XVI – XVII століття були буремними у релігійному житті світу. Саме тоді стався вибух Реформації, що привів до перегляду багатьох тверджень і поглядів у церкві, а також до виникнення нових релігійних рухів. Одним з таких був янсенізм. Корнелій Янсен був католицьким єпископом з Іпру і виступав за реформацію теологічної думки і повернення до поглядів блаженного Августина. Усіх послідовників цього вчення називали янсеністами, а їхнім центром став Порт-Роял. Одним з найвизначніших представників цього руху був Блез Паскаль – математик, філософ, мислитель, теолог.
Святі отці із ордена Ісуса (єзуїти) поклялися, що, знайшовши могилу цього вченого, вони викопають і викинуть тіло «цього великого єретика Паскаля». За що така немилість до людини, яка зробила стільки відкриттів у науці і була улюбленцем самого Рішелье?…
Блез Паскаль народився 19 липня 1623 року у французькому містечку Клермон-Ферран у сім’ї Етьєна Паскаля. 1626 року мати Паскаля померла і батько залишився один із трьома дітьми: сином та доньками – Жильбертою та Жаклін. Народжений у шляхетному заможному середовищі (батько був високопоставленим королівським урядовцем), Паскаль мав щастя виховуватися в інтелектуальній атмосфері завдяки друзям родини – видатним ученим-фізикам та математикам.
Геній юного Блеза виявився вже в 11 років. Сталось це так: хтось за обідом торкнувся порцелянової тарелі ножем і від цього пішов чіткий звук. Але варто було торкнутись її пальцем, як звук зникав. Щоби пояснити це явище, юний Паскаль проводив власні досліди, які потім лягли в основу «Трактату про звуки».
Якось на запитання сина, що таке геометрія, батько відповів, що це наука про те, як правильно креслити фігури, знаходячи між ними співвідношення. Проте зразу ж заборонив цим займатися, вважаючи, що подібні науки потрібно вивчати не раніше 15-16 років через їхню складність. Батько старався навчити хлопця стародавніх мов, що більше стало би в пригоді. Але, як відомо, заборонене найбільше приваблює нас. Якось, зайшовши у кімнату до сина, він побачив накреслені вугіллям різні геометричні фігури. У 12 років, використовуючи власний словник і схеми, не будучи знайомим із «Началами1», Паскаль довів 32 теорему першої книги Евкліда про те, що сума кутів трикутника дорівнює сумі двох прямих кутів. Уражений цим, батько дозволив синові читати праці Евкліда і відвідувати науковий гурток, який збирався в домі Мерсена. А в 16 років Блез написав «Трактат про конічні перерізи», довівши одну з основних теорем проективної геометрії (теорему Паскаля).
Ці успіхи лише підштовхнули Паскаля до наукової діяльності. 1636 року сім’я переїздить до Руану, де батько отримав посаду королівського податківця. Щоби полегшити роботу батька, 18-літній Блез винаходить лічильну машину, що стала прототипом сучасного калькулятора. За цей винахід у 1649 році він отримав патент від самого короля на виготовлення і використання «Паскалевого колеса».
Якось батько вченого вивихнув ногу і його доглядали два брати-лікарі, послідовники вчення Янсенія. Їхнє щире бажання пізнати Божу істину кардинально вплинуло на сім’ю Паскаля – Блез вперше серйозно задумався над основами віри, а його молодша сестра вирішила стати монашкою.
Паралельно із цим учений займається дослідженнями, які розпочав Торрічеллі. Досі побутувала думка, що природа «боїться порожнечі», і тому рідини не опускаються нижче певної відмітки в різних ємностях. Проводячи барометричні досліди як на відкритому повітрі так і вдома з різноманітними трубками, Паскаль доводить, що рідина не опускається внаслідок тиску повітря. Проводячи ці дослідження, Блез винаходить шприц і гідравлічний прес, який діяв на основі закону, названого на честь Паскаля.
