Автор Людмила Ташкевич, учитель основ християнської етики НВК Асканія-Нова-гімназія, Чаплинський р-н, Херсонська обл.
Біблія — священна книга християн — унікальна пам’ятка писемності, зібрання різних за формою і змістом книг, які створювалися з ХІІ ст. до н. е. по ІІ ст. н. е. Протягом віків Біблія здійснювала великий вплив на людство: духовний, ідейний, художній. Біблія містить літературні твори різних жанрів: хроніки, притчі, пісні, перекази. Тому, окрім релігійного впливу, Біблія насамперед впливала на літературу, була невичерпним джерелом натхнення для письменників і поетів.
Кожній освіченій людині треба знати тексти біблійних сюжетів, імена біблійних героїв, для того щоб зрозуміти в літературних творах явище, яке мовознавці називають ремінісценціями — тобто посиланнями на сторінки Біблії.
У радянські часи «войовничого атеїзму» Біблія була під забороною влади. В Україні виросло ціле покоління людей, які не читали, не вивчали, не досліджували Біблію і не насолоджувалися біблійною мудрістю. Хоча біблійні мотиви інтерпретували українські письменники ХІХ ст.: Тарас Шевченко, Леся Українка, Пантелеймон Куліш. Поети ХХ ст. теж активно опрацьовували біблійні теми: Павло Тичина, Микола Зеров, Максим Рильський, Микола Бажан, Іван Драч, Ірина Жиленко.
Образи Біблії надихають і творчість сучасної видатної майстрині поетичного слова — Ліни Костенко. Біблійні образи живлять її поезію, роблять її оригінальною, сповненою різноманітних відтінків гами почуттів, надають експресивності та символізму. Для Ліни Костенко біблійні вислови — вияв непорушної істини, джерело збагачення мови.
У роки суцільних заборон Ліна Костенко працювала над романом у віршах «Маруся Чурай» (1979), за який отримала 1987 року Державну премію імені Тараса Шевченка. Твір увійшов у шкільну програму, хоча колись пролежав у шухляді довгих шість років. Двічі видавався, другий раз тиражем у сто тисяч примірників.
Роман у віршах «Маруся Чурай» — вершинна книга поетеси. У романі порушені питання історичної пам’яті українського народу. Твір є зображенням народного життя у його строкатому повнокров’ї. Історичний роман просто насичений символами, образами на біблійну тематику. Наведемо найяскравіші приклади з твору.
Неопалима купина — кущ, що горів і не згорав, є символом вічності, незмінності, незламності. Зелений кущ — символ життя, а червоний вогонь горіння — символ знищення життя. Це єдність протилежностей.
А що, якби знайшлася хоч одна, —
в монастирі десь або на горищі?
Якби вціліла в тому пожарищі —
Неопалима — наче купина?
Образ Соломона як уособлення надзвичайної мудрості в прийнятті рішень. Він — знак царської справедливості:
Суддя сказав:
— З наскока тут не мона.
Тут, запорожче, треба Соломона.
На сторінках Старого Завіту є герої, пов’язані між собою, як от цар Ірод, Іоанн Хреститель, Іродіада, донька якої танцює перед Іродом, щоб догодити йому й виконати доручення матері — знищити Іоанна, бо він викрив її. Танцює саме так: «хижа і п’яна». А потім вона принесе голову Іоанна своїй матері. Отже, обидві вони стали символом гріха, жорстокої помсти:
Танцює, хижа і п’яна,
льодистими сережками трясе.
Як голову криваву Іоанна
над білим світом Іроду несе…
Образ біблійного героя Хоми увійшов до фразеологізму «Хома невіруючий». Його ім’я означає — «близнюк». Можливо, тому що в ньому ніби дві людини: одна безмежно вірила в Христа і його справу, інша — в окремі моменти виявляла хитання. Тому ім’я Хома стало символом людини, яка або ні в що не вірить, або в усьому сумнівається. Хома сумнівався, чи дійсно Христос воскрес, через що Ісус дозволив йому торкнутися Своїх ран. Ще раніше в Хоми були сумніви щодо можливостей Христа воскресити мертвого Лазаря. Хома символізує важливу істину: до непохитної віри можна прийти тільки через здоровий сумнів, якщо здолати сумнів спочатку, то не буде спокуси потім.
Усе воюєм, боремось… А доки?
