Ви любите отримувати листи? Можливо, ви скажете: «Ну, це дивлячись які листи…» Гаразд, трохи звузимо питання: ви любите отримувати хороші листи від віруючих людей, наповнені правильним богослів’ям і мотивами?
Уявіть, що надворі 1810 рік. Ви щасливий батько, який виховує чотирьох прекрасних дочок. Вашу молодшу дочку звати Енн і їй нещодавно виповнився 21 рік. Одного теплого липневого дня ви отримуєте лист від молодого чоловіка, з яким познайомилися всього лише місяць тому. У цьому листі юнак звертається до вас і просить віддати вашу улюблену дочку за нього заміж. Він пише:
«Нині я повинен запитати, чи готові ви наступної весни розлучитися зі своєю дочкою, і, ймовірно, назавжди. Чи дозволите ви їй виїхати в невідому країну, до поган, знаючи, що там її чекають труднощі і складнощі місіонерського життя? Їй доведеться здійснити нелегку і небезпечну подорож — перетнути океан, доведеться жити в спекотній країні в нужді, доведеться перенести образи і гоніння, а може, і мученицьку смерть. Чи зможете ви піти на це заради Того, хто залишив Свій небесний дім і помер за неї і вас, заради спасіння тих безсмертних душ, що гинуть, заради Сіону, заради слави Божої? Чи дасте ви свою згоду в сподіванні, що знову побачите свою дочку в іншому світі, де сяє слава Господня? Побачите її у вінці праведності, що відбиває сяйво слави, що буде підноситися Спасителю поганами, врятованими завдяки їй від вічних скорбот і безвиході?»
Як би ви відповіли на цей лист? Я думаю, що ваша перша реакція, була б такою: «Ні! У жодному разі! Тільки не моя молодша дочка! Вона цілком може служити Богові тут, поруч із нами! Вона занадто цінна для мене! Я маю в ній потребу!» Думаю, що ваша відповідь буде прямо залежати від того, наскільки високо ви цінуєте земне життя. Усе буде залежати від того, що для вас є найвищою цінністю — спокійне, комфортне життя (ваше життя або життя ваших родичів) або ж слава Божа?
Лист, який я навів вище, був написаний місіонером Адонірамом Джадсоном (Adoniram Judson), коли він тільки збирався пливти до Азії. Цей лист був адресований містеру Хасселтайнові — батьку дівчини, на якій Адонірам хотів одружитися. Незабаром батьки Енн дали згоду, і через деякий час Джадсони стали першими американськими місіонерами. Так розпочалася одна з найбільших драм церковної історії — сага про любов, відвагу, страждання і стійкість…
На жаль, коли я думаю про сучасне християнство, мені іноді здається, що такі християни подібні до вимерлих динозаврів. Ні, я не хочу сказати, що в Церкві Ісуса Христа не залишилося посвячених віруючих, але сьогодні християни, як правило, практикують дуже поверхове ставлення до свого учнівства і, як наслідок, занадто приліплюються до всього земного.
Ви скажете: «Але мене це не стосується, мені сьогодні не потрібно робити такий складний вибір — я не збираюся ставати місіонером і у мене немає дітей, які хотіли б цього…» Але, ми повинні зрозуміти одну дуже важливу річ: слідування за Христом — це завжди радикальний вибір. Учень Христа — це завжди радикальний християнин. Що значить радикальний? Це означає, «рішучий, корінний», що дотримується крайніх і рішучих поглядів на свою віру. Християнин — це людина, яка заради Христа готова пожертвувати всім, що в неї є, і навіть самим життям. Тому незалежно від того, місіонер ви чи сторож у домі молитви, учнівство обов’язково вимагатиме від вас рішучих дій.
Якщо ви ще в цьому сумніваєтеся, нагадаю вам 24-й вірш 16-го розділу Євангелії від Матвія: «Тоді Ісус сказав Своїм учням: якщо хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною». Не знаю, як вам, але по‑моєму звучить дуже радикально. Христос Сам встановлює ціну слідування за Ним. Цю ціну платять тільки ті, хто рішуче і цілком відданий Христові. Тільки ті, хто готовий на найрадикальніші заходи у своїй боротьбі з гріхом, у служінні, в організації свого життя і т. д. — для кого Божа слава стоїть на першому місці… Це не просто особливо посвячена каста віруючих, що виділяється на тлі звичайних відвідувачів церкви… Людей, які платять цю ціну, називають просто — послідовники Христа.
