Читання Слова Божого для кожної людини є чимось сакральним. Чимось таким особистим, коли Господь каже тихим голосом Духа Святого лише до твого серця. Чимось таким сокровенним, що може бути лише між люблячим Батьком і улюбленим дитям.
Проте така сакральність часто призводить до того, що ми… менше читаємо Біблію. Так-так, менше читаємо. Бо коли в людей немає можливості усамітнитись і побути наодинці з Богом, то вони часто просто не читають Писання, мотивуючи це тим, що вони не бажають поверхово ставитися до Слова Божого.
Ця проблема особливо часто виникає в молодих людей, які, у силу свого віку, ведуть аж надто активний спосіб життя. За своїми нагальними, а часто суєтними справами й стосунками з друзями вони часто забувають про те, що наше життя залежить від того, наскільки ми дозволяємо Богові формувати наші цінності. Окрім того, впливає ще й фактор суспільного ставлення — адже серед молоді не дуже люблять «заучок», а ще — страх того, що читання Біблії накладе на них штамп «сектантів».
Розуміючи цю проблему й бажаючи прищепити молодим людям любов до Слова Божого й розуміння того, що читання Писання залежить не від місця, а від нашого бажання більше пізнати Бога, у середовищі європейської молоді започаткували таке дійство як «байбелінг».
Цей термін походить від англійського Вible-ing і означає 15-хвилинне читання Слова Божого в людних місцях. Молоді люди збираються в якомусь громадському місці у визначений час і мовчки читають і роздумують над заданим уривком з Біблії. Пізніше вони діляться тим, що Бог відкрив їм протягом цього нетривалого часу. Такий захід є своєрідним флешмобом[1], мета якого — привернути увагу людей до Біблії й показати, що читати її можна в будь-якому місці.
Наразі, найбільш розповсюдженим байбелінг є в Польщі, звідки й бере свій початок. Ідея такого заходу належить студентам Варшави, що є учасниками спільноти святого Йоана, якою опікуються єзуїти. Як сказав організатор байбелінгу в Кракові отець Павел Беня: «Таким чином ми хочемо послати сигнал суспільству, і це можливо — вийти зі Святим Письмом навіть на вулицю і там читати його і роздумувати над ним, при цьому нікому не заважаючи»[2].
На сьогодні подібні акції проходять у багатьох містах Польщі, зокрема у таких мегаполісах, як Краків, Варшава, Люблін. І часто вони збирають одночасно до 25 осіб.
Поволі цей досвід перекочовує й на терени України. Так, у Рівному в листопаді 2014 р. був проведений перший пробний байбелінг на Майдані Незалежності. Подібна практика — це важлива справа для нашої держави, адже в сьогоденні, коли ми переживаємо соціальні, політичні та духовні реформації, молодь має знати, де шукати відповіді на питання, що рояться в головах. Вона повинна навчитися читати Слово й розважати над ним у будь-яких ситуаціях і не боятись тих постсовєтських штампів, якими часто таврують людей із Біблією в руках.
І якщо у нас виросте покоління, що буде навчене звертатись до Бога в усіх обставинах і на всякому місці, тоді Божі закони будуть дієвими у житті людей. І тоді наш край відчує те Боже благословення, котре Він обіцяв тим, які шукають Його волю для свого життя.
Олег Блощук,
магістр теології, викладач народних звичаїв свят та обрядів, пастор євангельської християнської церкви «Скеля» м. Рівне
[1] Флешмоб (англ. flash mob — «спалахуючий натовп») — це заздалегідь спланована масова акція, зазвичай організована через Інтернет або інші сучасні засоби комунікації, у якій велика кількість людей оперативно збирається у громадському місці, протягом декількох хвилин виконує заздалегідь узгоджені дії (сценарій) і потім швидко розходиться.
[2] http://www.credo-ua.org/2014/09/123514