Щедрість та вдячність. Принципи щедрості та вдячності

Урок для старших класів

автор Лариса Санковська, учитель християнської етики
вечірньої ЗОШ I–II ступенів м. Рівне
Мета
Освітня: дати знання про щедрість та вдячність як християнські чесноти, ознайомити учнів із принципами щедрості та вдячності.
Виховна: спонукати учнів до прояву милосердя, любові, вдячності у повсякденному житті, виховувати загальнолюдські цінності.
Розвиваюча: розвивати в учнів співчуття до оточуючих, людяність, вміння дякувати за отриманий дар, безкорисливість, шляхетність.
Біблійна основа: Дії 20:35; Лк. 21:1–4; Ів. 15:17; Мт. 5:7; 2 Кор. 9:6.
Ключовий вірш: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35).
Словник понять і термінів: вдячність — ставлення людини до того, хто зробив послугу, добрий вчинок, виражений в особливому почутті, готовності відповісти таким же добрим вчинком.
Обладнання та наочність: фланелограф або ілюстрація до уроку (див. додаток на кольоровій вкладці), роздавальний матеріал, вислови «Перлини Євангельської мудрості», прислів’я, приказки.
Міжпредметні зв’язки: українська література, історія, образотворче мистецтво.
Тип уроку: комбінований.
ХІД УРОКУ
I. Вступ
Вітання.
Налагодження контакту з класом.
Учитель:
— Чи часто вам доводиться чимось ділитися зі своїми ближніми? (Відповіді учнів.)
— Що ви при цьому відчуваєте? (Відповіді учнів.)
— А що вам більше подобається: дарувати щось чи отримувати подарунки? (Відповіді учнів.)
Нещодавно в одному із рівненських вузів було проведено соціологічне дослідження на тему «Подарунки», і виявилося, що: 20% респондентів роблять подарунки для того, щоб «виявити свою симпатію», а 80% — «просто, щоб зробити приємне».
На запитання, коли ви отримуєте найбільше задоволення, пов’язане з подарунками, 60% опитуваних відповіли, що «коли роблять подарунки», 30% — «коли отримують подарунки» і лише 10% — «коли вибирають подарунки». І це свідчить про те, що, незважаючи на всі негаразди, все ще залишається великий відсоток людей, яким приємно дарувати радість іншим.
Мотивація:
Сьогодні ми поговоримо з вами про християнські принципи приймання і давання, наскільки важливо бути вдячними за отриманий подарунок.
Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА
Пояснення нового матеріалу.
Учитель:
Сьогодні ми помандруємо у далекі біблійні часи і дізнаємося від Самого Господа Ісуса Христа про Божий принцип: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35).
Розповідь супроводжується демонстрацією
на фланелографі.
«І поглянув Він угору, і побачив заможних, що кидали дари свої до скарбниці. Побачив і вбогу вдовицю одну, що дві лепти туди вона вкинула. І сказав Він: Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх! Бо всі клали від лишка свого в дар Богові, а вона поклала з убозтва свого ввесь прожиток, що мала… » (Лк. 21:1–4).
Лепта — найдрібніша римська монета в часи правління в Юдеї прокуратора Понтія Пилата. На відміну від золотих і срібних талантів та динаріїв, лепта була виготовлена з бронзи.
Ця подія відбувалася в Єрусалимі. Христос та Його учні прийшли в храм. Ісус стояв навпроти скарбниці та дивився, як люди опускають до неї свої пожертви.
Багаті клали до скарбниці дуже багато, і всі люди навкруги говорили, що це дуже великі та щедрі дари Богові. Але Ісус не поділяв їхнього захоплення. Він мовчав.
У цей час бідна вдова поклала до скарбниці дві найдрібніші монети. Ісус відразу звернув на це увагу. Господь сказав, що ця вбога вдовиця вкинула більше за всіх.
— Як ви думаєте, чому Ісус так сказав? (Відповіді учнів.)
Так, тому що всі приносили свої пожертви від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого весь прожиток.
Не завжди в наших серцях є бажання віддавати, ділитися з іншими. Але Бог може змінити наші серця, якщо ми Його про це попросимо. І разом з нами Він радітиме, коли ми з великим задоволенням будемо ділитися з іншими тим, що у нас є.
Християнство вчить, що давання має бути повністю безкорисливим, бо Господь Бог безперестанно всім нам дарує все, що нам необхідно (життя, батьків, друзів, навколишню природу, сонце, зорі тощо). Божий принцип такий: чим більше ми віддаємо, тим стаємо багатшими. Якщо людина віддає всі свої здібності, таланти, любов іншим, то це також відповідає Божому задуму. І навпаки, коли людина намагається все затримати лише для себе, то вона втрачає себе як образ і подобу Божу.
Учні-консультанти читають, що говорили
про давання та приймання
В. Мономах, В. Загоровський, П. Могила.
Учень-консультант 1
Володимир Мономах (1053–1125) — внук Ярослава Мудрого. Київський князь 1113–1125 рр. Поєднав в собі великого мислителя і видатного державного діяча. Мономахом його назвали після того, як він одержав від візантійського імператора Костянтина Мономаха царські відзнаки і вінець із кованого золота і хрестом зверху, названий «шапкою Мономаха». Автор «Поучення», «Уставу Володимира Всеволодовича», доповнень до «Руської Правди». Похований в Соборі Святої Софії Київської.
«Учіться старшого від себе шанувати, як батька, а молодшого — як брата.
Не перекладайте своїх турбот на інших.
Майте душу чисту, а тіло худе; нехай очі дивляться долу, а душа — вгору.
При старших мовчіть, мудрих — слухайте, старшим покоряйтеся, до рівних і молодших майте приязнь.
Розмовляйте лагідно і не лютуйте словом.
Говоріть мало, а розумійте багато.
Не повчайте легковажних і не говоріть з недостойними.
Допомагайте охоче, але не заради нагороди від Господа.
Хваліть не себе і не свою відвагу, а Господа, Котрий все це дав.
