Інтерв’ю з Миколою Петровичем Гузиком — автором і директором школи в м. Южне Одеської обл., кандидатом педагогічних наук, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук України, заслуженим працівником освіти України.
— Миколо Петровичу, дякуємо за згоду дати інтерв’ю для часопису «Слово вчителю». Оскільки цей випуск присвячений молоді, то перше запитання, звичайно, буде про молодь. Якою, на Вашу думку, є відмінна риса сучасної молоді? Що Вас радує, а що тривожить?
— Сучасна молодь більш прагматична. Саме це радує, бо відповідає головній умові виживання людини у ринковому світі. «Жити — означає діяти», — говорив Анатоль Франс, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури.
Мені здається, що більшість молодих людей живе і діє, врешті-решт, щонайкраще реалізовуючи свої здібності до плідного, цілеспрямованого життя.
Тривожить те, що моральні двигуни життя сучасної молоді поступово замінюються матеріальними. Внаслідок цього поступово зникають хороші люди, а без них, як відомо, не буває хорошого суспільства. Тому одним із головних завдань сучасного виховання є моральне відродження молодих людей.
— Чи відрізняються учні Вашої школи від своїх однолітків інших шкіл?
— Так, і дуже помітно. Діти моєї школи — високоморальні, працьовиті і, як наслідок цього, — успішні. Вони знають Бога, довіряють Йому і перебувають під Його Батьківською опікою.
Достатньо сказати, що всі, без винятку, випускники Авторської школи М. П. Гузика або вже здобули вищу освіту, або її успішно здобувають.
Серед наших учнів немає таких, які б вважались безталанними, зайвими чи перебували, як кажуть, на узбіччі життя. За умов навчання, розвитку і виховання дітей, які існують у нашій школі, коли кожен може віднайти собі достойну і корисну справу, неуспішних дітей просто не може бути.
— Чи є у вас в школі представники модних нині молодіжних субкультур, як от металісти, готи, емо тощо? Чи захоплюється молодь пірсингом? Як Ви ставитеся до такого самовираження молоді?
— Такі явища в нашій школі відсутні. Наші діти живуть і виховуються в класичному дитячому середовищі, яким опікується Сам Бог. Тому молитва до Бога, Його любовна опіка, служіння Йому і ближнім, у поєднанні з вимогливістю та власним прикладом учителів і батьків, у підсумку сприяють вихованню дуже хороших дітей.
До речі, ми вважаємо, що субкультури є прямим наслідком неефективної секулярної атеїстично-матеріалістичної педагогіки, яку створюють духовно заангажовані на дияволові люди.
— Чи проводяться у вашій школі дискотеки?
— Так, проводяться, але вони мають іншу мету, інший зміст, тому приводять до іншого кінцевого результату.
Вони проводяться з першого класу як засіб навчання дитини техніки і культури побутового танцю. На дискотеках, якими керують досвідчені педагоги-хореографи, учні оволодівають умінням виражати свої найкращі душевні якості й емоційний стан у танці. Вони засвоюють відповідні рухи і ритми найрізноманітніших побутових танців: вальсу, танго, фокстроту, польки тощо, а також учаться правильно поводитися з партнерами у танці. Отже, нічого спільного з «дикою» дискотекою, під час якої молодь звіріє, наші дискотеки не мають.
— Чи є у вас шкільна форма?
— Так, вона є. Ми дотримуємося обов’язкової шкільної форми з кількох причин.
Перша з них та, що шкільна форма є зразком одягу, який привчає дитину до класичної культури та відпрацьованої віками справжньої естетики. У ній поєднується повсякденний робочий настрій із особливою урочистістю та неповторністю шкільного життя дітей та юнацтва.
Друга — шкільна форма послаблює існуючу матеріальну нерівність, і тому унеможливлюється розвиток таких негативних явищ як заздрість, пихатість, чванство, агресивність і нелюбов бідних до багатих та навпаки. Діти у шкільній формі мають можливість змагатися лише за кращі показники в навчанні, розвитку та вихованні, а не за те, хто краще одягнений.
Третя — шкільна форма звільняє батьків від невиправданих дитячих вимог щодо їхнього одягу. Тому зникають проблеми на кшталт «у що сьогодні одягнути свою дитину, щоб вона мала пристойний вигляд».
Четверта — шкільна форма чи не найкраще виховує такі важливі якості характеру дитини як невибагливість і скромність.
Про це скажу трохи більше.
Найпершою ознакою, яка виокремлює людину з-посеред живих істот, є наявність у неї живого духу. Але далеко не в усіх дорослих людей він перебуває в активному стані. У багатьох він спить, тобто функціонально не діє, а це означає — не виконує своїх обов’язків.
Головною ознакою такого стану духу є відсутність у людини совісті. Тому бездуховна особа втрачає низку якостей, які контролюються совістю. До них належить почуття сорому і скромність. У такому стані людина стає знахабнілою, зарозумілою, лицемірною і, що найгірше, — марнотратною та невдячною. Утримання такої особи надто дорого обходиться суспільству.
