Якщо ви, як і багато інших християн, викладаєте такі предмети як математика, література, фізкультура чи праця, іноді у вас може виникати питання: чи не помилилися ви, вибравши сферу викладання? Адже по‑справжньому духовна людина мала б викладати Біблію, християнську етику чи історію Церкви. З іншого боку, є чимало випадків, коли ви інтуїтивно відчуваєте, що, оскільки це безпосередньо стосується Божого творіння, академічний предмет, який ви викладаєте, безумовно важливий для Бога. Зрештою, навіщо Йому створювати всі видимі й невидимі аспекти Всесвіту, які вивчає ваша дисципліна, а також усі інші, такі як біологія, географія, історія, мистецтво та фізика, якщо насправді Йому це байдуже? Навіщо Йому давати людям різні здібності, таланти й інтереси, необхідні для їх дослідження, розуміння та розвитку? Чому Він дарував вам таке задоволення і радість у викладанні вашого предмета? І чому на самому початку, подивившись на все, що створив, Господь засвідчив, що «вельми добре воно», а відтак продовжує підтримувати все в цьому творінні донині, якщо воно не було направду гарним і гідним вивчення й викладання прийдешньому поколінню?
Перелік запитань можна продовжувати, але однозначна відповідь на кожне з них та, що творіння важливе і Йому не байдуже. А те, чого і як ви навчаєте щодо аспектів творіння у вашій дисципліні, не лише важливо для Бога й приносить Йому радість, але й особливо гарно вписується в Його загальну мету — звістити Царство Небесне тут, на землі. Якщо ви робите це для здійснення Його «волі на землі, як на небі», ваше викладання буде дуже важливою складовою проповіді Царства Небесного (також названого Царством Божим Ісусом і авторами Євангелій, наприклад, див. Мт. 19). Простіше кажучи, це Царство передбачає поступове відновлення початкових намірів Суверенного Правителя, щоб Його воля виконувалася як у людях, так і у світі, який Він створив для них. Правління Бога та Його мета для людини на землі — це біблійні вчення, вплетені в канву Біблії. Вони — основне тло або контекст біблійної історії, що розгортається від Книги Буття до Об’явлення. Важливо, щоб ми розуміли, що таке Царство Небесне, що його найглибші корені сягають створення світу, що воно було офіційно встановлено під час першого приходу Ісуса, зараз перебуває в процесі розбудови й буде завершено лише тоді, коли спуститься з небес на оновлену землю у вигляді Нового Єрусалима, де викуплені житимуть і царюватимуть із Богом навіки.
Розпочнімо цей короткий огляд Царства Божого з пояснення двох основних понять, тісно пов’язаних із його розумінням більшістю людей. Це поняття «духовного» і «світського» (або «секулярного»). Особливо важливо усвідомлювати, що Біблія розуміє під словом «духовний», тому що це визначає ставлення християн, зокрема вчителів, які безпосередньо впливають на формування світогляду інших, практично до всіх життєвих аспектів на землі, а саме: соціальних інститутів, науки, культури, освіти тощо та їхньої ролі в Царстві Небесному.
Навчання в школі — це «духовне» чи «світське» заняття?
Через недостатнє розуміння й «недбале» богослов’я, які переслідували Церкву протягом століть, багато віруючих досі поділяють реальність на «духовну» й «світську» в такий спосіб, який має більше спільного з дуалістичним аспектом стародавньої язичницької концепції, названої гностицизмом, аніж зі вченням Біблії. Дуалістичний аспект гностицизму був гострою проблемою в деяких новозавітних церквах, і хоча апостоли Іван і Павло спростовували його у своїх посланнях, він усе ще наявний сьогодні, принаймні, у популярних теологічних припущеннях багатьох людей про те, як визначати духовне й світське і який стосунок вони мають до життя. Згідно з сучасною гностично-християнською версією цього погляду на реальність, є досконала вища сфера, яку називають «духовною», а під нею розміщена нижча недосконала сфера, яку називають «світською» або «секулярною», причому кожна сфера має зовсім інші компоненти. Згідно з цим поглядом — Бога насправді цікавить лише «духовна» сфера, яку багато хто сьогодні обмежує Церквою, богослов’ям і мораллю. Завдання кожного християнина — уникати якомога більшої кількості речей із другої, тобто «світської», сфери, яка, відповідно до найбільш крайніх форм цього погляду, передбачає практично все інше в житті. І якщо неможливо цілком уникнути світської сфери, то, принаймні, християнин не повинен надавати їй особливого значення. Саме таке розуміння зумовило той факт, що так мало християн намагаються принести Боже світло в різні сфери життя за межами церковних програм, і тому вони не сприймають серйозно сферу освіти, яка переважно займається так званими «світськими» проблемами, які, на думку багатьох, не належать Богові й не мають до Нього ніякого стосунку.
