Чи вистоїть людська цивілізація, коли дозволить розхитувати основи, на яких сама збудована?..
Цілком можливо, що сьогодні людство підійшло до краю прірви й готове зробити останній крок. Небезпека серйозніша, ніж може здаватися…
Чи може людство винайти щось принципово нове, порівняно зі звичним станом справ у Всесвіті? Це питання, виявляється, бентежить мислителів уже не одне століття. Зокрема, поміркуймо, звідки виникла ідея шукати альтернативу традиційному поняттю сім’ї?
У XX ст. відбулося багато подій, які додали скепсису в картину майбутнього людства. У ментальності суспільства сталися зміни, соціокультурним виразом яких став світоглядно-мистецький напрям під назвою «постмодернізм». Коротко його можна охарактеризувати термінами вседозволеність, розчарування, апатія, одинока людина в холодному Всесвіті. Це явище стало продуктом епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування ряду світоглядних систем.
Ми з вами — люди постмодерністської епохи. Нова філософія життя наклала відбиток на всі сфери людського буття. Складається враження, що статуя Давида роботи Мікеланджело — це якийсь другий сорт, а от інсталяція — два пофарбованих велосипеди вертикально, — це вже феноменальний мистецько-дизайнерський рівень. Картина, де дівчина на узбережжі спекотного полудня вглядається в далечінь моря вже апріорі не може стати шедевром. Адже обличчя не може бути зображено, як обличчя. Воно повинно бути з набору різнокольорових геометричних фігур, море має бути салатово-зеленим, пісок на березі — синім.
Щасливі тато, мама йдуть осіннім парком, на плечах у тата сидить трирічний малюк? Хто сказав, що це гарно? Тато, мама й дитина виглядають недолуго й ірраціонально в новому контексті. Це руйнує загальну композицію світу в новому форматі світобуття. Якась невідома сила вимагає негайних правок: дитину знімаємо з плечей, жінку забираємо. Натомість додаємо ще одного чоловіка у рваних джинсах, оранжевій у зелений горошок сорочці. Тепер повна гармонія. Жертва моді та стилю принесена.
І, якщо нові віяння в мистецтві, архітектурі, літературі, зазвичай, або безпосередньо не зачіпають більшість, або ж людина може їх свідомо проігнорувати, то питання сім’ї просто так обійти не можна. Це устої, на яких базується будь-яка цивілізація локальна, і людська загалом.
Що таке сім’я? Хочу запропонувати таку аналогію. Якщо тіло, організм — це суспільство, то сім’я — це його клітина. Основна структурна складова. Клітини в живому здоровому тілі народжуються, діляться і помирають. Організм впродовж життя бореться з хворобами. У більшості випадків — перемагає самостійно, інколи йому потрібна зовнішня допомога — медична. Однак бувають випадки, коли імунна система атакує і знищує власні клітини, приймаючи здорові клітини за хворі. Тоді людина хворіє на одну зі страшних хвороб, наприклад діабет 1 типу, розсіяний склероз. З невідомої причини зараз людство, як живий організм, бажає запустити механізм самознищення, руйнуючи живі здорові клітини — сім’ї. Атаки на сім’ю були завжди, але, якщо раніше вони були контрольовані, то зараз наростають у геометричній прогресії: алкоголь, подружня невірність, егоїзм, безпричинні розлучення, ігнорування принципів подружнього життя. І от нова агресивна навала: одностатеві партнерства.
Перше ключове питання (історичне): чи вистоїть людська цивілізація, коли дозволить розхитувати основи, на яких сама збудована?
Історія дає негативну відповідь на це питання. Біблійні Содом і Гоморра були знищені за свої гордощі та вкрай розпутне життя, але останньою краплею став саме той гріх, який надалі й почали іменувати содомія — гомосексуалізм. Однією з причин падіння потужної «залізної» Римської імперії також стало повне моральне загнивання.
Цілком можливо, що сьогодні людство підійшло до краю прірви й готове зробити останній крок. Небезпека більш серйозна, ніж здається.
Друге ключове питання (статистично-риторичне): скільки в Україні людей із нетрадиційною сексуальною орієнтацією? Відповідне дослідження було проведено 2013 року міжнародним благодійним фондом «Міжнародний альянс по ВІЛ/СНІД в Україні». Згідно з їхніми даними, враховуючи всі можливі похибки, оцінка чисельності чоловіків, які практикують секс із чоловіками, становить приблизно 1% населення країни. То чому ж 1 % населення країни диктує 99 відсоткам як їм (більшості) мислити, що писати в шкільних підручниках, що називати добром, а що злом.
