«Нести Слово Боже — ось наша мета, щоб кожний учитель був учнем Христа!»

Христина Рой — дитяча письменниця, яку читають дорослі

Коли настав час релігійної свободи в далекому вже 1988 році, на вулицях з’явилися пересувні християнські бібліотеки. Усім охочим пропонували книги, які ті могли взяти додому почитати. Це були бібліотеки на довірі: ніхто не питав паспортних даних, ніхто не просив застави тощо. Просто приходь і бери.
І знаєте, деякі книги, дитячі книги, які я брав просто з цікавості, пам’ятаю досі. Наприклад «Пригоди Тото і її друзів». Дитяча книжка, що привернула мою увагу яскравими малюнками. А ще — оповідання й повісті Христини Рой «Без Бога на світі», «Дорогою ціною», «В країні сонця», «Три товариші» та інші. Вони справили на мене надзвичайне враження. І хоча мої друзі кепкували з мене, що, мовляв, здитинів і читаю дитячі казочки, я з головою поринув у читання. Розумів, що це — для дітей, але щось так зачіпало мою душу, що часами аж сльози виступали на очах.
Хто ж вона — Христина Рой, дитяча письменниця, яка своїми творами бентежила серця дорослих людей?

Христина Рой народилася 1860 року в сім’ї євангелічного пастора в словацькому місті Стара Тура в тодішній Австрійській імперії. Першими її вчителями були батьки й служителі, з якими її сім’я підтримувала тісні стосунки. Завдяки такому навчанню вона здобула добру освіту, вивчила угорську й німецьку мови. Академічної освіти Христина не здобула, закінчивши лише один клас вищої школи в Братиславі, але завдяки своєму допитливому розуму отримала достатньо глибокі знання з багатьох предметів.
Будучи донькою пастора, Рой багато часу проводила за читанням духовної літератури. Але, як зазначає вона сама, усвідомлення спасіння через Ісуса Христа прийшло не через батьківське виховання. Перебуваючи в місті Пісек і співпрацюючи з місцевим часописом «Віфанія», який, попри біблійну назву, був нецерковним, Христина вечорами влаштовувала різноманітні читання духовної літератури. На цих посиденьках вони разом із колегами читали літературу, яку розповсюджував видавець Горянський. І саме там дівчина відкрила для себе Євангелію і зрозуміла, що означає присвятити своє життя Богові.
Згодом, 1892 року, прочитавши оголошення в газеті із закликом писати більше дитячої літератури християнського змісту, Христина вирішила спробувати себе в ролі письменниці. Її вразили слова в газетній публікації: «Заради Бога». І вона вирішила заради Бога спробувати щось написати. Отак, сівши за стіл, на одному диханні написала свій перший твір, який тепер у всьому світі знають як оповідання «Без Бога на світі». Твір сподобався читачам, і письменниця почала регулярно писати. Попри те, що її твори були адресовані насамперед молодим людям, ними зачитувалось і старше покоління тогочасної Словаччини. З-під її пера виходили і оповідання, і повісті, і романи. Вона писала також християнські гімни, які увійшли до збірки «Сіонські пісні» і співались по всій Словаччині. Деякі з них, перекладені російською мовою, увійшли до відомого збірника «Пісні Відродження».
Загалом Христина Рой написала близько 80 творів. Більшість із них була видана ще за життя письменниці, частина — перекладена іншими мовами (всього 34 мовами). А деякі й досі не видані і зберігаються в музеї міста Стара Тура.
У всіх своїх книгах Христина Рой стверджувала одну єдину істину: для того щоби твоє життя змінилось, необхідне народження згори й живі стосунки з Богом. Тільки тоді з тобою відбудуться зміни, які вплинуть на все твоє життя. Тільки тоді ти станеш членом Божої сім’ї й переживеш усі чудеса й благословення Божої любові та піклування. І все, що станеться в житті після цього, буде наслідком активної Божої роботи у твоєму житті. Книги Христини Рой указують читачам шлях до нового життя в Ісусі Христі.
Христина Рой була дуже маленького зросту, проте мала велике серце й, переймаючись проблемами тогочасного словацького суспільства, окрім письменницької праці, займалась і практичною допомогою нужденним. Так, ставши вже відомою письменницею, вона разом зі своєю сестрою Марією відкрила дияконічний центр «Голубий Хрест», у якому допомагали людям з алкогольною залежністю. Згодом, 1911 року, домоглася відкриття невеликої амбулаторної лікарні. 1925 року заснувала сирітський притулок, а 1933 року — дім для людей похилого віку, в якому й жила до останніх днів земного життя.
За все своє життя Христина Рой прочитала Біблію 49 разів. Вона читала Слово чеською мовою, адже на той момент словацького видання Біблії ще не було. І лише за рік до смерті письменниці Біблія словацькою мовою нарешті побачила світ. Христина із захватом почала читати Слово Боже рідною мовою, проте так і не встигла прочитати до кінця…

