Дев’ята заповідь Закону Божого говорить: «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього». Неправда бридка нам, грішним людям, але як же вона огидна перед лицем всеправедного Бога! Не Господь створив неправду — її приніс у світ сатана, як і каже Христос: «Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зі свого, — бо він неправдомовець і батько неправді» (Ів. 8:44). Отже, всяка неправда богопротивна, і хто нею користується, той стає братом сатани.
Шукайте правди
У Святому Письмі брехня (неправда) забороняється:
«Не будете красти і не будете неправдиво заперечувати, і не будете говорити неправди один на одного!» (Лев. 19:11).
«Тому-то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього» (Еф. 4:25).
«Не кажіть неправди один на одного, якщо скинули з себе людину стародавню з її вчинками» (Кол. 3:9).
Бог не любить брехунів: «Уста брехливі — огида у Господа, а чинячі правду — Його уподоба» (Пр. 12:22).
За брехню очікує кара: «А лякливим, і невірним, і мерзким, і душогубам, і розпусниками, і чарівникам, і ідолянам, і всім неправдомовцям, — їхня частина в озері, що горить вогнем та сіркою, а це — друга смерть!.. І не ввійде до нього (тобто в небо. — Прим. автора) ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидотну і неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця» (Об. 21:8, 27).
Брехні потрібно уникати: «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою» (Рим. 1:18). «Тож бережіться пустого нарікання і стримуйте язик від обмови, бо і таємне слово не перейде марно, а брехливі уста погублять душу» (Прем. 1:11).
Натомість Слово Боже закликає нас шукати й прагнути правди: «Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть» (Мт. 5:6; Лк. 6:21). «Бо Господь справедливий, кохає Він правду, — праведний бачить обличчя Його» (Пс. 10:7).
Ті, які дійсно люблять правду й прагнуть її, — вони її знайдуть. Адже правда у світі є, Христос її проголосив, отже, знайти її можна, але треба шукати в належному місці й належним способом. Кожний християнин повинен знати, що Божа правда об’явлена в Євангелії. Туди й належить звертатися за нею. Але треба так бажати правди, як голодний бажає їжі, а спрагнений — води. Такі люди її напевно знайдуть і будуть нею нагодовані.
Та більшість людей не люблять правди, особливо про себе. Вони тільки вдають, що її шукають, і то не для себе, а для інших. Тому самі вони так і залишаються без правди й ніколи не можуть зазнати того блаженства, яке приходить до людини, насиченої правдою.
Наголосимо, що абсолютною правдою є Сам Христос. Усе, що Він говорив, робив і чого навчав, є правдою (Ів. 14:6). Другою, такою самою абсолютною правдою є Слово Боже (Ів. 17:17). Кожна людина, яка має відкрите серце для Христа й відкритий розум для Слова Божого, є праведною людиною, є блаженною і буде нагодована чистою й святою правдою.
Гріхи проти дев’ятої заповіді
1. Подання правосуддю або владі неправдивих заяв, свідчень, звинувачень або несправедливий вирок:
— неправдиві свідки. Клястися Іменем Господнім на неправду означає те саме, що обмовляти самого Бога. «Свідок брехливий не буде без кари, а хто брехні говорить, не буде врятований» (Пр. 19:5);
— неправдивий обвинувач. Приклад, коли первосвященики й старійшини несправедливо звинуватили Ісуса (Мт. 27:12);
— несправедливе законодавство і захист несправедливої справи: «Горе законодавцям несправедливим та писарям, які пишуть на лихо, щоб від правосуддя усунути бідних, і щоб відняти права від убогих народу Мого, щоб стали вдовиці здобичею їм, і пограбувати сиріт…» (Іс. 10:1-2);
— несправедливі судді: «Хто оправдовує несправедливого, і хто засуджує праведного, — обидва вони Господеві огидні» (Пр. 17:15).
2. Коли ми говоримо про ближнього неправду або замовчуємо правду (обмова, плітки). «Тому-то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного» (Еф. 4:25). «Не обмовляйте, брати, один одного!» (Як. 4:11).
