Кілька місяців тому я був слухачем семінару для футбольних тренерів, що проходив у Рівному. Матеріал нам викладав досить компетентний та відомий у футбольних колах фахівець з Києва. Коли мова дійшла до основних складових успіху футбольної команди, почалось найцікавіше для мене. Успіх у футболі, за версією викладача, залежить від кількох чинників, тому ми з нетерпінням занотовували в свої зошити основні складові перемоги. На першому місці стояв підбір гарних, кваліфікованих футболістів-виконавців або склад команди, на другому — гарна фізична підготовка тих самих футболістів, на третьому — авторитетний та досвідчений тренер, четвертим чинником успіху є тактика, на п’ятому місці — надійний воротар, шостим пунктом йшло суддівство, від якості якого також багато що залежить у футболі. Кожен з пунктів наш викладач досить детально розкладав «по поличках», іноді застосовуючи спеціальні формули, за допомогою яких можна зробити детальний аналіз усього, що відбувається на полі, оцінити рівень гри команди та дії кожного гравця в кожному матчі. Так послідовно мова дійшла до сьомої складової успіху, ним виявився… фарт. Наш авторитетний фахівець досить серйозно та компетентно заявив: яка б хороша команда не була, яка б гарна підготовка не велася, який би гарний тренер не вів команду, але без цього, так званого фарту або удачі, перемоги у футболі може не бути. Здивований таким серйозним підходом до такої несерйозної речі як везіння, я ледве втримався, щоб не спитати: а чи існує формула везіння або фарту, або, як тренувати удачу, щоб вона завжди тільки допомагала вигравати і ніколи не шкодила.
До речі, тема ця смішною на цьому семінарі була тільки для мене. На превеликий жаль, переважна більшість людей спорту, та й не тільки спорту, вивела свою особисту формулу фарту та щиро вірить у везіння. Вірять у те, що існують якісь певні сили, які можуть щасливо або нещасливо впливати на їхнє життя, а дехто вірить навіть у те, що на це явище можна якимось чином впливати. Не вірите? Спробуйте уважно поспостерігати, як поводять себе такі люди, коли, наприклад, дорогу їм перебіжить чорна киця або назустріч їм вийде хтось із порожнім відром, привітайтеся з ними за руку через поріг. Жах! Не буде щастя! Потрібно обов’язково захиститися, виконавши певний ритуал: сплюнути три рази через ліве плече, перейти дорогу в іншому місці, постукати по дереву та інше… Наші спортсмени в цьому плані не менш вигадливі.
На поле треба виходити тільки з правої (тільки з лівої) ноги, бутси треба зашнуровувати тільки в певній послідовності і ні в якому разі не порушувати її, на матчі треба їздити сидячи в автобусі тільки на певних, постійних сидіннях, ні в якому разі перед грою не давати будь-яких інтерв’ю, обов’язково майже в кожного мають бути свої талісмани або особливі прикмети. Як то, наприклад, не голитися перед відповідальними турнірами та матчами, щоб разом з бородою не зголити фарту! Існує також фартова або нефартова форма. А як футболісти виходять на поле? Обціловують і свої амулети, і саму траву, рясно хрестячи своє незавжди християнське тіло.
Хочете дізнатися, наскільки це все для них серйозно й має якесь значення? Зробіть спробу їм завадити під час виконання цих маніпуляцій чи просто поглузувати. Думаю, те, що ви почуєте на свою адресу, буде вам відповіддю. На превеликий жаль, всі ці речі, обряди та прикмети є не чим іншим, як звичайнісіньким ідолопоклонством та поганством, про що говорить Біблія, і що абсолютно нічого не має спільного зі справжньою християнською вірою. І займається цим в нашому футболі, в нашому спорті та взагалі в суспільстві більшість людей, іноді навіть не здогадуючись, якому богу таким чином вони поклоняються і які наслідки матимуть від свого поклоніння. Вони готові покладатися на безглузді маніпуляції та довіряти своє життя та щастя бездушним нікчемним ідолам, ставити себе в пряму залежність від обставин, щиро вірити у везіння або невезіння, фартові або нефартові предмети, не знаючи правди про те, Хто вирішує долі людей, Хто дає перемогу, в Чиїх руках перебуває справжнє щастя та успіх у житті.
Я не можу не згадати, як після низки невдач нашої футбольної збірної по телевізору показували передачу про її головного тренера Йожефа Сабо, який сам називав себе нефартовим тренером. Але найбільше мене вразив епізод з телепередачі, в якому головний «суперфан» Києва на республіканському стадіоні чаклував над футбольними воротами перед важливим відбірковим матчем збірної. Як ви думаєте, допомогло? А можливо, якраз наше тотальне ідолопоклонство у спорті і є причиною більшості поразок? Як тут не згадати випадок, що стався напередодні фінального матчу чемпіонату світу 1998 року, коли лідер бразильської збірної, її головний бомбардир Роналдо вирішив відвідати чаклуна, щоб дізнатися, хто переможе. На наступний день зірка світового футболу був несхожий сам на себе, ледве пересуваючись полем, змарнувавши кілька гарних нагод забити гол. Його збірна несподівано програла фінал французам 0: 3, і саме погана гра лідера стала однією з причин цієї поразки.