Що ж так приваблює читачів у творчому доробку Христини Рой? Адже її історії не мають надзвичайних колізій, і питання, на які шукають відповіді головні герої, достатньо очевидні й буденні? Та й приголомшливих перипетій у творах немає? То що ж так бентежить серця читачів?
У своєму житті ми всі переживаємо ситуації, коли чітко усвідомлюємо, що ми — не володарі свого життя. Що ми не керуємо обставинами й не можемо нічого самі змінити. Що коли безрадісні й важкі години настають у житті, нам до нестями хочеться, щоби нас потішив той, хто може розігнати хмари на нашому небосхилі. Чи щоби ми відчули тепло й увагу навіть тоді, коли ми нікому не потрібні. Чи знайти вихід із безнадійної, безвихідної ситуації. Адже у всіх нас, якщо ми будемо чесними перед собою, були такі моменти, що навіть сил для сліз вже не було… І саме про такі ситуації пише Христина Рой, показуючи на простих побутових історіях, як Бог може змінити все вмить. Змінити не самі обставини, а змінити наше серце й ставлення до цих обставин. Дати нам відчуття спокою й захищеності. І показати вихід…
А ще ці історії вражають своєю наївністю й удаваною дитинністю. Вони описують ситуації, коли достатньо свідомі люди роблять кроки дитячої довіри до Бога, чинять так, як би вчинили тільки діти і йдуть по житті з поглядами, які ми досить часто відкидаємо (бо ми ж дорослі). І, знаєте, подібні історії, з одного боку, викликають у нас іронічну посмішку, як реакцію на ці дитячі вчинки й слова. А з іншого — тихенько нашіптують нам те, що ми й так знаємо, але боїмось собі зізнатися: лише так і можна йти за Богом. Інакшого шляху, як проста довіра до Бога і слідування за Ним, як дитина за Татом, у нас немає. Ми, глибоко всередині, знаємо це, проте, опираючись на свій життєвий «досвід», боїмось почати так чинити. Адже нас засміють люди. І ми читаємо ці книги і тихцем заздримо тим, хто так просто може взяти й піти за Богом.
І останнє. Особисто мене подібні книги приваблюють тим, що в них описане просте життя. З несправедливістю і зажерливістю, із неправдою і зрадами, із безвихіддю і незнанням, як далі жити. Не героїчні походеньки визначних людей, а таке, що часто стається в моєму житті. Вони буденно життєві й життєво небуденні, бо показують, що чудеса можуть статись не десь далеко, а тут, поряд, у моєму житті. І для цього потрібно довіритися Богові й піти за Ним…

Навчаючи своїх дітей життєвих «премудростей», колись я для себе відкрив простий закон: не потрібно говорити про подвиги віри. Потрібно показати, як ти щоденно йдеш за Богом, як Бог може вплинути на тебе й твоє життя вже тут і зараз, у буденних речах, у щоденній рутині справ і емоцій. І таке навчання буде набагато ефективнішим від більшості проповідей і повчань. А ми, дорослі, так любимо повчання.
Наше життя, наші переконання, що втілюються у вчинки, наша щоденна посвята Богу — ось найкраща школа для будь-якої людини, що перебуває поряд із нами. І наше життя — це слідування за Богом у дитячій довірі до Нього, до Того, Хто знає про все набагато краще від нас. Так, як це було в Христини Рой. Вона непохитно вірила в Господа й ніколи не сумнівалась в тому, що Він її веде протягом усього життя. А словами потіхи, які вона любила повторювати в різних життєвих ситуаціях, були: «Він це зробить!..»

Олег Блощук, магістр теології, викладач народних звичаїв, свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля», м. Рівне

Залишити коментар

Зайти з допомогою:



Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen − nine =

До початку