Професор Альберт Волтерс, автор книги «Оновлене творіння», допомагає нам зрозуміти, наскільки ми, християни, можемо помилятися в наших успадкованих хибних припущеннях щодо Царства Божого, особливо щодо природи та взаємодії «духовного» й «світського», які так тісно з ним пов’язані. Він і багато інших закликають нас подумати про те, що насправді говорить про ці речі весь контекст Біблії: замість двох окремих і протилежних сфер, кожна з яких містить унікальні аспекти реальності й людського життя, Біблія розглядає кожний аспект життя таким, що перебуває в стані війни з двома режимами, що претендують на володіння ним. Кожний режим намагається витіснити інший — із сімейного життя, політики, бізнесу, мистецтва, освіти, журналістики тощо (див. Схема 1).
Поле битви, згідно з біблійним учення, є всюди, але також і скрізь є можливість Божої перемоги. Фактично, остаточна перемога Божого «режиму» забезпечена, хоча в короткостроковій перспективі боротьба в кожному аспекті життя може бути запеклою, доки Господь не повернеться, щоб проголосити останню й завершальну стадію Свого Царства — «Новий Єрусалим», який, згідно з Біблією, буде не на небі, а на землі! Це може стати сюрпризом для тих, хто не прочитав Біблії до кінця й у кого склалося враження, що вони проведуть вічність десь над хмарами, а не на небесній «новій землі» (оновленій землі), про яку написано в Біблії. Але поки що одне з наших основних завдань як віруючих — це співпраця з Богом у встановленні Його Царства тут і зараз у міру наших, даних Богом здібностей, навчаючи цього, моделюючи це й, урешті-решт, протистоячи безплідним зусиллям перемогти Ісуса. Ми ніколи не повинні капітулювати в жодному аспекті життя, оскільки, як сказав відомий голландський теолог і політик Авраам Кайпер: «Жодна частина нашого ментального світу не має бути ізольована від решти, і в усій сфері людського існування немає жодного квадратного дюйма, над яким Христос, володар усього, не вигукнув би: «Мій!»
Роль Царства Небесного у «Великій історії Бога»: значення для навчання
Якщо говорити про концепцію Царство Божого, то неправильно буде сказати, що воно розпочалося із земного служіння Ісуса. Воно має глибокі корені в Старому Завіті, насправді воно започатковане в самій історії Створення. Від самого початку, згідно із задумом Бога, Він мав бути визнаним Творцем усього й суверенним Правителем над усіма аспектами творіння. Чоловіки й жінки мали бути Його управителями, які в цілковитому й добровільному послуху будуть співпрацювати з Ним, щоб здійснити Його досконалу волю в усьому й принести Йому хвалу, якої Він заслуговує. Чинячи так, людина стала б отримувачем незчисленних благословень, серед яких право поклонятися Богові й спілкуватися з Ним, а також влада над Його творінням, аби плекати його, розкриваючи весь його прихований потенціал, що ще більше примножить Божу славу. У світлі цього ми можемо думати про новозавітний термін «Царство Боже» як про оновлений план нашого Творця з відновлення й «перезавантаження» (використовуючи сучасний термін) того самого плану, який Він ініціював у Створенні світу. Формально це Царство було встановлено Ісусом під час Його земного служіння, яке триває й зараз за допомогою тих, кого Він викупив, і одного разу зійде видимо на нову землю у своїй останній досконалій стадії, перейменованій у «Новий Єрусалим».
