Система освіти має бути спрямована на виховання й формування цілісної особистості учня: душевне, психологічне, емоційне, фізіологічне. До цього кличе Господь і сама людська природа. Надання переваги одному з елементів виховання, наприклад, фізіологічному, призводить до формування спотвореного уявлення учня про світ, людину, Бога.
Руйнування людської природи починається з хаотичного впровадження уроків так званого «секс-просвітництва», що відбувається тепер у країнах Євросоюзу, у Сполучених Штатах Америки, які намагаються запровадити і в Україні.
Деградація духовна та моральна починається із рекомендацій та підтримки з боку держави в питаннях введення дітей та молоді в природу сексуальності. Нова освітня програма виховання статевих відносин сьогодні, під великим політичним тиском, просувається в українські школи, зокрема, в Нову Українську Школу, що є неприпустимим як із погляду захисту прав дитини, так і з позицій батьків, які мають першочергове право на виховання своїх дітей згідно з власними ціннісними установками.
Батьківський рух, українські християнські науковці та громадські діячі стурбовані ситуацією, яка склалася навколо викладання «сексуальних уроків» різними громадськими організаціями за підтримки Міністерства освіти й науки України.
Зокрема, на сайті МОН виставлено онлайн-курс «Сексуальна освіта», орієнтований на дітей підліткового віку, створений спільно з фондом Олени Пінчук «Анти-СНІД», без попереднього громадського обговорення його змісту. Проведений аналіз відеоматеріалів дозволяє стверджувати, що подальше впровадження зазначеного курсу становить ризики для статевого та родинного виховання підростаючого покоління.
Також тривожним дзвоником для батьків та вчителів стала стаття, розміщена на сайті Нової Української Школи, «Сексуальна освіта — свідоме суспільство» від 26 січня 2019 року. Запропоновані в ній рекомендації та зауваження можуть деформувати уявлення підростаючого покоління про стать, сім’ю, батьківство, а відтак створюється загроза для інституту сім’ї, фундаментальних цінностей та духовно-культурної спадщини України.
За визначенням ЮНЕСКО, статеве виховання — відповідний вікові та культурі підхід до викладання тем, пов’язаних зі статевим розвитком і сексуальними стосунками, який забезпечує передавання наукової, реальної та об’єктивної інформації і дає змогу осмислити власні ціннісні орієнтири й погляди, а також набути навичок ухвалення рішень, ведення діалогу та зниження ризиків, пов’язаних із багатьма аспектами сексуального життя.
З цього випливає, що освіта з питань статевої поведінки залежить не лише від бажання окремих громадських організацій, міжнародних грантових фондів та чиновників із МОН України. Таке просвітництво потребує глибокого аналізу, фахової підготовки, адаптації до українських культурних умов та відповідного віку, досвіду, психо-емоційного стану учня.
Передусім недоліком статевого виховання в школі є публічна розмова про інтимні стосунки. Цей матеріал не пристосований до індивідуального та вікового розвитку дитини, оскільки діти мають різний досвід, різну історію життя, різноманітні зацікавлення. Принципи статевого виховання, демонстровані різними громадськими організаціями, близькі до сексуального розбещення.
Відомі методи «педагогіки багатоманітності», що застосовуються у вищенаведених програмах.
- Сенсибілізація — підвищення рівня сексуальної чутливості під впливом різних подразників (порнографічні картинки, відео, фармакологія тощо).
- Емпауермент — мотивація до сексуальної дії з використанням сучасних інформаційних технологій.
- «Унеоднозначнення» — надання багатозначності статевим відносинам із метою релятивізації їхнього ціннісного оцінювання.
- Збентеження — використання субверсивних понять (наприклад, «гендерні ідентичності») для руйнування сталих світоглядних позицій.
- Переоцінка позиції, якій відведено невигідне місце. Коли надаються позитивні характеристики сексуальному розбещенню, а негативні — сексуальній стриманості.
