Ознайомившись із коротенькою публікацією в журналі числом чотири «Слово вчителю» про презентацію факсимільного видання Пересопницького Євангелія, що відбулася в Києві 20 липня 2008 р. та у Львові 5 вересня 2008 р., хочу висловити своє внутрішнє сприйняття цієї події.
Сьогодні про цю унікальну пам’ятку українського рукописного мистецтва можна сказати, що Пересопницьке Євангеліє — відоме і невідоме. Відоме, як Книга Присяги, як національна святиня нашої держави і видатна пам’ятка писемної культури. Це перший переклад канонічного євангельського тексту українською літературно-писемною мовою. Саме на Пересопницькому Євангелії присягають на вірність народові Президенти України під час інавгурації.
Щодо менш відомих фактів хочеться нагадати, що робота над рукописом розпочалася 15 серпня 1556 р. у Дворецькому монастирі князів Заславських, при церкві Святої Трійці (нині — с. Дворець Ізяславського р-ну Хмельницької обл.). Того ж року було перекладено і Євангеліє від Матвія та перша половина тексту від Марка. Далі писці на деякий час припинили свою роботу. Відновили її лише в 1561 р. в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (тепер — с. Пересопниця Рівненської обл.). Тут було дописано Євангеліє від Марка, завершено Євангелія від Луки та Івана, Місяцеслов та Післямову до пам’ятки. Книгу завершили 29 серпня 1561 р.
Традиційно вважається, що над створенням Євангелія працювали архімандрит Пересопницького монастиря Григорій та писець Михайло Васильович — син протопопа Сяноцького. Невідомим лишається ім’я талановитого українського майстра, який створив чотири чудові мініатюри євангелістів та оздобив перші сторінки Євангелія рослинним орнаментом, характерним для українського літописного декору.
Переклад Євангелії тодішньою українською розмовною мовою було здійснено на прохання княгині Анастасії-Парасковії Заславської-Гольшанської.
З огляду на красу, оригінальність оформлення, багатство орнаментальних форм, витонченість літер Євангеліє не має собі рівних серед східнослов’янських зразків. Написане воно пізнішим уставом, прикрашене мініатюрами, заставками, ініціалами та кінцівками, виконаними в ренесансному стилі. Тут же чотири чудові мініатюри із зображенням євангелістів. Принагідно відзначу, що у XV ст. Ян Гус переклав Святе Письмо чеською мовою, а в XVI ст. — Мартін Лютер німецькою.
1569 р., рятуючи від єзуїтів, які захопили Пересопницький монастир, рукопис Євангелії перевезли на лівий берег Дніпра. Там він потрапив у руки гетьмана Івана Мазепи, на замовлення якого текст рукопису переписано. На жаль, оригінал рукопису Пересопницької Євангелії не дійшов до нас. 17 квітня 1701 р. гетьман перепровадив рукопис у Вознесенський монастир і кафедральний собор Переяслава, який сам побудував. Пізніше в монастирі була відкрита духовна семінарія, в бібліотеці якої він зберігався аж до 1837 р. В цьому ж році видатну пам’ятку українського національного духу віднайшов професор Осип Бодянський (тоді магістр Московського університету).
Перед Другою світовою війною Євангеліє зберігалося у Полтавському історико-краєзнавчому музеї. У роки війни пам’ятку евакуювали на Схід, а в повоєнний час святиня потрапила до фондів музею-заповідника Києво-Печерської лаври. Згодом, на клопотання професора Київського університету С. Маслова, була передана до Інституту рукописів Центральної наукової бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. Там, у державній публічній бібліотеці НАН України, Євангеліє зберігається дотепер.
На думку українських науковців, якби Пересопницьке Євангеліє тоді ж таки потрапило на друкарський верстат, це в тисячу разів помножило б новаторський мовний почин. І, напевно, не довелося б чекати ще триста літ на Котляревського з його Енеєм!
Таке прагнення в тодішньому українському суспільстві було відчутне: то тут, то там з’являлися «руськомовні» Євангелії, Апостоли, граматики, словники, поезії, літописи; навіть із Пересопницького Євангелія робилися списки. Проте з різних причин ця тенденція не стала панівною.
Ще в 1862 р. українське Євангеліє було перекладено чернігівським дворянином П. Морачевським й оцінене в Імператорській Академії Наук як «праця у філологічному відношенні бездоганна», проте Петербурзькому Синоду треба було думати аж півстоліття, аби врешті-решт дозволити його друкувати.
Я пишаюсь, що ця унікальна пам’ятка не лише української мови, а й загалом вітчизняної культури, була створена на нашій землі. Інтерес до Пересопницького Євангелія впродовж віків не спадає не лише серед місцевих дослідників, але й провідних науковців сучасності.
На вшанування цієї святині силами Рівненських письменників під головуванням Євгена Шморгуна 14 травня 1989 року в с. Пересопниця Рівненського р-ну Рівненської обл. встановлено пам’ятний знак. Кожного року 22 травня в селі відбуваються урочисті заходи: Божественна літургія та традиційний літературний конкурс кращих творів серед учнівської та студентської молоді, яким відкривається День української писемності та мови. Незмінними організаторами дійства є Рівненська обласна організація ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.
Ці події лежать в мене на серці, як співучасниці заходів, бо Пересопницьке Євангеліє є головною культовою книгою християнства — святинею українського народу. На думку рівненського дослідника Олекси Новака, воно стало Божественним освяченням української народної мови, а відтак первісним поштовхом, першопричиною її використання в науково-літературній творчості й українських перекладах.
Наталя Рубанчик, учитель християнської етики недільної школи Свято-Воскресенського кафедрального собору м. Рівне