«А я не маю ніяких авторитетів у своєму житті», – зізналася старшокласниця під час виховної години. І ще декілька учнів повторили ті ж самі слова… Випускний клас. За три тижні до випуску.
«Я ні в що не вірю». «Я довіряю лише собі». Можливо, ми не часто чуємо подібні зізнання на своїх уроках. Але, спостерігаючи за життям старших підлітків, приглядаючись до їхніх уявлень і переконань, можемо дійти висновку, що позиція «сам собі пан» все більше стає базовою для сучасної молоді.
Допомогу у формуванні цієї позиції часто надають і самі дорослі. Отримавши дозвіл експериментувати з життям, без застережень і турботливого нагляду, молоді особи накликують на себе біди, яких можна було б уникнути.
Зруйновані долі, поранені серця… Це наші колишні учні.
Учителі і батьки скаржаться на байдужість молоді до їхніх настанов… А молодь і справді не хоче нікого слухати. Завоювати довіру у молодого серця важко, а от розчарувати його – досить легко.
Який вихід з цієї проблеми пропонує християнська етика?
Читаючи Біблію, ми зустрічаємо величезну кількість слів про непохитність, чистоту та безумовну авторитетність Божого Слова. Не теорії, не ідеї, а живого Слова, яке «сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди…» (Ів. 1:14). Ісус Христос – саме Той, Хто гідний нашої цілковитої довіри. Саме такий авторитет потрібен молоді. Ось добра звістка для розчарованої і розгубленої душі! Яким же чином ми можемо донести цю звістку до молодих людей?
Результати анкетування серед старшокласників показали, що більшості з них відомо, що Ісус Христос є Спасителем людей, але що це означає, не знають. Теоретично Він для них Спаситель, а практично – Той, Хто допомагає, коли важко.
Перед учителем християнської етики постає непросте завдання: показати Ісуса Христа не просто як історичну Особу, а як Бога у людському тілі, Який прийшов на землю з важливою місією. Учні потребують ясного і зрозумілого пояснення цієї інформації. Адже їхній розум вже наповнений викривленими уявленнями, сформованими під впливом побаченого і почутого навколо… Варто лише згадати чималу кількість фільмів, в яких образ Христа подається у жахливому віддалені від істини, записаної в Євангеліях.
Не треба далеко йти. У школі діти часто можуть почути цікаву і повчальну інформацію про деякі епізоди з життя Христа, і навіть про Нагорну проповідь і про те, що Його вчення дійсно варте уваги. Неабияке значення надається святам та пов’язаним з ними звичаями, обрядами. Та Сам Христос залишається «поза кадром», як один із тих видатних людей, які покидають нас назавжди, хоч і залишають після себе неабиякі досягнення.
Не дивно, що у молоді сприйняття Христа та Його справи спасіння занадто спрощене, «панібратське», або містично-відчужене. Зрештою, байдуже.
Ось так, на жаль, можна провести учня біля Істини, близько, поруч. І він пройде повз неї, не здогадуючись, що це і є відповідь на всі його запитання.
Можливість ознайомити дітей з Біблією є можливістю «влаштувати зустріч» учня з Христом на нашому уроці. Це мета Святого Письма: «Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!» (Ів. 20:31).
Адже Бог послав Ісуса у світ не для того, щоб Він став ідеальним Учителем, Другом для самотніх та Чудотворцем для любителів видовищ. А щоб Він став відповіддю на найбільшу потребу кожного з нас – у примиренні з Богом. Єдиною відповіддю і єдиним шансом, тому що: «…під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали» (Дії 4:12).
У 16-му розділі Євангелія від Матвія записана розмова Спасителя з учнями, в якій Він прямо запитує їх: «А ви за кого вважаєте Мене?» Це запитання повинно бути звернене сьогодні до кожного, хто чує Боже Слово. Відповідь на нього має вирішальне значення для людини.
Категоричність заяв Ісуса виключає будь-які припущення щодо Його меншовартості:
«Оце діло Боже, – щоб у Того ви вірували, Кого Він послав» (Ів. 6:29).
«Я – світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві той, але матиме світло життя» (Ів. 8:12).
«Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене» (Ів. 14:6).
«Лікаря не потребують здорові, а слабі. Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних» (Лк. 5:6).
«Син Людський прийшов, щоб спасти загинуле» (Мт. 18:11).
Спаситель шукає тих, хто гине у гріхах.
Чи слід пояснювати дітям природу гріха і його наслідки?
Чи варто переконувати їх у необхідності покаяння?
Чарльз Сперджен, видатний проповідник XIX ст. звертався до вчителів з такими словами: «Ми не повинні заспокоюватися, доки діти не дізнаються і не повірять, що це заради них була принесена Жертва. Розуміння цього – ключ до всього духовного виховання. Нехай діти дізнаються про хрест. Не ухиляйтеся від цього важливого завдання. Не вводьте дитину в оману відносно її доброї сутності, яка нібито потребує розвитку. Поясніть їй, що вона повинна пережити друге народження, вкажіть на її гріховність. Будьте уважні і чесні з нею. Не приховуйте від грішника істину, нехай він знає причину своєї загибелі, інакше у нього не виникне бажання шукати виходу».*
Ми можемо з надією очікувати результатів нашого викладання, коли сміливо відкриватимемо перед учнями суть місії Христа – спасіння грішника.
Зустріч з Христом насправді вражаюче діє на людину. Змінюється світогляд, поведінка, стосунки з оточуючими. Замість ненависті з’являється любов. Замість жорстокості – милосердя. Чим пояснити таку зміну? Лише тим, що Ісус Христос – реальна, жива Особистість, Вічний Бог, спроможний витягти Своє зіпсуте творіння з будь-якої трясовини.
Прийнявши Христа як свого Спасителя, молоді люди можуть довірити Йому свою долю, як авторитету «на всі сто». В житті молодої людини стають очевидними конкретні зміни, спричинені наверненням до Христа, особистою вірою в Нього. Слова Христа набувають особливої важливості і значення в їхніх очах, оскільки Христос стає близький їм. Моральні принципи, мудрі повеління Біблії, заповіді – все це для підлітка тепер входить у контекст його стосунків з Тим, Хто звільнив його від приреченості, дарував прощення. Біблія стає настільною книгою. Виникає бажання наслідувати Того, Хто так полюбив тебе і Кого любиш ти.
***
Якби Ісуса Христа сьогодні запросили на урок і попросили розповісти щось про Себе, що б Він розповів? На чому Він робив би акцент? До чого закликав би слухачів?
Може, Він говорив би про те, які чудеса були Ним здійснені? Або про те, що немає у світі вчителя мудрішого і кращого, ніж Він? А може, Він із захопленням продемонстрував би багато різних ікон, або пояснив, як правильно святкувати Великдень?..
Думаю, нічого з переліченого Він би не зробив. А простягнув би до дітей Свої руки, щоб вони побачили рани від цвяхів…
_________
* Сперджен Ч. Придите, дети. О воспитании детей. – Одесса: Христианское просвещение, 2003. – С. 59.
Ольга Новікова народилася у м. Дніпропетровськ. Закінчила Дніпропетровське педагогічне училище та Національний університет «Острозька академія». Працює в МГО «Надія – людям». Живе у м. Сарни Рівненської обл. Викладає християнську етику в школі с. Ремчиці Сарненського р-ну Рівненської обл.