Третє ключове питання (есхатологічне): що далі? Якими виростуть діти в сім’ях гомосексуалістів? Яка їхня подальша доля? Науково обґрунтовану відповідь на це запитання дав доктор соціології, професор Техаського університету м. Остін (США) Марк Регнерус своїм відомим науковим дослідженням на тему «Як відрізняються дорослі діти, батьки яких мають одностатеві відносини». Початок дослідження — 2010 рік. Робота тривала півтора року.
Він провів опитування 3000 респондентів, зокрема серед дітей, які виховувались у сім’ях, де обидва партнери були чоловіки, жінки, де батьки розлучились до виповнення дитині 18 років, у сім’ях, де діти були всиновлені.
Опубліковано в Social Science Research 41 (2012) 752–770
Примітно, що
1) цьому дослідженню була присвячена велика стаття в авторитетному виданні The New York Times 12 жовтня 2012;
2) коли Марк Регнерус готував до публікації отримані дані, проти нього почали вести агресивну інформаційну кампанію. Тоді науково-дослідницький відділ університету провів експертизу й дійшов висновку, що дослідження проведено методологічно правильно, отримані результати є достовірними.
Що ж виявило проведене серйозне наукове дослідження? Поступове, але стабільне виродження!
Четверте ключове питання (математичне): де верхня межа? Очевидно, що людей, які відрізняються від більшості, чимало. На якому етапі людство повинно зупинитися й сказати: годі, це вже ненормально? Наприклад, які аргументи ми зможемо протиставити, широко розкривши двері насадженню ЛГБТ пропаганди зараз, коли через 5 років за захист своїх прав до державних інституцій звернуться педофіли, потім свінгери, через 5 років — зоофіли, і ще через 5 — копрофаги. Адже вони такі ж люди. Просто в них свої особливості. І тоді не буде підстав заборонити друкувати у шкільних підручниках історії про особливості статевих стосунків із неповнолітніми або з тваринами, а в кафе пропонуватимуть включити в меню екскременти…
Неприязнь до одностатевих стосунків у людини закладена на рефлекторному рівні. Ніякі паради, ніяка пропаганда не примусять людину змінити своє ставлення до цього питання. Держава може на законодавчому рівні, ціною погроз і штрафів заставити людей миритися зі своєю відразою, душити її. Однак, чи правильно примушувати людей терпіти цю відразу, чи не є це актом насилля над більшістю в суспільстві? У людей взагалі є право не бачити чуже сексуальне життя, незалежно від орієнтації партнерів. Є право не попадати під нав’язливий вплив пропаганди ніяких статевих стосунків. Є право не знати про чужі сексуальні вподобання чи чиюсь орієнтацію, незалежно від префіксу з якого починається її назва — чи «гомо», чи «гетеро».
Отже, якщо ми хочемо щоб наша країна була здоровим органом в тілі людської цивілізації, нехай навіть воно (тіло) й не дуже здорове загалом, ми повинні дотримуватися наступних принципів:
1. Провести чітку межу в цьому питанні: що є нормою і де відхилення. І суспільство повинно рухатися в контексті прийнятої норми, не допускаючи при цьому переслідувань, приниження й репресій тих, хто має особливості, не відповідає нормі.
2. Не допускати зміни вектора традиційної сімейної політики держави.
3. Шлюб — це сімейний союз між одним чоловіком і однією жінкою.
4. Люди з нетрадиційною орієнтацією повинні мати право виховувати дітей виключно народжених особисто, без будь-яких залучень сурогатних мам чи будь-якого стороннього донорства. Тобто сім’я геїв повинна народити дитину й лише тоді її виховувати. Аналогічно й лесбійська сім’я.
Ми не можемо й не маємо права опустити сім’ю до рівня інших соціальних інституцій. Сім’я — це Божий проект, у її рамках людина формувалася фізично, психологічно й інтелектуально. Якщо зараз ми не захистимо сім’ю — наші нащадки приречені на поступову деградацію й вимирання. І вони нам цього не пробачать.
А одна з найпрекрасніших картин, яку спроможне відобразити людство, — це тато, мама, а поруч їхні син і донечка.
Альтернативи цьому немає, не буде і бути не може.
Руслан Кондратюк, ЗПХШ «Сяйво», м. Житомир