Істина й краса цього стає найбільш очевидною, коли ми з висоти пташиного польоту подивимося на основний план або сюжетну лінію Біблії. Більшість із нас не звикла до цього, тому що зазвичай ми читаємо Біблію, зосереджуючись на деталях. Ми вишукуємо значущі перлини, потенційні застосування в книгах, посланнях, розділах, пропозиціях і фразах Біблії. Ми вивчаємо використання слів, понять і тем, а також історичні особистості й періоди тощо. Усе це, звичайно, добре й правильно, але занадто часто саме через цей «мікроскопічний» підхід ми цілковито втрачаємо те, що потрібно бачити прямо на поверхні або з «телескопічного» погляду. Інакше кажучи, ми не зауважуємо величної краси й значення «лісу, тому що фокусуємося на дереві». Ми так старанно концентруємося на деталях, що не беремо до уваги важливі моменти — загальний напрям, траєкторію історії, тобто спосіб, у який Бог виконує Свій початковий план, незважаючи на непослух людини. З цієї причини багато богословів радять нам завжди зосереджувати увагу на загальній картині того, що лежить в основі всієї Біблії. Вони називають це «метарозповіддю» або просто «Великою історією Бога». Це не вигадка, а найправдивіша з будь-коли розказаних історій, історія, яка надає сенс, напрям і допомагає нам тлумачити все інше в Біблії. Кульмінація цієї історії — смерть і воскресіння Христа. На цьому заснована вся історія людства. Але повна історія більша, ніж цей аспект, і ця повна історія ставить усе людське життя, і освіту також, у передбачувану перспективу. Основна сюжетна лінія Біблії складається лише з трьох частин, які легко запам’ятати: Створення — Гріхопадіння — Викупленняя/Відновлення (іноді кажуть Творіння — Падіння — Викуплення/Виконання/Відновлення). Хоча на перший погляд здається, що в цих словах для більшості віруючих немає нічого нового, у цій історії є кілька моментів, які варто підкреслити, тому що вони мають глибоке значення й можуть змінити наше розуміння людського життя, Церкви, соціальних інститутів, нашої ролі як окремих осіб і професіоналів, особливо шкільних учителів.
Створення. Про цю частину Великої історії Бога можна говорити дуже багато, але тут ми зосередимося лише на одному — меті, заради якої було створено людину. Ця мета була відкрита Самим Творцем відразу після того, як Він створив Адама і Єву. Ось відомий текст із Книги Буття, якому приділяється надто мало уваги. Проте в ньому ми знаходимо Божий задум для людини, а також перші кроки людини на шляху до цієї мети:
«І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Бут. 1:28).
На жаль, багато-хто не розуміє, що в цих простих словах, які, на перший погляд, стосуються лише Адама, насправді передана воля й мета Бога для всього людства, для всього творіння, для всього життя на Землі. Його воля стосується не лише тварин, риб, птахів і плазунів. Ці слова символізують УСЕ творіння! Тому уривок із Книги Буття 1:28 теологи називають «культурною місією» і основною метою життя людини — заселити землю й панувати над усім видимим і невидимим творінням.
Це «матеріал», з якого складається людська культура і якого навчають учителі.