Після того, як Ісус в 24-му вірші оголосив справжню ціну слідування за Ним і сказав про три обов’язкові умови для тих, хто хоче називатися Його учнем, далі Він пояснює причину таких «радикальних» вимог: «Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою ради Мене, той знайде її; Яка ж користь людині, що здобуде весь світ, але душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з Ангелами Своїми, й тоді «віддасть кожному згідно з ділами його». Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних, не скуштують смерти, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм» (Мт. 16:25–28).
У цьому уривку наш Господь наводить три мотивувальні причини для такої радикальної посвяти себе Христові… Розуміючи великий парадокс життя (в. 25), марність людських досягнень (в. 26), а також торжество Божої слави (в. 27–28), ми повинні займатися не самозбереженням свого життя, але добровільно згоріти (у правильному розумінні цього слова) в служінні Христові. Важлива істина цих віршів звучить так: кожен, хто хоче знайти вічне життя, перш за все зобов’язаний покласти на Божий вівтар учнівства своє земне життя.
Перед тим, як напередодні нового 1811 року відправитися в місіонерську подорож, Адонірам Джадсон написав своїй коханій такий лист:
«Від усієї душі бажаю тобі, кохання моє, щасливого нового року. Бажаю тобі близького ходіння з Господом. Миру і спокою тобі; нехай дорога, по якій ти йдеш до Агнця, буде яскраво освячена. Бажаю тобі зростати у Христі, щоб світло Його сяяло через тебе в цьому світі, а Дух Його допомагав підніматися над земними справами. Кожен день цього нового року ми все ближче підходитимемо до кінця свого земного мандрування. І ще бажаю тобі в цьому році поміняти своє прізвище, після чого ти назавжди покинеш своїх рідних і батьківщину, перетнеш океан і станеш жити на іншій стороні землі, серед поган. Якщо ми виживемо й у нас усе вийде, то наступний новий рік ми будемо в Індії і будемо давати один одному побажання щасливого нового року на грубому діалекті Індостану або Бірми. Ми не будемо більше бачити навколо наших добрих друзів, або насолоджуватися зручностями цивілізованого життя, ми не зможемо піти в Дім Божий із тими, хто дотримується святого дня, але замість цього смагляві фізіономії будуть постійно муляти наші очі, незрозуміла тарабарщина буде дратувати наш слух і ми будемо свідками того, як погани збираються для того, щоб поклонятися ідолам. Ми будемо настільки втомлюватися від усього цього, що захочемо крила, як у голуба, щоб полетіти куди подалі і сховатися там. Можливо, настануть часи, коли ми будемо «сумувати до самої смерті». Нас чекає багато нудних, невтішних годин, ми будемо відчувати спустошення, страждання розуму… О, ми будемо бажати лягти і померти! І цей час може дуже скоро прийти. …Але чи будуть нас оплакувати інші? Бог тільки знає. Принаймні, один із нас може бути впевнений хоча б в одному зі скорботних…»
Так воно і сталося. Джадсон втратив своє життя заради Христа, щоб придбати його! Він проміняв життя в благополучній Америці на постійну боротьбу з незліченними труднощами, які чекали його в Бірмі. Тридцять вісім років виснажливої праці і страждань, протягом яких Джадсон утратив двох дружин і трьох дітей, які померли від малярії. Протягом усього свого життя Адонірам проповідував Євангелію, переклав Біблію м’янманською мовою і склав перший бірмансько-англійський словник. У результаті — понад 200 000 послідовників Будди стали християнами! День народження Джадсона став святом для християн Бірми. Його там називали «Містер Благодатне обличчя», а також «Людина Ісуса Христа».
Коли я вперше читав ці листи, то подумав: ось справжнє християнство! І саме таке — радикальне — християнство у дні апостолів було «всесвітнім порушником»! Саме таке християнство принесло такі добрі і рясні плоди в житті багатьох вірних учнів Христа!
Тому не бійтеся втрачати своє життя заради Христа! Втрачайте його, щоб знайти! Будьте радикальні в своєму слідуванні за Христом!
Олександр Борисов,
за матеріалами блогу Олексія Прокопенка
http://alex-pro-1.livejournal.com/551751.html
