Кожна людина, і велика, і маленька, відчуває, що Різдво — особливий час. Саме в цей час можна не лише перепочити від праці, але й осмислити навіщо ця праця, хто ми, люди, такі і навіщо живемо. Відтоді, як на світ більш як 2000 років тому народився наш Спаситель, наше життя отримало новий, вічний смисл. Тому Його Різдво кожного року є найрадіснішою, найважливішою подією для християн, якою не може не ділитись віруюча душа! Але в слова не ввібрати всієї таємниці Божого народження… Свій досвід переживання цієї великої події наші предки умістили в колядках та різдвяних обрядах. Ласкою Божою збережені до наших днів, ці твори надають нам можливість зробити прастолітній і навіть тисячолітній досвід осмислення та проживання Різдва своїм досвідом, своєю мудрістю і славою Новонародженому.
Дуже багато колядок оспівують нову радість: «Дивнеє народження Божого Сина», «Народився Сам Сус Христос — аж диво стало», «А в Єрусалимі там диво стало. Там мале Дитя нарожденеє всьой світ й осіяло…» Що це за диво? Інші українські пісні про диво не сповіщають. Тому що «що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!..» (Екл. 1:9). Ніч змінюється днем, а рік — роком. Люди народжуються, сіють-жнуть хліб в поті лиця свого і помирають, а їх все оточує кривда, яка ось-ось подолає правду. І чим старша людина, тим повніше вона усвідомлює, що нового в світі мало. Проте є Новина. Це — єдина новина, яка сталась від створення людини на Землі. Це — новина, яку неможливо не оспівувати, тому що тільки вона надає смислу нашому існуванню. Тільки вона розбиває вічну коловерть дня та ночі, відкриває нам небеса, щоб ми могли підглянути в День Невечірній, де буде нове небо і нова земля.
З Книги всіх книг — Біблії (гр. βίβλος — «книга») ми дізнаємось про дивовижну історію створення людини. Господь створив людину, так саме, як Землю, зорі, рослини і тварин, але Сам вдихнув в неї життя. Цим Божим духом людина і відрізняється від навколишнього світу. Тільки вона задумується над тим, хто вона і навіщо живе. Тільки вона може творити. Тільки вона має совість. Безмежна любов та благість Творця привели до буття наших прабатьків Адама та Єву, щоб вони могли співтворити з Богом, перебуваючи близько до Нього у Раю. Але сталася катастрофа, внаслідок якої світ є таким, яким ми його бачимо, — жорстоким, несправедливим; у ньому панує зло і смерть. Хоча інколи первинна краса цього світу об’являється нам — у природі, мистецтві або іншій людині. Тоді перехоплюється наш подих від радості існування — і світ був створеним саме таким. Бог не створив зла так само, як світло не може створити темряви, але зло є відсутність Бога внаслідок того, що в певний момент люди відвернулись від Його обличчя і захотіли жити без Нього. В цей момент сталось перше гріхопадіння, тобто відпадіння людини від Бога, і двері Раю зачинилися для нас. Відтоді зло оточує нас, але, що найстрашніше, воно всередині нас. Це — все те, чим ми ображаємо людей, тим самим паплюжачи Боже створіння; це — все те, що приглушує подих Творця, яким Він вдихнув в нас життя. Словом, це — все те, що нас із Богом роз’єднує. Совість завжди вказує нам на наші неправди, але нечасто її голос стає вирішальним. Тож ми примножуємо зло і несемо відповідальність за його прояви навколо себе. Врешті-решт це існування, відірване від Бога, веде до смерті.
Таке існування безглузде. Але Господь є Любов; ця Любов — досконала, прагнуча не підкорення людини, але її вільної любові у відповідь. Його любов настільки безмежна, що Він Сам прийшов до нас в Особі Ісуса Христа. Існує гарне оповідання про створення людини на Предвічній Раді Пресвятої Трійці. Промовляє Бог-Отець: «Сину! Створимо-но ми людину»; Бог-Син же відповідає: «Єй, Отче!». І тоді, розкриваючи таємниці майбутнього, знов промовляє Бог-Отець: «Так, але людина згрішить і відпаде від свого покликання, своєї слави, і прийдеться Тобі хрестом її викупити». І Син каже: «Нехай буде так, Отче!». Тут є дещо дуже важливе: Господь створив людину, знаючи, що прийде на неї смерть і страждання, що любов Його несе хресний відтінок; і тим не менш, створив. Людина прийшла із небуття в буття в обійми божественної любові, і цю любов неможливо скасувати нашими вчинками; людина залишається улюбленим творінням Бога, як би вона не спотворювала себе і не забувала Творця.