Не те щоб я невірний був Хома.
Але ж втеряв уже чотири роки.
А що із того? Просвітку нема.
Зі сторінок Старого Завіту відомий цар Давид, який був обраний Богом і шанований людьми. Це саме той Давид, що переміг Голіята, був переслідуваний царем Саулом, написав багато псалмів на честь Господа. Та й він згрішив. Цар Давид підступно спокусив чужу жінку Вірсавію, відіслав її чоловіка Урію на війну, де той загинув. Тож, незважаючи на свою близькість з Богом, Давид виявився порушником моральних принципів, на це й указує авторка в рядках вірша словами матері Гриця, яка радить йому покинути Марусю й одружитися на багатій дівчині Галі:
Це мало хто із ким ходив до гаю!
Сам цар Давид жону свою отверг.
Ото й не думай. Сватай собі Галю.
А що хто скаже — слухай через верх.
Поряд із Давидом згадується цар Саул. Владний, сильний, відважний, проте з часом він почав заздрити молодості й силі Давида, намагався його знищити різними засобами. Благородство, чесність Давида, його перемоги над ворогами не давали спокою Саулу. Він зробив декілька спроб знищити свого наступника. «І Саул ненавидів Давида по всі дні» (1 Сам. 18:29). За Саулів гріх Бог відвертається від нього:
Як тінь Саулом гнаного Давида,
метнувся тихо на воді скляній, —
Фесько-дозорець ходить, як сновида,
в Старих Млинах,
на греблі ворскляній…
Ліна Костенко неодноразово згадує історію гріхопадіння перших людей. Зрозуміла свою провину Маруся, і тяжке каяття приносить їй розуміння правди і добра. Вона дякує людям за те, що пізнала правду життя:
Оце і все з людьми моє прощання —
Ці діти, діти, цей ласкавий рій.
Спасибі вам за дерево пізнання —
Оце єдине, де безсилий змій.
Доброчесний Іов жив заможно й щасливо. Бог, бажаючи випробувати його віру, дозволив сатані наслати на нього тяжкі лиха: смерть дітей, позбавлення слуг, майна, невиліковну хворобу. Проте його віра не похитнулася, він не відступився від Господа. Вислів вживається у значенні: людина, що зазнала багато страждань, проте не відмовилася від своїх переконань:
Пройшов я землю піднебесну,
Як говорив святий Іов.
Куди не глянеш в даль оцю окрестну, —
Тут споконвіку скрізь лилася кров.
Звернення до образу пророка Єремії пов’язане з тим, що він був відомий і владний пророк. Ім’я його означає «звеличений Богом». Почав пророкувати з 15-річного віку, за 629 років до Христового Різдва, і пророкував сорок п’ять років. За надто щирі проповіді й малозрозумілі пророцтва родина відмовилась від нього, з нього насміхались знайомі, ненавиділи та переслідували можновладці. Зрештою, пророку довелося втікати до Єгипту, де він і помер. «Плач Єремії» — це плач і страждання душі за величчю Єрусалима, що символізує тугу за духовною величчю праведної людини. А шлях до цього — каяття і страждання.
А там, де жив всевладний Єремія,
де поросли вже дикі чагарі, —
ще кам’яною щелепою змія
щербатий мур чорніє на горі.
Символом підступної зради вважають Юду Іскаріота, який був одним із дванадцяти учнів Ісуса Христа. Негативні якості його натури, особливо користолюбство, з якого народжується зрадництво, виявились уже тоді, коли він висловив невдоволення з приводу втрати дорогоцінного мира, вилитого на голову Учителя, а вершини досягли в момент зради Ісуса за тридцять срібняків. Юда виказав Сина Божого поцілунком. Побачивши, що над Христом розпочався суд та знущання, Юда злякався й повернув старійшинам-юдеям ті тридцять срібняків, а сам повісився. Ліна Костенко натякає на зраду Яреми, порівнюючи його з образом Юди. Автор вдається до такого прийому як фігуральне використання власного імені для позначення носія якостей прототипу:
Чи не тому такий Ярема й лютий,
ладен цю землю трупами змостить,
що кожна тут осичинка над шляхом
йому про Юду шелестить?..
