Проблема позбавлення життя ще ненароджених дітей є дуже актуальною в наш час. Підтримуючи позицію авторів часопису «Слово вчителю» № 3/2008 Ю. Ліщинського («Ти незбагненний, Боже…) і Н. Дубовик («Жертви неоголошеної війни»), хочу поділитися своїми роздумами на цю тему.
У Біблії процес створення жінки описаний досить лаконічно: «І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку, і привів її до Адама…» (Бут. 2:22). Нам залишається лише дивуватися і схилятися перед могутністю і любов’ю Творця, Який, формуючи з кістки жінку, знав, якою вона буде… Він напевно знав, що жінка любитиме подарунки і, не забарившись, зробив його для нас.
Бог дозволив, щоб через жінок у світ приходили нові люди, нові долі, нові покоління, щоб продовжувався рід людський.
І навіть після того, як перша жінка почула слова: «Помножуючи, помножу терпіння твої та болі вагітності твоєї. Ти в муках родитимеш дітей…» (Бут. 3:16), цей дар не втратив своєї дивовижності, краси і цінності для неї.
Як не захоплюватися Божественним промислом, коли те, що ми віднедавна можемо бачити за допомогою апарата УЗД, Господь бачить від самого початку і до кінця, і в найдрібніших деталях. Про це пише псалмоспівець Давид: «Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї. Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це! І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі! Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було…» (Пс. 138:13–16).
Тому, якою б важкою не була вагітність — Бог поряд, Він усе бачить і контролює. Мені не так шкода тих жінок, які через проблеми зі здоров’ям чи з інших причин не можуть мати дітей, я вірю, в них є інше особливе призначення від Бога, як тих, які, відчувши в собі перші ознаки існування крихітної людини, спішать у кабінет лікаря, щоб перервати вагітність. Не буду говорити зараз про моральний аспект, про те, що це жорстоке вбивство, а просто хочу поміркувати, що лишає для себе жінка, яка відмовилася від Божого дару свідомо і добровільно. Не секрет, що часто Бог пропонує жінці бути матір’ю лише раз, і вже після першого аборту вона до кінця життя буде безплідною…
А залишається відчуття безповоротності, порожнечі, незадоволеності собою, почуття вини… І вона вже ніколи не дізнається, яким був подарунок: які оченята, якого кольору волоссячко?.. Гіркі запитання без відповіді…
На противагу, запитайте жінку, яка тримає новонароджену дитину, що відчуває вона: любов, безмежну ніжність, вдячність Богові за те, що ця дитинка є…
Для чого я це все написала? Щоб ще раз подякувати Богові за Його любов і турботу про нас, жінок. І щоб закликати не бути байдужими: якщо доведеться зустріти жінку, яка планує аборт (а таких зараз чимало), не пройдіть мимо, познайомтесь і обов’язково розкажіть про подарунок, який хоче зробити їй Господь!
…Я бачу очі, сповнені тепла,
В яких відбилась світанкова ніжність,
Частинка раю, промені добра…
Їх погляд — дотик ангела крила.
В куточку вуст вже зморшка залягла,
Ледь видна, поки, легка павутинка;
Вона усміхнена, і посмішка її
Відкрила для життя нову сторінку…
Тримає на руках дитя, як скарб,
А над чолом чомусь нема корони…
Через віки ясніє, як зоря,
Пресвітлий образ матері-мадонни!
Віра Муляр, мама двох дітей