Життя часто схоже на марафон, і добре, коли сім’я здатна долати його спільними зусиллями. Але далеко не в усіх є взаєморозуміння, повага, терпіння, вміння підлаштовуватися одне під одного і прощати…
Нам потрібно визнати, що всі ми є продуктом суспільної культури. Атмосфера, в якій ми живемо, формує наші погляди на різні речі і, в першу чергу, на шлюб. На жаль, сучасне суспільство сприймає шлюб як тягар, рабство. І ми часто не спроможні протистати цьому натиску.
Давайте подивимося на рекламу, яка оточує нас: «Світ належить першим!», «Ви варті кращого!»; фільми про супергероїв; серіали за участю «довершених» красунь. Коли ж ми зустрічаємося зі своїми половинками, все має набагато сумніший вигляд. Наші «супергерої» не мають таких м’язів, як на екранах; вони часто втомлені й у них не вистачає сил, щоб навіть поговорити. Наші красуні, одягнені по-домашньому, обвішані дітьми, змучені хатніми клопотами, стривожені проблемами на роботі, зовсім не такі, яких нам пропагує телебачення. І ми намагаємося втиснути одне одного у ті рамки, які пропонує нам суспільство. Якщо ми хочемо зберегти свої стосунки, нам потрібно ретельно фільтрувати те, що ми бачимо, чуємо, читаємо, і спробувати зрозуміти свою половинку.
У свої новостворені сім’ї ми приходимо з різним баченням, очікуваннями, традиціями. В одних прийнято все тримати в педантичному порядку, в інших – у «творчому хаосі». На початку такі речі не помітні, але проходить рік, два… І такі, здавалося б, дрібниці стають причинами розлучень.
Наші очікування, що не я маю пристосовуватися до свого чоловіка чи своєї дружини, а він або вона, якщо хоче бути зі мною, нехай підлаштовується під мене, руйнують шлюб, коли він знаходиться лише на стадії формування. Якщо ми й не розлучаємося, то просто співіснуємо і навряд чи зможемо назвати себе справжньою сім’єю. Можливо, варто задуматися, що мотивувало мене одружитися саме з цією людиною, що можу зробити я, аби менш болісно відшліфовувати наші нерівності. Коли ми згадаємо, що хотіли зробити свою половинку щасливою, тоді ми не захочемо ранити її, а, навпаки, зробимо все можливе, щоб наше пристосування одне до одного пройшло більш м’яко.
Більшість сучасних пар, щоб полегшити своє спільне існування, намагаються жити за принципом 50/50:
– Ти виконуй свої п’ятдесят відсотків, а я виконуватиму свої п’ятдесят відсотків!
Звичайно, з таким підходом можна прожити все життя. Але чи зможемо ми чесно зізнатися, що насправді прожили щасливе життя, і зможемо сміливо сказати молодим: «Живіть, як ми!»
У стосунках, котрі побудовані за принципом 50/50, важко зрозуміти, де закінчується та грань, яка розподіляє наші обов’язки, і ми завжди оцінюємо та критикуємо нашого партнера, свідомо чи підсвідомо. Хочете себе перевірити? Візьміть два аркуші паперу, на одному напишіть недоліки свого подружнього партнера, а на іншому – переваги. Я думаю, що більшості з нас потрібно буде взяти ще декілька аркушів для недоліків. Нічого дивного, адже це природно для нас бачити в інших те, чого не бачимо в собі.
Майже завжди критика викликає біль та образу, які, в свою чергу, ведуть до відчуження. Такі стосунки приречені на провал через нездатність задовольнити очікування моєї половинки, тим більше, я не знаю, чи ця половинка виконує свої п’ятдесят відсотків. Нам завжди буде здаватися, що я роблю більше, ніж він (вона). Я кожного разу буду шукати приводу з’ясувати це, відповідно концентруючись на слабкостях свого партнера. І, звичайно ж, я щоразу, коли знаходитиму невідповідность свого бачення ситуації, буду тішити своє самолюбство.
Думаю, що ні для кого не буде відкриттям, що кожен із нас – егоїст за своєю суттю. Це не достоїнство, це – вада, яка перш за все шкодить нашому шлюбу. Егоїзм руйнує все на своєму шляху, тому хибно думати, що в мене здоровий егоїзм, на відміну від інших. Здорового егоїзму не існує, він схожий на рак: їм інших і самого себе.
Нам подобаються приклади, коли він або вона готові пожертвувати собою заради кохання, та завжди чомусь здається, що таке могло бути лише в далекому минулому. Та й наше самозакохане суспільство спонукає нас вимагати собі кращого: «Бо ми цього варті!»
За задумом Бога, шлюб повинен мати такі стосунки, коли кожен в першу чергу думає про іншого, а потім про себе. Скажете, неможливо! Можливо, бо таким шлюб задумав Бог: «Нічого не робіть на перекір чи з марнославства, але в покорі вважайте одне одного більшим за себе. Нехай кожний дбає не про себе, а про інших» (Новий Завіт, Послання до филип’ян, 2 розділ, 3-4 вірші).