Але внаслідок бурхливої наукової діяльності здоров’я вченого похитнулося. За порадою друзів він їде в Париж. Там він зустрічається із Рене Декартом, публікує «Нові досліди», що торкаються проблеми порожнечі. (Фундаментальна праця «Трактат про порожнечу» не була надрукована. Її знайшли після смерті вченого лише в чернетках). А далі стається неймовірне – Блез покидає науку і поринає у насолоди цього світу. Це триває декілька років, упродовж яких молодша сестра генія – Жаклін, що після смерті батька стала монашкою у Порт-Роялі, молиться за брата. І стається диво – Блез повертається додому і кається у розпутному житті. Ще з більшим запалом він береться за математику. Саме тоді він пише низку невеликих наукових робіт: «Трактат про рівновагу рідин», «Трактат про вагу маси повітря», «Трактат про арифметичний трикутник», листується з відомим математиком П’єром Ферма, обговорюючи теорію вірогідності, проте щось не дає йому відчути повної насолоди в науці.
24 листопада 1654 року о пів на одинадцяту ночі Паскаль переживає духовне прозріння. Вченого відвідав Сам Господь. Живі слова мудрості назавжди закарбувались у його розумі. Отямившись від заціпеніння, Блез на клаптику паперу записав ці слова, які надалі стали маніфестом його життя. Потім цей текст він переписав на пергамент, назвавши його «Меморіалом» і зашив його у свою одежу, щоби постійно мати при собі.
Бо саме тоді до нього з’явився не Бог філософів та вчених, а «Бог Авраама, Ісака і Якова». Ця зустріч стала початком нового життя і присвяти його Господу.
Від сьогодні Блез Паскаль стає апологетом – тобто захисником істинної віри в Бога. Вся його діяльність направлена на висвітлення істин Божих у правильному світлі. Після арешту Антуана Арно, лідера янсеністів, він анонімно публікує «Листи до провінціала», де висміює політику єзуїтів. Твір був написаний і опублікований у формі листів, які парижанин писав своєму другові у провінцію. Перший лист було видано 23 січня 1656 року, а останній, вісімнадцятий, – 24 березня 1657 року. За короткий час, незважаючи на сувору заборону, цей твір набуває нечуваної популярності. Паскаль різко виступає проти політики єзуїтів, звинувачуючи їх у спотворенні біблійних істин на свою користь. Ще й до сьогодні «Листи» є зразком сатиричної французької прози. Проте найголовнішим у творі є бажання автора навернути людей до щирої віри в Бога. Служити Спасителю – ось найвище добро в цьому світі. І Блез не лише писав про це, а й активно займався благочинністю.
Паскалем була задумана велика «Апологія християнської релігії». Це мала бути книга на захист основних доктрин християнства. Проте ці плани не втілились у життя. Після довгої та виснажливої хвороби 19 серпня 1662 року серце Паскаля зупинилось. Останніми словами його були: «Нехай не покине мене Бог ніколи!»
Пізніше були знайдені сотні клаптиків паперу, на яких Паскаль записував свої думки щодо Бога, чистоти, віри, святості, розуму, інтелекту. Усі ці записи були видані книгою, що мала назву «Думки», – найвеличніша праця його життя. Цей твір став першою ластівкою сучасної апологетики. Правда, авторський порядок спочатку було порушено, і лише після десятка перевидань учені вибудували книгу так, як хотів Паскаль. На сьогодні ця праця зберігається в Національній бібліотеці в Парижі.
Ідея книги – розмова із невіруючою людиною щодо її життя. Переходячи від однієї теми до іншої, Паскаль змушує людину задуматися над своїм становищем. Автор показує, що ні інтелект, ні філософія, ні наука чи мистецтво не заповнять порожнечі в душі людини. Лише Бог може задовольнити бажання досконалого й абсолютного. Одним із найвідоміших його аргументів є аргумент парі. Є Бог, чи немає? Є вічне життя, чи немає? Розум не дасть відповіді на ці запитання, тому нам слід зробити вибір. І що ми маємо? На кону – коротке земне життя. Якщо ми виграємо, то отримуємо вічне життя. А якщо програємо (бо Бога немає), то все що втрачаємо – це життя у брудній розпусті, а набуваємо – добропорядності. В такій ситуації для здорового глузду є лише один вибір.
«Людина не знає, яке місце повинна зайняти: без сумніву, є заблуканою і скинутою зі свого справжнього місця, без можливості його відшукати. Шукає його скрізь із неспокоєм, без результатів, у непроникній темряві».
