославлення Бога. Багато що в нашому житті прийнято робити в певний сезон, але для хвали – завжди сезон. Добре славити Господа вдень. Яка чудова пісня жайворонка, що літає високо в небі! Добре благословляти Господа вночі! Які дивовижні трелі солов’я, що пронизують нічну темінь! Тому від усього серця кажу вам: «Давайте славити Господа за будь-якої погоди й у будь-якому місці». Іноді я кажу сам до себе: «Минулого тижня я відчував такий сильний біль, що не міг прославити Бога так, як належало це зробити, тому я подвою свої зусилля цього тижня. Я усамітнюсь і спеціально прославлю Бога. У мене є борги, і я повинен їх сплатити, звеличуючи Господа». Мені стає сумно, коли я пригадую день, у який я не прославив Бога. Цей день був прожитий намарно. Найпрекрасніша хвала, що підноситься до небес, звучить із уст святих, прикованих до ліжка важкою хворобою. Хвала у важкий час – це справжня хвала. Якщо ваш пес любить вас лише під час обіду, то така любов насторожує. Але коли стороння людина спокушає його кісткою, а він залишається вірним вам, хоча півгодини тому ви покарали його за якусь витівку, тоді ви розумієте, що пес насправді відданий вам. Ми можемо навчитися у собак великій істині: справжня відданість не залежить від того, чим ти володієш на даний момент. Давайте не будемо дарувати Богові «обідню» любов, коли Він благословляє нас. Але давайте любити і славити Його за те, Хто Він і що Він зробив. Давайте вірно йти за Ним, навіть коли нам здається, що Він залишив нас, і славити Його, коли Він строго поводиться з нами. Бо саме в цьому сутність істинної хвали. І хоча мене самого страждання практично не залишають, я цілком задоволений своїм Господом і бажаю прославляти і тільки прославляти Його. О, якби я навчився робити це гідно до Його величі! Я приймаю рішення: «Буду Тебе величати, о Боже мій, Царю, і благословлятиму Ймення Твоє повік-віку! Я кожного дня Тебе благословлятиму…»
Чарльз Сперджен
Чарльз Гаддон Сперджен (1834 – 1892) – відомий християнський проповідник і богослов, пастор однієї з найбільших баптистських церков в Англії. Один з найвидатніших представників гомілетичної екзегези у протестантизмі. Упродовж майже сорока років проповідував перед шеститисячною аудиторією. Його успіх і популярність обумовлені даром ораторського мистецтва і вмінням просто і доступно роз’яснювати біблійні тексти.