Легко любити людину більше за себе, коли у неї так багато позитивних якостей, а не так, як у моєї (мого)! Але згадаймо себе, коли всі наші думки були сконцентровані на тому, з ким ми скоро одружимося. Чи й тоді були лише одні недоліки?!
Треба визнати, що більшість з нас не готова до справжнього шлюбу, де потрібно забути про себе, віддати своє життя тій людині, з якою ми одружуємося. «Так має ж бути хоч трохи гордості!» – так мені часто говорять. Але, що було б з нами, коли Бог проявив би до нас хоч крихту гордості чи справедливості? Натомість Він віддав Свого Сина на муки і страждання за нас, наші гріхи. Він першим пройшов шлях посвячення і самовіддачі, протоптавши стежку для нас.
Ще одна перешкода, яка руйнує наш шлюб, – це неадекватне сприйняття труднощі. Їх ми зустрічаємо доволі часто. Неможливо передбачити, коли настануть важкі часи, коли спіткають проблеми. Та все ж Бог дозволяє труднощам час від часу відвідувати нас. Вони допомагають переоцінити своє життя, ставлення до оточуючих, мотиви, з якими я живу, визначити мету. Вони загартовують нас, перевіряють нашу любов на стійкість, вірність. Присутність проблем зовсім не означають, що наш шлюб невдалий. Але наша реакція на труднощі може або об’єднати нас, або віддалити одне від одного.
Нашу єдність неодмінно зруйнують позашлюбні стосунки.
Позашлюбні стосунки можна охарактеризувати як будь-які стосунки з кимось або чимось, що займає час, увагу, енергію, які потрібно було б віддати чоловікові або дружині, своїй сім’ї.
Якщо для нас робота, друзі, футбол, телесеріали дорожчі за наших половинок, це подружня зрада. Якщо ми вважаємо, що своїми мріями, сподіваннями, переживаннями можемо ділитися з ким завгодно, лише не з своїми чоловіками або дружинами, це також подружня зрада. Якщо наші діти стали центром і змістом життя, це подружня зрада, адже діти, як подарунок від Бога, приходять у нашу сім’ю і йдуть, щоб створити власну. А чоловік і дружина залишаються після цього або близькими, або далекими одне від одного людьми. Якщо наші почуття тривожаться при вигляді чужих чоловіків і жінок, це подружня зрада. Якщо ми маємо фізичний контакт з кимось, тішачи себе тим, що в цей момент думаємо про свого чоловіка або дружину і, не зважаючи ні на що, не перестаємо їх любити, це подружня зрада. Не варто думати, що наш подружній партнер – це тарілка з борщем, який кожного дня стає все кислішим і кислішим. Їх, швидше, можна порівняти з розкішним будинком, в якому ми дослідили лише декілька кімнат і в нас ще все попереду.
Усі ці перешкоди існують в нашому житті, вони руйнують наш шлюб із середини. Але завжди є вихід. Він полягає у тому, щоб шукати поради в Того, Хто задумав і створив шлюб.
«Не журіться про своє життя, що будете їсти або що будете пити, ні про своє тіло, в що зодягнетеся. Хіба душа не більша від їжі, а тіло – від одягу? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, а ваш Небесний Отець годує їх; хіба ви не цінніші від них? Хто ж із вас, турбуючись може додати до свого росту хоч один лікоть? І чого про одяг клопочетеся? Погляньте на польові лілеї, як вони ростуть: не працюють і не прядуть; та кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не зодягався так, як одна із них. Якщо ж польову траву, яка сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то чи не краще зодягне вас, маловіри? Тож не журіться і не говоріть: «Що будемо їсти?» Або: «Що будемо пити?» Чи: «В що зодягнемося?» Бо цього всього шукають язичники. Знає бо ваш Отець Небесний, що всього цього потребуєте. Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а все це вам додасться» (Євангеліє від Матвія, 6 розділ, 25-33 вірші).
Якось на церемонії вручення дипломів випускникам університетів виступав Браян Дайсон, президент компанії «Кока-Кола Ентерпрайзис».
– Уявіть собі, – сказав він, – що життя – це гра, в якій вам доводиться жонглювати п’ятьма м’ячами. Ці м’ячі – робота, сім’я, здоров’я, друзі і дух – вам постійно доводиться утримувати в повітрі. Незабаром ви зрозумієте, що робота – це гумовий м’яч. Якщо він випаде, то підстрибне догори. Але решта чотири м’ячі – сім’я, здоров’я, друзі і дух – зроблені зі скла. Якщо один із них випаде, він надщербиться, потріскається, а, можливо, розіб’ється. Якщо він впаде, ніколи вже не буде таким, як раніше.
- Шлюб – це довге плавання у тісній каюті. /Айріс Мердок/
- Не можна знайти щастя у шлюбі, якщо ви не принесете його із собою. /Автор невідомий/
- Щасливий шлюб – це довга розмова, яка завжди здається дуже короткою. /Андре Моруа/
автор Інна Дубовик народилася в Рівному. Закінчила Рівненський державний педагогічний інститут, факультет української філології. Бере участь, як лектор, у проекті «Незабутній час удвох» (для сімейних пар). Дружина, мама трьох дітей.