Єдина для всіх шкільна форма мінімізує витрати на одяг дитини, привчає її до скромності, простоти, охайності, ввічливості та свідомого сприйняття усталених норм поведінки в школі. Комусь може здатися, що єдина форма порушує свободу дитини. Але це не так, особливо, якщо зважити на той факт, що діти ще самі себе матеріально не утримують, а тому мусять ввічливо обходитися найменшими витратами батьків на них.
І ще скажу, що свобода школяра тільки тоді корисна для нього, коли вона поєднується із вимогливістю його наставників. Тому немає ефективнішого засобу для перетворення школи у «вертеп розбійників», як дозвіл дітям на вільний одяг — зовнішній атрибут людей типу «дитина бездуховна» («Hemo nonspiritus»).
— Будь ласка, опишіть Вашу методику навчання і виховання.
— Результати виховання наших дітей — це втілені ідеї принципово іншої педагогіки, іншого погляду на дитину і роль учителя у створенні її успіху як у навчанні, так і в організації її щоденного шкільного життя.
У чому її принципова відмінність від тієї, яка домінує у вітчизняній педагогіці?
Фундаментальних відмінностей лише три.
Перша полягає у тому, що весь педагогічний процес базується на християнській світоглядній науковій платформі, яка розглядає дитину як духовну істоту — творіння Боже.
Друга — визнання того, що кожна дитина посилається на землю в певне місце і певний час її Небесним Отцем для виконання конкретної місії. Однак часто і батьки, і вчителі не мають правильного уявлення про той безцінний дар, який вони отримали від Творця в особі дитини. Не розуміючи істинної ціни цього дарунку Божого, вони дозволяють собі здійснювати різноманітні досліди над її душею, в якій, замість Духа Божого, оселяються різні ідоли і демони, які, зрештою, її знищують. Вони, часто мимоволі, через незнання істини, розбивають цю ніжну дитячу душу власними пристрастями та іншими гріхами, замість того, щоб разом зі своєю дитиною вчитися жити праведним духовним життям, користуючись настановами, дарами і силою Святого Духа.
Ми часто своїми словами, й особливо ділами, вселяємо їм безвір’я і, як результат, підштовхуємо до тваринного способу життя, замість того, щоб найпершою нашою турботою було прилучення нашої дитини до Бога, а значить — до Істини, якою є Ісус Христос.
Ми, звичайно ж, бажаємо нашим дітям добра і щастя, накопичуючи для них земні блага, забуваючи, що формула життєвого успіху дуже проста і зрозуміла навіть найменшому. Вона — у вірі в Бога. Саме щира віра дитини в Бога відкриває їй і нам Його волю стосовно її життя, вселяє в нас — батьків і вчителів — упевненість у тому, що те, чого ми навчаємо, які якості особистості виховуємо, до чого закликаємо і чого від неї очікуємо, і є благом для неї, головною справою її теперішнього і майбутнього життя.
Така віра означає довіру Богові, батькам, вчителям і школі. Саме в такім тіснім однодумнім співробітництві навколо тієї Божої справи, яку повинен виконати наш вихованець упродовж свого життя, і виникає справжня школа. Така щира віра всіх учасників процесу побудови особистості дитини — Творця, батьків, учителів і наставників — породжує переконаність у силі Бога, яка здатна пересунути гори заради безцінної душі нашої дитини, заради її земного щастя і вічного процвітання в сім’ї спасенних душ. «Ми — провід, а Бог — електричний струм. Наша єдина сила — пропустити струм через себе», — так охарактеризував нашу участь у Божій справі сучасний український педагог-християнин Григорій Ващенко. Саме над тим, щоб якомога раніше підключити цей «провід» до джерела нескінченної енергії, повинні трудитися і батьки, і вчителі, і школа в цілому. В цьому їхнє найвище покликання! Ось їхня достойна справа: вірити в Ісуса Христа, довіряти Йому, коритися і працювати для Його слави і для блага людей. Якщо ми справді розуміємо, що існує істинне, гідне людське життя, то ми перш за все усвідомлюємо Його головну роль у її досягненні. І Святе Письмо про це переконливо говорить: «Оце діло Боже, — щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29).
Третя — ми переконані в тому, що кожну дитину Бог наділяє особливим даром — талантом, потенційною здібністю і схильністю до того конкретного виду практичної діяльності, заради виконання якого Він послав її на землю. Святе Письмо вчить, що можливості кожної людини, яка вірить у Бога, — направду необмежені: «Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить, бо Я йду до Отця» (Ів. 14:12). Уже згаданий вище Григорій Ващенко щодо необмежених можливостей істинних християн писав: «Наше життя буде справжнім свідченням того, що Бог здатний творити у нашому житті неможливе, лише тоді, коли ми зі щирою вірою просимо у Нього благословення на наш природний талант. Можливості нашого природного дару вражаючі, тому що відбірними зернами засіяв нашу душу Той, Хто безмежно нас любить. Бог дає нам таланти, щоб ми вже самі їх виростили і довели до досконалості».