Господня опіка краща від людської, і це вона зберегла нас до цього часу.
Не робіть шкоди в чужій землі і не дозволяйте цього іншим.
Нагодуйте подорожнього і вшануйте гостя, незалежно, простий він чи знатний; недужого провідай, а покійного провадь, бо всі ми смертні.
Жінку свою люби, але не дай їй над собою влади.
Лінощі — всьому лихому мати: що людина вміє, те забуде; а чого не вміє, того не навчиться.
Краще мати праведно мало, аніж беззаконно багато.
Праведного Господь підтримає в падінні, а лиходій загине від розкоші своєї» («Поучення»).
Учень-консультант 2
Василь Загоровський (?–1580) родом з Волині. Український шляхтич і письменник. Організатор першого волинського культурного осередку. Брав участь у війні з татарами, був у полоні. Основний твір — «Духовний заповіт Василя Загоровського, каштелянина брацлавського. Настанови дітям і правила для їх виховання, розпорядження про влаштування церков, лікарень і шкіл» (1577).
«Щоб доглядаючи (церкву) і лікарню при церкві,.. священики, диякон і добрий дяк…постійно проживаючи при церкві, Богу милосердному хвалу воздавати могли, зерна врожаю мого священику.., диякону.., дяку… кожного року має бути видано. До того третя частина млина мого… має бути продана, за яку, впевнений, дванадцять кіп грошей дадуть на рік. З цих дванадцяти коп грошей попу коп три, диякону коп три, дяку коп чотири … грошей кожного року має бути сплачено.
А для того дяку доброму більше, аби постійно в тій хаті… дітей, котрих йому в науку давати будуть, Богу і людям добрим вдячно вчив, в церкві книги добре читав і співав, книги, яких церква дуже потребує, з добрих збірників постійно писав.
А на утримання лікарні, аби в ній постійно кожного року по дванадцять осіб вбогих і здоров’я слабкого людей…доглядали…
…Щоб при лікарнях старшими були наставлені скромні люди, які б пильно дбали, щоб порядок гідний, а не розбійництво якесь в лікарнях було» (Духовний заповіт).
Учень-консультант 3
Петро Могила (1596–1647) родом з Молдавії. Вважався нащадком давньоримського героя Муція Сцеволи, потомки якого перебрались до Греції, а звідти — до Молдавії. Навчався у Львівській братській школі та в університетах Польщі та Франції. З 1625 р. — чернець Києво-Печерської лаври, в 1627–1632 рр. — її архімандрит. З 1632 р. і до кінця своїх днів — Київський митрополит. Засновник Києво-Могилянської колегії (1632). Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. Основні праці: «Православне ісповідання віри» (1640), «Ліфос або камінь» (1644), «Катехізис» (1645), «Великий Требник» (1646).
«Коли Бог благословив мене бути пастирем столиці митрополії Київської, а перед тим ще архімандритом Печерської лаври, — з того часу, бачачи занепад благочестя в народі руськім не від чого іншого, як від того, що не було ніякого наставляння і науки, я поклав обітницю свою Господу Богу, все своє майно, що дісталось од батьків, і прибутків з маєтків… віддавати.. на оновлення зруйнованих домів Божих, на заснування шкіл, на відновлення прав і вольностей народу руського» (З духовного заповіту).
Бесіда:
— Як ви думаєте, чи є такі люди сьогодні?
— На що б ви витратили гроші, якби були найбагатшою людиною в світі?
— Які ще історичні особистості могли б слугувати взірцем такої християнської чесноти як щедрість?
Робота в групах:
1. Школа
Завдання:
Як пов’язані принципи давання і приймання в школі?
2. Сім’я
Завдання:
Проілюструвати прикладами із власного досвіду дію принципів давання і приймання у сім’ї.
3. Аналіз літературних творів:
Притча про вдячність
Мороз був лютий, сніг і завірюха,
По вулиці голодний пес блукав:
Обмерз, продрог, — здаєсь, лиш пучка духа,
Надарма страви й захисту шукав.
Аж чоловік найшовся милостивий,
Впустив до хати пса і обігрів,
Пожалував його, як друг правдивий,
І їсти дав того ж, що й сам він їв.
Та пес, нагрішися у теплій хаті,
Спочивши і наївшись досить,
Замість подяки став гарчать, брехати,
Ще й кинувся хазяїна вкусить.
Подібний ти до нього, брате милий:
Не тямиш, хто добро тобі зробив,
А тих, що розуму тебе навчили,
Як часто ти зневажив, оскорбив!
І. Франко
Скажи мені, сину…
Скажи мені, сину, чого ми не схожі?
Ми різні, полярні з тобою чомусь,
Я серцем до тебе торкнутись не можу,
Крізь погляд байдужний ніяк не проб’юсь.
Скажи мені, сину. Ми ж роду одного:
Батьківське коріння — синівське гілля….
Чому перебігла нам прикрість дорогу
І очі журбою мені застеля?
Синівська любов — то утіха єдина
Для батька, що скоро згорить в сивині.
Чом руки привітні не хочеш ти, сину,
Сьогодні покласти на плечі мені?
Скажи мені, сину, поглянь мені в очі,
Щоб впала з душі кам’яниста гора…
Не хочу з тобою стояти, не хочу
По різних боках розуміння добра.
В. Крищенко
Дивно якось:
до отих, хто поруч
Дивно якось: до отих, хто поруч,
Стали ми байдужими в житті.
Руку інших просимо на поміч,
А самі ховаємось у тінь.
Не чекайте за добро оплати
В цім житті, що пролетить, як мить.
Щедрий на любов живе багато,
Творить день, що піснею дзвенить.
Від біди за тих, хто з нами поруч,
Від душі, що проганяє ніч,
І від страху у тривожну пору…
Будьте чулі! Клопоти всі — пріч!
Не жалійте, в серці не ховайте
Ніжності своєї й доброти.
З ближнім поділіться, людям дайте,
Поможіть їм втрачене знайти.
С. Рачинець
Учитель:
Підбиваючи підсумки ваших напрацювань у групах, подумайте, як можна скласти подяку Господеві? Що означає бути вдячним Богові? (Відповіді учнів)
Запам’ятайте! Якщо людина вміє бути вдячною, це свідчить про те, що вона має довіру до Бога та людей і усвідомлює, що не є самотньою в цьому світі.