З цього випливає планова деморалізація молоді через пропагування гомосексуалізму, переривання вагітності за бажання, статевих стосунків поза подружжям, необмеженого доступу молоді до порнографії, контрацептивних засобів тощо. Переконування підлітків, що «безпечний секс» є можливим, поширеним і ціннісно нейтральним, знаходиться поза сімейними цінностями, — це маніпуляція, яка веде неповнолітніх до сексуальної розбещеності.
Пропагування сексуальної свободи через залучення молоді до сексуального просвітництва, зокрема, через різного роду громадські, ґрантові програми, є методом відкидання моральних норм, усталених у суспільстві протягом історичного розвитку. Моральні норми українського суспільства не лише регулюють подружнє й сімейне життя, є не лише заборонними, але допомагали виживанню українського народу протягом усієї історії існування. Неприпустимо відкидати їх як «негативні табу для свободи людини» (позиція, неодноразово озвучувана в лекціях на платформі Prometheus).
Базування статевого інформування на помилкових засадах веде до неминучої виховної поразки щодо статевості підлітків. До таких помилкових принципів належать: думка, що підлітки більше прагнуть сексу, ніж любові, а статеве утримання підлітків є нереальним; віра в те, що мас-медіа говорять правду про секс; трактування сексу підлітків виключно як їх особистої справи, залишення їх самих без допоміжної підтримки батьків у формуванні зрілого ставлення до статевості; міф про безпечний секс, що виключає загрози венеричних захворювань; переконання, що передчасна статева ініціація молоді унеможливлює вагітність неповнолітніх. Статеве інформування не є ціннісно нейтральним, а може стати основою для безвідповідального та вседозволеного статевого життя. Також доведеним є той факт, що збільшення фінансових засобів, призначених на ліберальне статеве інформування, не збільшує його ефективності; натомість, виховання статевої стриманості до шлюбу, а не роздавання презервативів, зменшує кількість хвороб, що передаються статевим шляхом, зокрема ВІЛ/СНІДу (J.McDowell, 1989, J.C.Dobson, 1993, інші).
Відомо, що активну сексуалізацію дітей та підлітків здійснює ВООЗ, зокрема, у «Стандартах сексуальної освіти в Європі» (Standards for Sexuality Education in Europe), ухвалених Центром просвіти з питань здоров’я 2010 року.
Ці «Стандарти» керуються антропологічним принципом «права на секс», що визнається за дітьми з малого віку. Сексуальна освіта передбачає:
- дитина у віці до 4‑х років має право виявляти цікавість до сексуальних дій і досліджувати наготу;
- з 4‑річного віку дитину знайомлять із одностатевими стосунками, а також із різними формами існування сім’ї;
- у 6‑9 років ЗМІ розповідають дитині про секс, привчають до мастурбації і роз’яснюють сексуальні права дітей;
- у віці 9‑12 років дитина здобуває перший сексуальний досвід, їй розповідають про методи контрацепції, насолоду, мастурбацію та оргазм, про відмінність між гендерною ідентичністю і біологічною статтю, про хвороби, що передаються статевим шляхом, і національне законодавство у сфері сексуальних прав підлітків;
- у 12‑15 років підлітка готують до «першого разу», продовжують просвіту про «насолоду, мастурбацію й оргазм» і «право на аборт» у разі «незапланованої вагітності».
З початку ХХІ століття у країнах ЄС та в США рівень сексуального насилля над дітьми та підлітками постійно підвищується. Новітньою загрозою в сучасному інформаційному суспільстві став кібермоббінг — сексуальне насилля через засоби комунікації та Інтернет.