Наступний біблійний герой — Ісав. Він відомий тим, що проміняв право старшого сина отримати благословення від батька на їжу, бо думав не про майбутнє, вічне, а про миттєве, тілесне, тимчасове. «І Яків дав Ісавові хліба й сочевичного варива. А той з’їв, і випив, і встав та й пішов. І знехтував Ісав перворідство своє» (Бут. 25:34).
Усе комусь щось пишуть на догоду
та чечевиці хочуть, як Ісав.
А хто напише, або написав,
велику книгу нашого народу?!
Ісус Христос — Месія, Син Божий, Цар Юдейський, проте народився в хліву, не мав власної оселі після того, як пішов проповідувати, завжди залишався на ночівлю в чужих людей або у тих, яких він обирав: Петра, Закхея, Лазаря. Тому Ліна Костенко й порівнює свого героя з Ісусом, пропонує переночувати просто неба:
Ти тільки той… ти не впадай у відчай.
Ще поки є погривина трави.
А як Ісус, син, — каже, — чоловічий,
не мав де прихилити голови?»
У наступних рядках роману авторка використовує конфесійну лексику — прямі цитати з Біблії — та згадує біблійного пророка Даниїла:
Зчерствіли люди од всіляких лих.
Неволя давня душі роздвоїла.
«Розширю страх мій на землі живих», —
як сказано в пророка Даниїла.
Пророк Даниїл походив із царського роду Давида, у перекладі його ім’я означає «суддя Божий», він був у вавилонському полоні, завдяки своїй мудрості та високим моральним якостям потрапив на службу до палацу вавилонського царя. Тлумачив царю його сни, і сам неодноразово бачив видіння. При цареві Дарії був одним із правителів імперії. Однак, незважаючи на такі заслуги, за непохитну відданість батьківській вірі його кинули в рів до голодних левів, та Господь дивом урятував його.
У наступних рядках йдеться про перший непослух людей у раю. Бог підготував для життя людей райське місце — Едемський сад. Саме слово «Едем» означає «приємність», «насолода». В Едемі протікала річка, що зрошувала райський край. Тут усе було приємним для проживання. Сад було віддано людям — Адамові та Єві — аби вони доглядали його, користувались кожним його деревом, окрім дерева пізнання добра і зла. Тож гріхопадіння відбулося в саду Едемському:
Он подивись, —
ну чим не райські кущі?
В траві лежить вороняче перо.
Є навіть райки, яблучка гіркущі.
На древі зла прищеплене добро.
Десь, певно, й змій сховався тут здоровий.
Сама не їж, не спокушай мене.
Бо як побачить янгол мармуровий —
З надгробка зійде, з раю прожене.
Після того як Адам і Єва з’їли заборонений плід із дерева пізнання добра і зла, Бог покарав їх і вигнав із раю, відтоді почалися всі нещастя людей (Бут. 3). Вислів вживають для характеристики безповоротної втрати чогось. Авторка використовує ці рядки як попередження про можливу втрату того, що маємо.
Серед прямих цитат із Біблії зустрічаємо рядки з псалмів, які здебільшого складав цар Давид. Псалми — це особливий жанр духовної лірики.
«Обняв мя страх», — як сказано в псалмі.
То це ми тут, виходить, не самі.
То, може, ноги отряхнем од праха?
Не дай Бог привид, ще нас наляка.
Щось дуже бідно вбране як на графа
і зашляхетне як на жебрака.
Вислів «обтрусіть порох із ніг» належить Ісусові, який навчав апостолів: навіть якщо прийдете до когось із миром і правдивим словом, він може не прийняти вас, не сприйматиме вашого миру та не слухатиме вашого слова. Тоді обтрусіть порох із ніг ваших, виходячи з того дому, щоб жодна порошинка зла й неправедності не залишилась навіть на ногах ваших. Хто не хоче миру та правди, той матиме в своєму домі порох незгоди і пил кривди.
У наступних рядках вжито слово «плевела». Ісус розповідає Своїм учням притчу про людину, що посіяла пшеницю. Вночі прийшов ворог і посіяв між пшеницею кукіль (плевели). Раби запропонували господареві вибрати кукіль, та він, боячись, щоб вони не зіпсували посівів пшениці, сказав: «Залиште рости те і те до жнив, а під час жнив я скажу женцям: зберіть насамперед кукіль і зв’яжіть його у в’язки, щоб спалити їх, а пшеницю зберіть у житницю мою» (Мт. 13:30).
Мої собраття вже пішли у стовбур.