III. Закріплення матеріалу
Етичний практикум
Розвиток умінь використання біблійних цінностей у повсякденному житті:
1. Тобі доручили виступити на класних зборах до Дня вчителя з подякою педагогам за їхню працю. Що ти скажеш?
2. Як ти проявляєш вдячність у ставленні до своїх друзів?
3. Чим небезпечні матеріальні вияви вдячності?

IV. Підсумок уроку
Важливою рисою людяності є вміння дякувати за отриманий дар. Ніщо так тяжко не ранить людську душу, як невдячність, тому дуже важливо пам’ятати про це і навчитися завжди дякувати, навіть за дрібниці.
Вдячність може виявлятися різними способами: словами, рухом, поглядом, посмішкою, думкою, ділом, цілим життям.
Християнський принцип такий: «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35). До цього додамо, що це давання має бути повністю безкорисливим, щоб дійсно вело людину до правдивого щастя. Якщо мотивом «щедрості» буде якесь бажання відплатити, то це давання не буде шляхетним.
Проблема полягає в тому, що кожна людина за своєю природою егоїстична, і лише відроджене, повністю перемінене Господом серце може бути по-справжньому вдячним і Богові, і людям.
Що ж таке відродження? Це зміна мислення, визнання своїх гріхів перед Богом і прийняття твердого рішення жити згідно з Божими заповідями.
Найперше, людина має повірити в Єдиного Живого Істинного Предвічного Святого Бога — Суверенного Владику всього існуючого, усвідомити, що все, що ми маємо і будемо мати, належить Єдиному Творцеві неба і землі, Господу нашому Ісусові Христу.
Відтак — сповідувати перед Ним усі свої гріхи, оскільки основним християнським принципом є усвідомлення того, що всяка провина — це гріх супроти Бога.
Істинне покаяння завжди супроводжується повним зреченням минулих гріхів та наверненням на шлях Божий. Людина, яка розкаялася в своїх гріхах, стає на шлях благочестя та вдячності. Якщо ми своє серце впокоримо перед Богом і дозволимо Йому керувати нашими бажанням та діями, і все своє життя віддамо в руки Всемогутнього Бога, тоді Він зробить велике і незрівнянне у нашому серці.

V. Домашнє завдання
Роздуми або есе на тему: «Божі принципи щедрості та вдячності».