Очевидно, щоб зупинити шалений тиск, який зазнають діти, підлітки, молодь, потрібно зупинити тотальну сексуалізацію на всіх рівнях освіти. Діти мають право на захищений простір, у якому вони можуть залишатися дітьми. Гіперсексуалізоване суспільство, де фільми, порнографія, реклама, журнали та література спрямовані на пробудження сексуального пожадання, для задоволення цього пожадання використовує найбеззахисніших та найуразливіших — дітей. Сексуальні знущання стають раковою пухлиною сучасного суспільства, сексуальна залежність стає масовим явищем. Тому що наше суспільство не навчає контролювати себе, а якраз навпаки — навчає «права» на сексуальне задоволення від колиски до могили (Габріела Кубі).
Загрози й наслідки підліткового сексу, що випливають із сексуалізації дітей: втрата дитинства; підривання батьківського авторитету, руйнування сімейних відносин; порушення гормонального розвитку; підліткові вагітності й аборти; шкода здоров’ю внаслідок вживання контрацептивів, найчастіше це — безпліддя, рідше — онкозахворювання; зараження хворобами, що передаються статевим шляхом; душевні рани, які можуть призвести до депресій та самогубств; погіршення когнітивної результативності; культурний занепад та виховна деградація; закріплення нарцистичної сексуальності й егоцентризму, соціопатії; послаблення здатності утворювати тривалі стосунки, укладати подружжя, будувати сім’ю; демографічна криза; тоталітаризм гендерної дисфорії; порушення цілісної структури особистості, руйнування людського онтологічного фундаменту.
Основним місцем статевого виховання має бути рідний дім. Прикладом у формуванні статевої ідентичності для дитини має бути тато і мама, прикладом сім’ї — власна батьківська сім’я. Адже статеве виховання — це не лише інформація про різні техніки статевих стосунків, а навчання побудови зв’язку, формування здорових людських стосунків.
Сучасна криза багатьох сімей, розлучення, подружні зради, часта відсутність позиції відповідального батьківства ускладнює правильне статеве виховання у власній сім’ї. Недостатні знання батьків знаходять доповнення поза домом — Інтернет, вулиця, школа. Так пояснюється ідея статевого виховання в шкільній системі. Проте це не значить, що є необхідність виключення впливу батьків та перенесення батьківського виховання на освіту. Необхідно організовувати в школі зустрічі з батьками з метою допомогти їм, доповнити їхні знання, таким чином підтримуючи батьківський вплив у передачі знання власним дітям.
Перевагою навчання в школі є компетентний, відповідально підготований колектив учителів та напрацювання різних дидактичних матеріалів, пристосованих до різного віку та індивідуальних особливостей учнів.
Статеве виховання вимагає комплексного підходу, врахування наукових здобутків — знання з психології, фізіології, гігієни, етики, моралі. Однобокий підхід, пропонований вищенаведеними громадськими організаціями загрожує цілісності розвитку особистості учня. Основою статевого виховання є відчуття любові, що можливе в близьких відносинах, які створюються в родині, а не на платформі громадських організацій.
Учителі статевого виховання повинні відповідати необхідним вимогам: власна особова зрілість, психологічне здоров’я; правильний приклад власного подружжя й сімейного життя; інтегральне сприйняття людини у фізичному, психічному, духовному й суспільному контексті; авторитет на основі поваги й довіри учнів; комунікабельність та порозуміння з учнями; компетентність у сфері статевого виховання, що поєднує знання з багатьох дисциплін; сердечність і доброзичливість до учнів; готовність присвятити учневі всю необхідну увагу й час; уміння знайти індивідуальний підхід до кожного учня; делікатність, чуйність і тактовність.
Отже, українські педагоги та шкільні психологи мають виходити з фундаментальних, християнських засад і цінностей у вихованні цілісної особистості учня, зокрема в збудуванні майбутніх шлюбних статевих відносин, що дозволить захистити дитину, підлітка від моральної та духовної деградації, сформувати здорові стосунки з іншими людьми, зі світом, із Богом.
Олеся Горгота, кандидат філософ. наук, правознавиця, доцентка кафедри психології і соціології МАУП, членкиня правління ГО «Варта життя», членкиня Всеукраїнської Асоціації християнської психології