Ми були створені вільними, але наша свобода вибору втілилась у стражденному та заблукалому людству, що тішить себе ілюзіями підкореної природи, в той час як залишається рабом власної природи, ураженої гріхом. Проте Бог є Той, Хто може будь-яке зло перевернути на благо. Він — Той, Який існував завжди і завжди існуватиме; Він є Любов. Тільки Він Один благий. І у Нього був Свій план щодо спасіння людства і світу, причасного смерті. Неосяжний, вічний Бог, Творець усього існуючого, Сам стає творінням, народжується від земної жінки, стає людиною для того, щоб понести разом із людьми весь жах їхньої роз’єднаності з Богом і покласти край цій розділеності, знову відкрити райські двері для істоти, яка сама себе прирекла на муку і нещастя. Людина завжди, хоча б і підсвідомо, шукала цей втрачений рай, прагнучи до вічності; вона все-таки зберегла пам’ять про свою небесну батьківщину і Батька. Багато релігій позначено цими пошуками. Але це були погляди в небо і здогадки про нього. Народженням Ісуса Христа, істинного Бога та істинної Людини, покладається край усілякій релігії як пошуку істини. Істина сама прийняла плоть і кров у тілі народженого від Діви Немовляти, «в яслах на сіні серед бидляти». Не царські палати обрав Господь всього сущого і не переможну процесію для Своєї появи. Як подих тихого вітру увійшов Бог у світ, відвернутий від Нього, і подарував кожному, хто цього хоче, можливість повернення у Рай, в Небесне Царство.
Мандруючи по цій землі, Ісус Христос навчав людей бути синами Небесного Батька, полегшував страждання, проповідував Євангеліє Царства (гр. ευαγγελιον — блага звістка), благу, тобто радісну, звістку про вище покликання людини і про радість, яку дарує їй єднання з Творцем; про те, що приєднання світу до божественного життя є найвища його мета, є спасінням цього світу. Але люди більше полюбили темряву, аніж світло. Сина Божого розіпнуть на хресті перед натовпом; Єдиного Безгрішного піддадуть найганебнішій смертній карі, що існувала на той час. Він воскресне, забираючи в смерті її жало, — і тепер вона не страшна для нас, бо її просто немає! — і заснує Церкву Свою, яка живе зараз і основи якої не захитаються вовіки. Але це буде потім. А зараз Немовлятко спить на сіні, в печері, де тримали худобу. Його Мати, Марія, радісно співає, співають пастухи і ангели на небі, розквітає земля, бо відчула прихід свого Спасителя. А в небі над Віфлеємом вже світить зірка, і троє царів зі сходу приносять Новонародженому Царю всього світу дари з Його ж творіння…
Ми майже не пам’ятаємо про те, хто ми насправді є. 99% нашого життя витрачається на забезпечення біологічних потреб, на примноження речей, що зникнуть так само, як і ми, коли помремо. Але є вихід. Можна принести Творцю Його творіння, віддати Йому своє смертне життя і взамін отримати вічне життя у Його Царстві. Полюбити Його так само, як Він полюбив нас, і полюбити свого ближнього як свого брата або сестру. Бо в нас один Отець. Воістину радісна звістка! Ось і диво, яке оспівують колядки, — неймовірне обмеження Безмежного, самоприниження Всемогутнього, і все для того, щоб спасти конкретно вас. І зовсім це не сімейне, і не дитяче свято — Різдво. Це — велика Таємниця і нечувана подія, одкровення для всього світу; це дійсність, реальніша за примарне щастя, обіцяне кожною рекламою на біг-борді. Це свято нам дано для того, щоб ми могли полишити нескінченні турботи повсякденності і долучитись до дива. Заповнити серце не суєтою, а миром Христовим і радістю від Його довгожданого народження. Тоді уста відкриються самі і вся наша істота прославлятиме Господа, а пісня переплететься з хвалою, яку земля співає Єдиному. Нехай же всюди, де пролунає ваша пісня, серед зими зацвіте «всякеє древо і разниє цвєти».
«Співайте для Господа пісню нову, уся земле, співайте для Господа! Хай небо радіє, і хай веселиться земля, нехай гримить море й усе, що у нім, Хай розвеселяться небеса, і хай зрадіє земля, хай зрушиться море і його повнота, нехай поле радіє та все, що на ньому!» (Пс. 95:1, 11–12).
Олександра Шандра
Центр розвитку творчих ініціатив і комунікацій «Родина» — спільнота людей, яких об’єднує любов до стародавньої християнської музичної культури наших предків, яка є невичерпним джерелом мудрості, що здавна передавалась із покоління в покоління. Відновлення цієї спадкоємності поколінь є тією необхідною ланкою, без якої, на нашу думку, неможливе духовне відродження нації. Ми ставимо собі завдання збирання та дослідження церковних, народних і авторських піснеспівів релігійного змісту, вертепів, поетичних творів, їх систематизацію і видання різних типів навчальних посібників, аудіо-записів і популярних збірок із залученням сучасних виконавців, мистецтвознавців, культурологів. Наразі «Родина» реалізовує декілька освітньо-видавничих проектів, серед яких — «Із духовних джерел до кожного серця», «Псальми та канти», підручник із християнської етики «Моє маленьке Велике Різдво» для дітей молодшого шкільного віку, комплект-антологія українських народних пісень Різдвяно-Богоявленського циклу, збірка українських автентичних вертепів, літературно-художні видання «Тобі, Маріє» та «Перлини дитячого різдвяного фольклору». З радістю розглянемо будь-які пропозиції до співпраці!
Наші координати:
[email protected].