Нам вдалося достатньо добре заселити Землю, але що насправді означає «панування»? Та ж сама Книга Буття дає нам хорошу підказку. Почнемо з того, що панування передбачає делегування Богом повноважень, які дають людині відчуття власності, оскільки в ньому говориться:
«І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі — воно ймення йому» (Бут. 2:19)
Бог не лише дозволив чоловікові називати всіх тварин (основи зоології?), але тільки-но він це зробив, Бог Сам назвав їх так. Бог міг би дати Адамові список, і Він міг би Сам розвинути весь потенціал творіння, але Він вирішив делегувати цю честь людині. Те, що Адам назвав тварин, було початком панування людини й плеканням того, що створив Бог. Це був початок людської культури, і в Божих очах створення культури було хорошим початком. Для того щоб людина могла жити у створеному світі й поширюватися планетою, їй самій треба було створити низку «речей», які всі підпадають під категорію культури, наприклад, одяг, інструменти, транспорт, засоби зв’язку й обчислювань, способи навчити прийдешнє покоління тощо. Людина не могла підкорятися Богові на практиці, доки не практикувала того, що Бог робив — творив. Різниця в тому, що Бог творив і творить із нічого (ex nihlo), людина ж творить із того, що створив Бог. Людина може лише розкрити або розвинути потенціал, уже закладений у творінні.
Бог ніколи не мав наміру, щоб людина залишалася на одному місці й зберігала сад у тому вигляді, у якому його застала. Він призначив людині культивувати сад, а також усі місця, суспільства й культури, які неминуче будуть розвиватися з часом, якщо вони підкорятимуться Божим заповідям, щоб розмножуватися й поширюватися по світу. Звичайно, багато що змінилося через гріх, але навіть після потопу Бог повторив ту саму заповідь, яку Він дав Адамові — і вона все ще передбачає панування й розвиток Його творіння. Ворог не завадить здійсненню Божого плану. Якщо ви не впевнені, прочитайте Книгу Об’явлення, і ви побачите, що Сам Бог переміг усіх і виконав Свій власний план, але не в саду, а в місті-саду (у Новому Єрусалимі). Звичайно, місто — це місце, де людська культура найбільше виявляється в усьому своєму розмаїтті. Можна довго розвивати цю тему, але перейдемо до другої частини Великої історії Бога.
Гріхопадіння. Ця частина Великої історії Бога не менш важлива, оскільки вона тимчасово змінила виконання початкового Божого плану для людини. Віруючі багато писали про гріх протягом століть, і сама Біблія дає чимало описів гріха та його наслідків. Єдине, що ми хотіли б тут підкреслити, це те, що гріх людини не зруйнував у ній образ Божий, а зіпсував і спотворив його. Людину можна викупити, бо образ Божий залишається в ній, незалежно від того, наскільки вона грішна, хоча вона відчайдушно потребує викуплення й оновлення через виправдання й освячення, що досягається через спасіння, яке можливе лише в Ісусі Христі. Так само гріх не зруйнував і не заперечив важливості решти творіння. Швидше, це призвело до його спотворення в такий спосіб, який ми ще до кінця не розуміємо. Але очевидно, що це не зовсім те, що задумав Бог, про що свідчать зло й страждання, які ми бачимо в природі, — усе це, звичайно ж, спричинене прокляттям природи, яке стало наслідком людського гріха.
Викуплення — це грандіозна частина історії, як за глибиною, так і за своїм застосуванням, але тут ми зазначимо лише те, що право й сила для викуплення, яких Ісус досягнув через смерть на хресті, були призначені насамперед для викуплення людських істот — не лише їхньої душі, але і їхнього тіла через їхнє воскресіння в майбутньому в оновленому вигляді. По-друге, це було призначено для викуплення всього творіння, ураженого гріхом. Ми знаємо це завдяки тому, що говорить нам Біблія: Рим. 8:22–23, Іс. 65:17, 2 Петр. 3:13.
Царство Боже з його акцентом на приведення всіх аспектів життя у відповідність із волею Бога означає вести духовну війну з гріхом у всіх його виявах. Це війна, яка, з одного боку, уже виграна завдяки смерті й воскресінню Ісуса Христа, але, як і остаточна перемога в будь-якій масштабній війні, завжди є період, подібний до того, який ми переживаємо сьогодні, коли ворог не здається, усе ще заважає, і з ним треба постійно боротися. Але одного разу цілковита перемога стане очевидною для всіх, навіть для ворога, як і остаточне відновлення всього й повне виконання початкового Божого плану у вигляді Нового Єрусалима.
