З досвіду роботи музичного керівника Інни Симончук та колективу ЗДО № 5 «Вербиченька» м. Сарни Рівненської обл.
У нашому місті Сарни є невеликий притулок для людей похилого віку. Ще 2003 року місцева родина Цуманів заснувала благодійну організацію «Будинок милосердя» й відтоді опікується хворими й самотніми старенькими людьми. Зрозуміло, що крім загального догляду й медичного обслуговування вони потребують душевного спілкування й духовної основи. Близько восьми років тому я вперше побувала там разом із братами й сестрами помісної церкви з різдвяною вітальною програмою й відчула, як важливо нести знедоленим людям вістку про Ісуса Христа, нашого Господа і Спасителя.
Утім ця звістка так само потрібна й молодим здоровим людям, і нашим діткам, аби вони росли духовно здоровими, добрими, співчутливими, милосердними.
Дітки нашого дошкільного закладу розумні, талановиті, музично обдаровані. Вони засвоюють чимало пісенно-віршованого матеріалу, готуючись до християнських свят, фестивалів, концертів, тематичних вечорниць. От і з’явилася ідея разом із дітками відвідати людей похилого віку, які опинились у складних життєвих обставинах і доживають віку далеко від дому і рідних.
Порадившись із вихователями старших груп, керівництвом закладу й заручившись згодою та підтримкою батьків, ми почали готуватися до такої екскурсії-концерту. Зауважу, що приміщення і побут «Будинку милосердя» абсолютно відрізняється від лікарняного, а швидше подібний на багатокімнатне житлове помешкання.
Щоб підготувати малечу, провели низку бесід про турботу і байдужість, добро і зло, наводили біблійні історії й приклад Ісуса Христа, який виявив до нас милосердя, прийшовши на грішну землю, щоб спасти нас від гріха, який і є причиною нещастя, хвороб, жорстокості, самотності, які тепер змушені переживати люди.
Звичайно, були сумніви й побоювання, але ми наважилися й на Різдво 2013 року з вихователями й вихованцями старших груп уперше переступили поріг «Будинку милосердя».
Програму складали так, щоб загальне перебування не перевищило 1–1,5 год., щоб малеча не перевтомилась. У холі, який об’єднує всі кімнати, виконали різдвяну пісню й розійшлися групами (у супроводі педагогів) по кімнатах.
Мені важко описати враження, із якими і діти, і дорослі повертались у дошкільний заклад. А відгуки від батьків надходили ще протягом кількох місяців. Тож до Пасхальних свят у нас уже була готова нова пісенно-віршована програма, і всі діти з нетерпінням очікували на зустріч із знайомими вже бабусями та дідусями. Привезти гостинці стареньким того разу запропонували самі батьки. Це була пасхальна випічка, листівки, зроблені дитячими руками, та солодощі. Цього разу поїхати разом із нами виявили бажання навіть деякі батьки.
У вересні з початком нового навчального року на батьківських зборах старших груп я знову презентувала «Будинок милосердя» вже з нашими фотографіями й дістала дозвіл батьків на його відвідування дітьми. Переглянувши календар подій, звернули увагу на 1 жовтня, коли відзначається День людей похилого віку та 3 грудня — День людей з інвалідністю. Оскільки в нас майже щороку формується дві групи старших дошкільнят, то вирішили з однією відвідати стареньких 1 жовтня, з іншою — 3 грудня, а на Різдво та Пасху їхати всім разом.
Звичайно, у садочку за річним планом відбувається дуже багато заходів: відкриті покази педагогів, районні та садочкові методичні об’єднання, різного виду тематичні тижні. Але ми всі разом знайшли можливість адаптувати ці заходи так, щоб усе‑таки не відмовлятися від поїздок. Тому що навіть персонал «Будинку милосердя» говорив нам, що те, що приносять із собою діти в цей дім, не може принести жоден дорослий. Ті сльози радості, утіхи, тепла, якими наповнюються змучені старечі очі, неможливо ні забути, ні залишитись байдужим. Подумалось, що відома приказка «старе, як мале» має набагато глибший зміст, ніж ми іноді вкладаємо. Адже вони, так би мовити, на однаковій віддалі від Неба: діти не так давно звідти прийшли, а старенькі — скоро підуть.
Так було створено мініпроєкт «Від серця до серця», який реалізовуємо під час тижня економічних знань у нашому закладі.
Проєкт містить п’ять етапів:
- Тематичні заняття та бесіди про бізнес, економіку, товар, гроші, професії та ін.
- Виготовлення власноруч круасанів (замішування тіста, вирізання круасанів, оздоблення, випікання).
- Організація ярмарку-розпродажу, де реалізовуються ці вироби.
- Придбання на місцевому ринку зимових шкарпеток та солодощів для людей похилого віку з місцевого «Будинку милосердя» за виторгувані на ярмарку кошти.
- Відвідування «Будинку милосердя» з невеликою концертною програмою та вручення підготовлених подарунків.
До пандемії методист нашого закладу, плануючи роботу на рік, почала офіційно вносити наші заходи до річного плану, який затверджується у відділі освіти.
Звичайно, були на цьому шляху й перепони, зокрема, транспорті питання: іноді організовувались батьки, надаючи власний транспорт, іноді працівники дитсадка, а іноді їхали туди й назад міським транспортом, обираючи таку пору, щоб завантаженість людьми була найменша.
Хтось із батьків свою незгоду щодо проведення такого заходу не висловив уголос, але в день відвідування «Будинку милосердя» дитину до садочка не привів. Водночас приємно було дізнатись, що дехто з батьків, які їздили з нами на відвідини, по сьогоднішній день так і навідує стареньких, хоча б у святкові дні.
Під час таких відвідин і дорослі, і діти бачать реальність, що старість є і вона буває такою. Що далеко не все у владі людини й вона не може передбачити й забезпечити собі майбутнє! Бо зустрічаєш у тих стінах і військового офіцера, і бабусю, яку бив власний внук… Дітей, звичайно, не посвячуємо в ці тонкощі. Вони отримують неоціненний досвід вражень, які дарують їм удячні бабусі й дідусі, які на той час перестають бути і буркотунами, і злоріками, і самолюбивими.
Мета цього матеріалу — донести реальність і доступність такого виду діяльності для дошкільного навчального закладу. Можливо, це стане комусь у пригоді і хтось візьме собі до уваги та використає наш досвід, аби зігріти чиєсь серце. А можливо, наш досвід надихне когось у пошуку своїх напрямів роботи, щоб усе, що ми говоримо про добро, людяність, щирість, турботу, переходило від слів до діла, починаючи з дошкілля. Пам’ятаймо слова Ісуса Христа: «…Що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, — те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40).