Що ж говорить про везіння Біблія? Чи існує взагалі таке поняття як фарт або удача. Відкривши книгу Приповістей Соломонових, 16 розділ, 33 вірш, читаємо: «За пазуху жереб кидається та весь його вирок — від Господа». 21 розділ, 31 вірш говорить: «Приготовлений кінь на день бою, але перемога від Господа!» Навіть з цих коротеньких уривків ми бачимо Того, Хто вирішує долі і Хто дає перемогу, іноді незважаючи на рівень підготовки сторін. Немає в світі жодної ситуації чи події, яка була б поза Божественною присутністю або поза Божественним провидінням. Творець Всесвіту все бачить, все контролює і все тримає в Своїх руках. Дуже показовим у цьому плані є приклад з життя царя Ахава, записаний в Першій книзі Царів, 21–22 розділах. За сплановане вбивство Навуфея він був покараний Господом. Пророк Ілля пророкує цареві, що той буде вбитий. Наляканий пророцтвом, напередодні битви Ахав вирішує «обдурити долю» і переодягається в одежу простого воїна, але стріла, випадково (як написано в 34-му вірші) випущена одним з ворожих воїнів, потрапила в незахищене місце між латами Ахава і вбила його. До речі, лати воїна складалися з безлічі захисних пелюсток, зроблених з металу або шкіри, і щоб стріла влучила в незахищене місце потрібно було, щоб воїн високо підняв руку. Саме в цей момент (!) «випадкова» стріла знайшла свою мішень. Слово «випадкова» я навмисне взяв у лапки, тому що з тексту Біблії видно, Хто керував цим «випадковим» польотом для того, щоб виконати Власне пророцтво.
Можливо, ці тексти когось здивували, когось підбадьорили, а в когось викликали запитання: якщо все відбувається з Божої волі, що ж нам робити? Можливо, знайдуться люди, які скажуть: «Якщо все залежить від Бога, навіщо взагалі тренуватись, готуватись, чогось прагнути, бо все одно буде так, як вирішив Бог». Ця думка буде абсолютно неправильною, тому що вона ніяк не підтверджується Словом. Біблія ніде не закликає нас змиритися з обставинами і пасивно плисти за течією, байдуже спостерігаючи за подіями навколо. Ні! І тренуватись, і готуватись, докладаючи до цього максимум зусиль, треба. Бог закликає нас до активного способу життя, життя з надлишком, життя, в якому на нас обов’язково чекають не тільки перемоги, але й поразки, не тільки злети, але й падіння. Але реакція віруючих та невіруючих людей на всі життєві ситуації кардинально різниться. І саме через правильну чи неправильну реакцію на ті чи інші події в житті людини добре видно її сподівання та фундамент, на якому базується її життя. А для того, щоб мати правильне ставлення до життя, потрібно: визнати земну та небесну владу Творця та Його Сина своїм серцем, змиритися з Його Всемогутністю та Всевладдям та жити, довіряючи своє життя Йому, покластися на Нього, жити за Його Волею, тому що це єдина правильна життєва дорога, яка завжди буде приводити до перемоги та щастя. «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре» (Рим. 8:28).
Моя «Надія» в минулому чемпіонаті грала дуже важливий матч, ми мали ігрову перевагу, але не змогли втілити її в голи і зіграли внічию. Після матчу хлопці почули від мене багато зауважень з приводу нереалізованих моментів, особливо дісталося «на горіхи» кращому форварду Вані Павлову. Виправдовуючись, він сказав: «Я все робив правильно, і якби не влучив тричі у штангу, і якби ми реалізували пенальті…» Відносно трьох штанг та незабитого пенальті я сказав, що коли у футболіста християнської команди м’яч від штанги відлітає не у ворота, а в поле, це може означати, що у цього футболіста є певні проблеми у стосунках з Богом, і цей футболіст має проаналізувати своє ставлення до Слова та молитви, попросити у Бога пробачення за гріхи та подякувати Йому навіть за такий матч, довірившись Його волі; тоді наступного разу м’яч обов’язково опиниться у воротах. Перед наступним матчем Ваня та ще кілька моїх хлопців визнали, що останнім часом нечасто заглядали в Слово, непостійно молились, каялися за погане ставлення до арбітра матчу. Ми разом молились перед нашою вирішальною грою і просили у Бога лише одного, щоб навіть у негативному для нас результаті матчу побачити Його славу. Гра була дуже напруженою, адже її переможець забезпечував собі вихід до фінальної частини чемпіонату області. За рахунку 0:0, за десять хвилин до кінця матчу Ваня Павлов після подачі кутового вдарив головою, і м’яч від бокової стійки воріт суперника влетів у сітку….
Олександр Гончар