3. Коли виказуємо таємницю ближнього. «Виявляє обмовник таємне, вірнодухий же справу ховає» (Пр. 11:13).
4. Коли говоримо іншим щось погане про ближніх. «Також не судіть, щоб не суджено й вас було; і не осуджуйте, щоб і вас не осуджено» (Лк. 6:37).
5. Коли в серці своєму замишляємо лихе проти ближнього та думаємо про нього погано. «І не думайте зла у своїм серці один проти одного, і не любіть неправдивої присяги, бо це все оте, що зненавидів Я, промовляє Господь» (Зах. 8:17).
Слово — дар Божий
Необхідно завжди контролювати свій язик, тобто завжди казати тільки правду, і стримувати себе від лукавої мови й марнослів’я. Слово — дар Божий. Ісус Христос сказав:
«Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зі слів своїх будеш виправданий, і зі слів своїх будеш засуджений» (Мт. 12:36-37).
«Бо хто хоче любити життя та бачити добрі дні, — каже апостол Петро, — нехай здержить свого язика від лихого та уста свої від говоріння підступу» (1 Петр. 3:10).
«Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює, марна побожність того» (Як. 1:26).
Слово доторкається до самого серця. Воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом. Мудре й добре слово дає радість людям, нерозумне й зле, необдумане й нетактовне — біду. Словом можна вбити й оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й надихнути, розсіяти сумнів і засмутити, викликати усмішку і сльози, породити віру в людину й заронити зневіру, надихнути на працю й скувати сили душі. Учися відчувати, коли людині треба, щоб ти говорив, а коли краще промовчати.
Зловживання язиком навіть у звичайних розмовах шкодить людині, тому що пустослів’я спустошує душу, змінює переконання й робить людину легковажною. Преподобний Антоній Великий дуже виразно сказав про своїх учнів: «Добрі вони, але їхній двір без воріт». Так старець сказав тому, що вони говорили все, що приходило їм у голову. Святі отці знали про пагубну дію пустослів’я на душу людини, тому завжди вимагали від своїх учнів суворого мовчання. Наприклад, старець Агафон розповідав, що він провів три роки з каменем у роті, поки не навчився мовчати.
Бог бажає, щоб ми завжди про свого ближнього говорили щиро, бажаючи йому добра. «Любов нехай буде нелицемірна» (Рим. 12:9); «Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповісти» (Кол. 4:6).
Це здійснюється тоді, коли ми захищаємо нашого ближнього від наклепів, пліток, а також від несправедливих чи перебільшених звинувачень. «Відкривай свої уста немові, для суду всім нещасним. Відкривай свої уста й суди справедливо, і правосуддя зроби для убогого та для нужденного» (Пр. 31:8-9).
Ми повинні говорити зі щирим почуттям і вдячністю про дійсно добрі якості та вчинки ближнього нашого. «І говорив Йонатан своєму батькові Саулові добре про Давида, і сказав йому: «Нехай не згрішить цар проти раба свого, проти Давида, бо не згрішив він проти тебе, а вчинки його дуже добрі для тебе» (1 Сам. 19:4).
Намагайтесь не вірити в погане про ближнього, а спробувати зрозуміти його. Покривайте його слабкості та помилки, моліться за нього, бажайте йому виправитись і самі завжди говоріть правду. «Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!» (1 Петр. 4:8); «Любов… усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить» (1 Кор. 13:7).
Хамство — ознака морального невігластва
В етиці існує поняття — хамство, одна з рис морального невігластва. Хам не розуміє й не відчуває душевного стану людини: він може сипати сіль на душевні рани, голосно тупати брудними чобітьми там, де потрібно затамувати подих; ломитися у двері, коли треба тихенько й непомітно відійти від них; сміятися, коли всім сумно. Умійте виховати себе так, щоб не бути дрімучим невігласом. Умійте відчувати людське горе. Відчуття й розуміння горя близької людини розвиває моральну зіркість, благородство, людяність. У житті було б значно менше горя, якби ми всі вміли бачити його в очах, у тому, як людина іде, як дихає, як дивиться на світ. Бо, як говорить українське прислів’я, поділена радість — подвійна радість, поділене горе — півгоря.
