Український народ здавна славився своєю багатою духовністю. Впродовж минулих століть він витворив оригінальну своєрідну культуру, але, разом з тим, сьогодні, на сімнадцятому році незалежності мусимо, на превеликий жаль, відзначити, що ми є духовно зруйнованим народом. Кому-кому, а вчителям чудово відомі статистичні дані щодо зростання кількості наркоманів, злочинців, антисоціальних елементів і те, що їхні ряди поповнюються, насамперед, завдяки молоді. Що ж нам робити? Чекати, поки все саме собою владнається… чи вщент зруйнується?
Практика показує, що духовний вплив набагато ефективніший в боротьбі зі злом, ніж будь-які заборони. Бо гріх має здатність прогресувати. Спочатку – він має вигляд сумнівних роздумів, уявлень. Коли людина призвичаїться до цього, тоді приходить зацікавленість до гріховних думок, потім людина прихиляється до них, відтак насолоджується ними, починає сприймати їх як щось абсолютно нормальне. Згодом людина потрапляє в залежність від гріха і, зрештою, стає його рабом. Причиною морального занепаду молоді є не лише слабкість характерів, але й брак знань про те, що є істинним добром, вічними цінностями. Молодь не навчена, як боротись із станом гріха, тому й потрапляє під негативний вплив.
Сьогодні перед церквою, суспільством і світськими державними установами постала гостра проблема – поєднати світську і духовну освіту. Що стосується світської школи, то тут доцільно викладати християнство як вид науки. Крізь усю Євангелію учні й народ, який збирався слухати Господа Ісуса Христа, звертався до Нього: «Учителю». Якщо з цієї точки зору викладати християнство в школі, то це буде потужна наука, яка торкається не тільки етики, але й світоглядних категорій, які можуть слухати віруючі й атеїсти, християни і нехристияни, православні і неправославні. Скажіть: чи можна, наприклад, Григорія Сковороду розуміти без знання Святого Письма, так само і Шевченкову «Марію» чи Франкову поему «Мойсей»? Це неможливо пояснити дітям без знання християнства.
Розвивати духовний світ школярів потрібно не лише на уроках християнської етики, а й на уроках читання, рідної мови, природознавства, образотворчого мистецтва тощо. Особливо доцільно використовувати з цією метою позакласне читання. Ми є свідками того, що з кожним роком збільшується число видань, літератури духовного спрямування. Діти читають журнали «Стежинка», «Соняшник», «Божа нивка», «Зернятко», «Богдан», дитячі сторінки християнських газет тощо.
У дітей часто виникають запитання, з якими вони звертаються до вчителів, вихователів, батьків. Щоб правильно пояснити дитині суть, значення чи вислів з певного релігійного твору чи твору з елементами релігійності, вчителю, вихователю потрібно бути готовому до цього. Тому вчитель повинен сам духовно розвиватися, мати відповідну літературу, пройти курсову перепідготовку, а головне – мати глибоку віру в Бога, інтерес до Святого Письма і любов до дітей.
Пропонуємо ширше і частіше звертатися до таких видів роботи, як дослідження, наприклад, «Тварини в Біблії», «Рослини в Святому Письмі», «Біблійні вислови, які стали крилатими». На кожному уроці християнської етики чи на групі продовженого дня брати по одному такому вислову. І це збагатить знання учнів, викличе в них інтерес до самостійного читання Біблії, дослідження її.
Духовне виховання має будуватися на застереженні дитини від лицемірства, на привчанні її до моральної стійкості, недопущенні порушень норм поведінки не тільки в присутності інших, а й наодинці, тобто вчити бути чесним перед собою і перед Богом, принциповим і твердим у власній оцінці, непримиренним до власних недоліків і слабкостей.
Одним із поширених засобів духовного виховання має бути осудження негативних вчинків (саме вчинків, а не дитини) через слово «гріх». Діти мають знати, що грішити – це порушувати правила, норми. І тут могутнім регулятором моральної поведінки є слово вихователя. Завдяки цьому формується моральна свідомість, моральні почуття людини. Згадаймо народні прислів’я: «Мораль чиста – краще всякого намиста», «Сумління – найкращий порадник», «Бережи честь змолоду», «Хоч ганьба очі не їсть, але не дає на люди показатись», «Совість гризе без зубів» тощо.
Духовне виховання дітей – справа тонка й складна, і це справа не одного дня й одного уроку на тиждень. Тут немає місця фальші, непослідовності, нещирості у взаєминах між учителями, вихователями й учнями, батьками і дітьми. Коли в школах кожен учитель буде прокладати стежку до душі дитини, її духовного світу, опираючись на багатющий досвід виховання на принципах християнської моралі попередніх поколінь, тоді молодь старатиметься вести праведний спосіб життя, бо знатиме, що порушення Божого Закону призводить не лише до біди, а то й передчасної смерті, але й до найстрашнішого: душа після смерті потрапить в світ темряви, муки і страждання.
Тому школа, разом із родиною, має стати місцем першочергового високодуховного виховання, заснованого на традиційних для українського народу християнських духовних, моральних і культурних цінностях.
Допоможімо нашим вихованцям іти в життя захищеними від різноманітних спокус і неправд духовним щитом – щитом Божого Слова.
Віра Ткачук,
учитель-методист НВК № 11 м. Луцька, голова методичного об’єднання вчителів християнської етики м. Луцька