ЗНАЙОМСТВО З ПРИЗЕРАМИ ЛІТЕРАТУРНОГО КОНКУРСУ
Вона слову виткала сонячну одіж
І цілунком тепла заповнила лінії,
Різноколірні літери сповнились мирою,
А думки ароматом чистої лілії.
Саме такими сприймаються читачами часопису «Слово вчителю» вірші Віри Муляр, золотоволосої, завжди усміхненої молодої жінки, матері двох маленьких діток, яка стала призеркою нашого літературного конкурсу. Її поетичні рядки випромінюють світло, переповнені вірою і любов’ю. Отож, знайомтесь: Віра Муляр, закінчила медичний коледж, працювала в Рівненській міській лікарні, одержала вищу освіту бакалавра психології, наразі виконує не менш важливу роботу — разом із чоловіком Володимиром виховує синів Марка і Сашка.
Вірші почала писати з 1999 р. «У нашій церкві проводили літературний конкурс, і мені захотілося щось написати. У 16 років багато хто пише вірші, — скромно розповідає Віра, — Бог благословив, і я написала. Писалося десь до 2002 року. Потім почалася робота, заміжжя, діти.. . . все менше часу для того, щоб сісти, зосередитися, подумати. Але минулого року розпочалася робота над створенням сайту церкви «Благодать» м. Рівне, до якої я зараз належу, і мене запросили взяти участь у його наповненні. Дякую Богові за це цікаве служіння, яке спонукує до творчості».
Впали краплі важкі, налиті
З похмурнілого сірого неба.
Промайнула, як мить, блискавиця,
Грім озвався невтримним ревом.
Злива! Справжня симфонія неба,
Неприборкана дика стихія,
Що наповнює спраглу землю
І змиває геть порох сірий.
Об асфальт розбиваються краплі,
Щось ображено навіть клекочуть,
Може, людям про щось сказати
Вони вечора цього хочуть?
Я стояла і слухала дощ,
Парасолька мені не потрібна,
Заливалась вода мені в кров,
Я — не я, а весняна злива!
весна 1999 р.
«Пишу про те, що лежить на серці, що торкається душі, зачіпає, як то кажуть, за живе. Або про те, що безпосередньо стосується якоїсь події, свята. Теми дарує саме життя. А натхнення приходить від Бога. Я не настільки талановита, щоб писати від себе».
Господь, до Тебе я прийшла,
Нічого в світі не знайшла,
А загубила лиш спокій,
Почуй мене, Ісусе мій.
Без Тебе я — пусте зерно,
Не проросте в землі воно.
Без тебе — річка без води.
Пішла я зовсім не туди.
Без тебе — просто глина я.
Завмерла десь душа моя.
Вдихни у мене Дух Живий
І випростуй мій шлях кривий.
осінь 2000 р.
Як і кожен з нас, Віра має мрії. І спрямовані вони зовсім не на себе, а на людей, які близькі її серцю, а також на тих, яких Віра ще поки не знає: «Мрію бути задіяною в роботі з жінками, які мають складні життєві, сімейні обставини, але для цього мені ще багато треба вчитися. Хочу, щоб мої діти і рідні мені люди, які ще не примирилися з Богом, стали християнами. А ще… мрію про те, щоб мрії збувались!»
Спілкуючись з Вірою, важко не помітити одну таку необхідну в наш час якість, якою наділив її Бог. Про цю якість читаємо у Приповістях Соломонових, де цар Лемуїл змальовує портрет чеснотної жінки: «…і сміється вона до прийдешнього дня». Тут йдеться ні про що інше, як оптимізм, здатність усміхнутися дням, що наближаються. «У чому ж секрет твого оптимізму?» — запитую у Віри. «Відповім словами Біллі Грема: «Я прочитав Біблію до кінця. В кінці все в будь-якому випадку закінчиться добре». Вважаю, що християни не мають права бути песимістами. У Божому Слові є хороше побажання для нас: «Завжди радійте!» А коли хмари насуваються, то озирніться у минуле, згадайте: вас Бог коли-небудь підводив? Мене за 26 років — ніколи. Вірю, що найкраще — попереду. Нехай і ваше життя буде спрямоване на пізнання Христа. Діліться пізнаним з оточуючими без страху та сумніву. Нехай Бог буде джерелом ваших ідей, новаторства, оптимізму, натхнення, любові та сили».
Альона Югова