Інтелектуальній еліті Франції ХVІІ століття, яка вірила в силу розуму та самодостатність науки, Паскаль адресував таку сентенцію: «Серце має свою слушність… Бога відчуває серце, а не розум. Ось що є віра: Бог відчутний на дотик для серця, а не для розуму». Проте водночас та ж сама людина пише: «Хто не слухається розуму, є дурнем».
Мета Паскаля – відкрити не філософське розуміння Бога, а вказати на Бога, явленого в Ісусі Христі.
«Пізнання Бога без визнання нашої власної ницості відбувається від гордості.
Визнання нашої ницості без пізнання Бога відбувається з відчаю.
Пізнання Ісуса Христа вносить рівновагу, бо Він відкриває для нас і Бога, і нашу ницість».
«Думки», 192
Геній пішов з життя рано – йому було 39 років. Він встиг надрукувати низку наукових творів, зробити чимало відкриттів. Але він встиг найголовніше – через усе це почути голос Бога і відгукнутися на нього, довіривши Йому своє життя.
Бо:
Якщо людина створена для Бога, то чому вона противиться Богові?
Якщо людина створена не для Бога, то чому вона щаслива лише в Богові?
Олег Блощук
МЕМОРІАЛ ПАСКАЛЯ
Рік від Різдва Христового 1654.
Понеділок, 23 листопада, день св. Климента, папи і мученика, та інших по Четьї-Мінеї, напередодні дня св. Хрисогона, мученика та ін.
Годині о десятій з половиною, до пів на першу ночі.
Вогонь.
«Бог Авраама, Ісака і Якова»,
а не філософів та вчених.
Упевненість, упевненість. Почуття. Радість.
Мир.
Бог Ісуса Христа.
Deum meum et Deum sestrum (Ів. 20:17).
Твій Бог буде моїм Богом.
Забути світ і все, окрім Бога.
Його можна досягти шляхами, лише вказаними Євангелієм.
Велич душі людської.
«Праведний Отче, світ не пізнав Тебе, але я пізнав Тебе».
Радість, радість, радість, сльози радості.
Я віддалився від Бога.
Dereliquerunt me fonten aquae vivae (Мене джерела води святої, залишили).
«Боже мій, чи залишиш ти мене?»
Хай не буду розлучений з ним навіки.
«Оце життя вічне, – нехай знають Тебе, єдиного істинного Бога,
І посланого Тобою Ісуса Христа».
Ісус Христос.
Ісус Христос.
Я розлучився з ним: я від Нього втікав, відрікся, розпинав Його.
Хай не розлучусь з Ним навіки.
Берегти Його можна лише шляхами, вказаними Євангелієм.
Зречення (світу) повне і солодке.
Нижче:
Повна покора Ісусові Христу і моєму духівнику.
Вічна радість за один день подвигу на землі.
Non obauiscar sermones tuos («Не забуду слів Твоїх»). Amen.
Від Мірошниченко О. Ф. м. Харків
Лично для меня было очень приятно и интересно узнать, что выдающийся ученый и философ был не просто религиозным христианином, жившим в эпоху Возрождения, а человеком, по-настоящему знающим Бога, пережившем покаяние и служащим Иисусу Христу своим творчеством, участием в общественной жизни, благотворительностью.
Живя “сладкой” греховной жизнью, он не находит в ней удовлетворение и даже в науке, которой отдал свою жизнь. Полнота пришла к нему только в Боге. Он полностью отказался от прежних герхов, оставаясь жить в мире и знаимаясь наукой, литературой и др.; выбрав для себя путиводитель – Евангелие. На этих новых позициях, этом отношении строится все его последующее творчество (к тому же глубоко философское).
Від Хіміч С. Ю. м. Харків
На самом деле для меня было открытием то обстоятельство, что Паскаль был верующим человеком. Этот человек действительно был гений и написал много научных трудов, но наверное у него был открыт не только разум, но и сердце если туда вошел Господь.
Свое прозрение он описывает в своей работе “Мемориал Паскаля”. Этому человеку удалось в материальном ире увидеть духовное начало, и принести в жертву людям не только свой ум и свои идеи, а также передать духовные семена, которые взращивал в нем Господь.
Такие работы как “Думки”, “Меморіал” – открывают не философское понимание Господа, а указывают на Господа, явленного в Иисусе Христе.
Паскалю сильно повезло – за 39 лет он познал то, что другим не дано познать и за 100 лет.