Діти потребують особливого ставлення
Найбільш тонко потрібно ставитися до переживань дітей. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м’якою, чутливою до добра. Якщо ж дорослі не розуміють дитини, байдужі до її емоційного стану, то вона озлобляється, стає жорстокою.
Особливо дитина потребує розуміння і співчуття, коли в неї на серці сум і біль. Інколи вона маскується, щоб прикрити його, тому важливо його помітити й подарувати дитині радість. Пам’ятайте, що через невтішений біль, який залишився в серці дитини, грубіє її душа, дитина стає байдужою. Дорослі повинні чуйно, вимогливо й розумно відповідати на кожний дитячий порух душі. Тоді дитина сама стає розумнішою, чутливішою й вимогливішою до себе, вона не зможе спокійно спати, якщо навколо неї буде горе або зло.
Великим людським скарбом є вміння відчувати свою провину. Припустившись помилки, необачності, проявивши нечуйність, образивши людину, завдавши їй прикрощів, тривоги, ми відчуваємо докори сумління й звертаємось із проханням: «простіть», «вибачте». Цими словами ми звертаємось до гідності й великодушності того, кого ми ненароком образили. Промовляючи ці слова, розраховуємо на повагу до самого себе, на добру волю, поблажливість.
Приклад мужнього борця за правду
Святий Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський, був великим ревнителем правди. Він не міг байдуже дивитись на пороки людей і викривав їх, не боячись гонінь. Але й порочні люди не могли байдуже терпіти викривань проповідника правди. Тож кількість його ворогів зростала, і невдовзі святителя засудили до тюремного ув’язнення. Коли друзі його ремствували й журилися, він був зовсім спокійний і навіть веселий. «Моліться, брати мої, — говорив він, — поминайте мене в молитвах ваших». Коли друзі його плакали, то він їм казав: «Не плачте, брати мої, бо земне життя наше є мандрівка, під час якої потрібно переносити все добре та все погане».
При погляді на народ, який стояв навколо його будинку і церкви, серце архіпастиря охоплював смуток. Він ще раз зайшов до храму, в якому так часто проповідував, і, втішаючи зажурену паству, сказав: «Сильні хвилі, люта буря, але я не боюся втонути, бо стою на камені. Нехай бушує море — не розіб’є каменя. Нехай здіймаються хвилі — не поглинуть вони корабля Ісусового. Скажіть, чого мені боятися? Смерті? Я не боюсь смерті, бо в мені живе Христос, який сказав, що Він з нами до кінця віку. Христос зі мною: кого ж мені боятися? Хай здіймаються хвилі, хай бушує море, хай повстають сильні: усе це слабке павутиння. Христос — моя фортеця, Христос — мій камінь».
Святителя вислали далеко — у Вірменію. Але він не лише не впав духом, а й утішав інших, таких, як і він вигнанців. Знаменитий архіпастир повинен був йти пішки до місця заслання три місяці то під пекучим сонцем, то під зливою без відпочинку й зміни одягу. Ця подорож забрала у нього багато сил і здоров’я. Дорогою він причастився Святих Тайн Божих і залишив цей світ, який не був його гідний. Великий святитель був гнаний за правду.
З вищесказаного можна зробити висновок, що дев’ятою заповіддю Господь навчає нас бути праведними і справедливими. Навчає любити правду та мужньо її відстоювати, хоча б довелося за неї й терпіти зневагу, гоніння, навіть смерть. За дотримання умов цієї заповіді Господь обіцяв Царство Небесне. Бо поборники правди уподібнилися Христу Господу, який Сам перетерпів великі гоніння за правду. Господь вважає справедливим винагородити їх за понесені за правду страждання.
Протоієрей Олександр Кислашко,
кандидат богословських наук, магістр педагогіки вищої школи, відмінник народної освіти України, Президент ГО «Християнська академія педагогічних наук України»