Як усе це стосується освіти?
Цей біблійний підхід має важливі наслідки для освіти в розумінні конкурентних заяв про реальність Великої історії Бога і Царства Божого. По-перше, навіть побіжного погляду на мету освіти в багатьох національних системах освіти достатньо, щоб зрозуміти, що Бога або відкрито заперечують, або тонко висміюють, або, що ще гірше, цілковито ігнорують і таким чином роблять віру в Бога неактуальною для сучасного життя в розумах людей.
Для віруючої людини освітні цілі мають передбачати інтелектуальний розвиток щодо розуміння Творця всіх видимих і невидимих частин творіння, яке вивчається в кожній академічній дисципліні. Це природні місця для обговорення того, що творіння відкриває про природу й характер Творця, нашу роль як управителів творіння і як співтворців у розвитку прихованого потенціалу створеного світу й людського суспільства. Християнські підходи до освіти мають на меті допомагати дітям формувати чіткий біблійний світогляд з усіма його основними компонентами як частину їхнього інтелектуального розвитку. Важливою частиною цього, пов’язаного з навчанням, є той факт, що творіння демонструє єдність багатьох взаємопов’язаних аспектів. Наприклад, є теологічні й етичні аспекти математики, яких необхідно вчити, щоб мати повне розуміння Божої волі щодо використання математики «на землі, як на небі». Те ж саме можна сказати про всі академічні дисципліни й аспекти життя, що обговорюються і вивчаються в школі.
По-друге, особистісний аспект освіти має визначатися біблійними цінностями й християнським поглядом на характер. Любов до Бога й до ближнього, зростання у вірі, надії та любові, готовність узяти на себе відповідальність мають бути першими в списку при плануванні навчальної програми й стратегії викладання не лише на уроках Біблії чи християнської етики, але й у контексті кожного шкільного предмета, тому що це саме той контекст, де християнський характер має бути застосований і прожитий.
По-третє, навчання дітей того, що хороші взаємовідносини необхідні як для людського процвітання, так і для догоджання Богові, також має бути важливою освітньою метою.
Нарешті, дуже важливо заохочувати методи навчання, які треба формувати на основі світогляду й цінностей християнського вчителя, оскільки вони доповнюють і поліпшують християнський інтелектуальний розвиток учнів, формування характеру й розвиток здорових стосунків. Це найкраще відбувається, коли сам учитель — духовно відроджена людина, наділена повноваженнями Господнього Духа в процесі християнського учнівства, здатна моделювати християнське мислення й характер, що може продемонструвати те, як християнський світогляд і система цінностей співвідносяться з усіма знаннями й усіма аспектами життя.
Як приклад такого застосування, пропонуємо ідеї до уроків з фізики в середній школі (див. Схема 2).
На закінчення варто додати, що все вищевикладене є лише коротким оглядом Царства Небесного і його значення для життя на землі загалом і сфери освіти зокрема. Якщо ви бажаєте більше дізнатися про їх конкретні застосування під час викладання в школі, радимо скористатися багатими ресурсами, які надає Міжнародний альянс для розвитку християнської освіти (МАРХО) — мархо.org.
Вони допоможуть творчому вчителеві упродовж вивчення всієї теми органічно інтегрувати біблійне розуміння світу в академічний зміст свого предмета.
Основні ресурси МАРХО для викладання по‑християнськи:
Дистанційний курс «Навчання по‑християнськи 4+» для педагогів
Моделі для інтеграції елементів біблійного світогляду в шкільні предмети
Вебсайт «А що якщо…?» — приклади уроків з багатьох предметів
Вебсайт «Віра і наука в класі» — приклади уроків предметів природничого циклу
Публікації МАРХО — книги, посібники
Сайт MAPXO — статті, інформація, де ви легко знайдете дуже багато корисного й цікавого.
Реймонд Ле Клер,
голова Ради МАРХО; філолог, спеціаліст із міжкультурних комунікацій; з 1994 р. працює в Україні у сфері християнської освіти