Отже, ми, батьки і педагоги, яким довірено і доручено зрощувати дитячі таланти, повинні створити такі умови їхнього життя, які відповідали б не якимось абстрактним загальним вимогам, а конкретним потребам таланту, що розвивається. На практиці це означає, що, наприклад, майбутній учений повинен отримати від батьків і школи необхідні умови для глибокого і серйозного заняття наукою. Той, хто має від Бога покликання до музики, повинен мати можливість повністю віддавати себе цьому мистецтву, а не разом з усіма мучити себе математикою, фізикою, хімією та іншими так званими обов’язковими предметами. Так, звичайно, і видатний скрипаль або композитор має бути елементарно грамотним і знати ази людської академічної культури. Але це зовсім не означає, що весь продуктивний час дитячого життя має бути присвячений вивченню безконечних параграфів шкільних підручників. У нормальній школі для дітей усе має відбуватися з точністю до навпаки: продуктивний час — для розвитку і реалізації індивідуального таланту дитини, а те, що залишилося, — для вивчення академічних шкільних предметів.
— За якими критеріями Ви підбираєте людей у свій колектив? Що найбільше цінуєте в людях?
— Три найголовніші якості має продемонструвати вчитель, який бажає працювати в Авторській школі М. П. Гузика, а саме:
– він має бути віруючою у Бога людиною та жити відповідно до Його Заповідей, тобто наш учитель має бути відродженим християнином;
– він має мати фахову підготовку з того предмета, на викладання якого претендує. У нього має бути щось таке, що дитина хотіла б наслідувати, тобто наш учитель має мати той чи інший талант;
– це має бути фахівець з організації персоніфікованого навчання, він має добре володіти технологією навчання, розвитку та виховання дитини за Комбінованою системою М. П. Гузика.
Цінністю номер один для мене є дієва й жива віра людини в Бога. Якщо це є, то всі інші її позитивні якості самі собою прикладаються. Вони стають наслідком прагнення віруючої людини до вічного життя у Царстві Божім.
— Хто відіграв ключову роль у Вашому житті?
— Ключовими фігурами у моєму житті були тато, мама та мій учитель з образотворчого мистецтва, який працював у Сиваському будинку піонерів Херсонської області — Фрезе Ернест Петрович.
Тато і мама подарували мені життя і віру в Бога, а Ернест Петрович навчив мене творчого, відповідального ставлення до тих справ, які я виконую у повсякденному житті. Він відкрив для мене мистецтво і найвідоміших митців.
— Хто Ви за фахом? Де навчалися? Чи викладаєте якийсь предмет?
— За фахом я — учитель хімії. 1967 р. закінчив Мелітопольський державний педагогічний інститут. Досі викладаю цей предмет у школі.
— Як у Вас розпочинається робочий день?
— Робочий день я починаю з молитви до Бога. До речі, з цього розпочинається день у моїх учнів та вчителів.
Після гігієнічних процедур, серед яких обов’язковим є холодний душ, я відправляюсь на роботу. О 7.30 зустрічаю своїх учнів у школі, а потім із 8.00 до 8.30 у класах проводимо ранкову моральну проповідь, яка закінчується молитвою «Отче наш».
— Ваші побажання читачам «Слово вчителю».
— Мої дорогі колеги! Повертайтеся до Бога! Слухайте Його, служіть Йому і прославляйте всім своїм життям свого Небесного Отця. Навертайте своїх учнів до Нього. Покажіть їм своїм власним життям, що буття з Богом — це запорука земного і вічного щастя кожної людини.
Матеріал підготувала Надія Доля
Авторська школа М. П. Гузика в м. Южне Одеської обл. створена 20 років тому ним та іншими ентузіастами (Н. І. Гузик, Л. І. Зарольська, Г.А. Діденко, А. Н. Шумейко, О. І. Яблунівська, Л.С.Барвінок та ін.) — молодими вчителями, яких не задовольняла традиційна система шкільної освіти. Пройшовши доволі тернистий шлях, школа врешті здобула визнання й авторитет, і не лише у своєму місті. 1994 р. ЮНЕСКО визнало її однією з найкращих шкіл Європи. 2006 р. Міністерство освіти і Академія педагогічних наук України зарахували її до сотні передових шкіл країни. Нині 14 шкіл України повністю чи частково використовують її інноваційну систему. Своїм наказом за № 172 від 13 березня 2008 р. Міністерство освіти та науки України прийняло модель школи М. П. Гузика як базову для створення в м. Тернопіль «експериментальної школи XXI століття».
Деякі показники:
Починаючи з 1994 р., відколи в Одеській обл. проводиться професійний конкурс «Учитель року», його переможцями в тій чи іншій номінації стають педагоги з Авторської школи М. П. Гузика.
Команда юних істориків двічі ставала призером Всеукраїнського туру історичного конкурсу і тричі посідала перші місця в обласному турі.
За всю діяльність школи більшість її випускників продовжила успішно навчалися у вузах, а в останнє десятиріччя цей результат — абсолютний (100 %).