вродивши рясно плевелами слів.
Найперший дурень і останній бовдур
уже, мабуть, в науках преуспів.
Дуже вдалий вислів використовує Ліна Костенко «плевела слів», підкреслюючи те, що люди часто нещирі у своїх висловлюваннях, слова їхні облесливі, брехливі. Люди дорослішають, проживають свій вік, «пішли у стовбур», а не перестають грати словами, замовчують правду, приховують нещирість.
У наступних рядках згадана героїня — жінка Лота. Біблійна історія поведінки жінки Лота пов’язана з містами Содом і Гоморра. Господь дозволив праведному Лоту і його родині залишити місто. Таке право було винагородою за те, що Лот уникав гріховних пристрастей. Ангели веліли Лоту негайно бігти від Содома й не оглядатися, щоб не загинути. Та коли ринув із небес на Содом і Гоморру вогненний сірчаний дощ, дружина Лотова не витерпіла, жіноча цікавість та жаль за минулим перемогли заборону — і вона оглянулась та перетворилась у соляний стовп. Доля Лотової дружини — це доказ того, що, рятуючись від гріховного минулого, не треба жалкувати за жодною його миттю, бо всяка гріховна мить може дати смертельну вічність. Авторка в рядках поезії хотіла підкреслити, що не треба озиратися на минуле й жалкувати за ним. Тому вона й згадує біблійну героїню як символ неповернення до минулого:
…І увійшли ми в київські ворота.
Чогось так тихо, мов пройшла чума.
І каже дяк: — Згадай про жінку Лота.
Не озирайся. Києва нема.
Згадуються в романі «Маруся Чурай» міста Содом і Гоморра, зруйновані Богом за гріхи мешканців. У переносному значенні — це розпуста, безладдя, хаос:
Перехрестилась і заплакала.
І тихо вийшла із собору.
Ішла на прощу, а потрапила
Чи то в Содом, чи то в Гоморру.
У Біблії сказано, що «людина створена за образом і подобою Божою»: «І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:26). Тому й звертається поетеса до людей саме з такими словами «Божа подобизна», хоча вона добре розуміє, що люди далекі від Бога у своїх учинках. Вона їм ставить у провину те, що вони зробили із землею, як паплюжать її, як знищують красу землі. Цими словами вона докоряє людям, нагадуючи про те, що люди мають прагнути до ідеалу — бути схожими на Господа. Тобто, вона використовує це звернення з великою іронією:
Оце мій Київ, це моя вітчизна.
Залиті кров’ю київські вали.
Ой люди, люди, Божа подобизна,
До чого ж ви цю землю довели?!
У романі «Маруся Чурай» згадується апостол Павло. Павло не входить у число 12 апостолів, але він залучив до Божого Царства тисячі поган, написав 14 послань, загинув від меча в Римі 67 року. Послання — це своєрідні настанови Павла, за допомогою яких апостол намагався допомогти людям позбавитися гріхів. Вислів «жити благочестиво» означає жити за законами Божими, виконувати заповіді, робити гарні й добрі вчинки:
Життя іде, як сказано у Павла:
«Живіть благочестиво у Христі».
Потерп ще трохи. Вже ось-ось і Лавра.
А там спочинеш по трудах путі.
Ліна Костенко вживає вислів із Біблії «Голос того, хто кличе в пустині…» у значенні: даремний заклик до кого-небудь, залишення без уваги, без відповіді. Як і передбачали пророки, голос волаючого вимагав очищення, визволення від кривди злих діл, аби серце і душа стали чистими для сприйняття слова Божого. Щоб передати безнадію того, що ворота вночі будуть відчинені непроханим прибульцям, авторка згадує потужність голосу Іоанна Хрестителя, який довгий час жив у пустелі, кликав людей покаятися у своїх гріхах і очиститися у водах річки Йордан. Іоанн Хреститель або Іоанн Предтеча був останнім із великих пророків, котрі провіщали прихід Месії:
Вночі ворота Лаври не гостинні,
даремно тут і возвишати глас.
Глас вопіющого в пустині,
напевно, був чутніший, як у нас.
Широко відомий вислів «манна небесна» авторка передає за допомогою слів «крупа, посіяна Богом». Їжа, яку Бог посилав юдеям кожного ранку з неба, протягом сорока років, поки вони йшли пустелею в землю обітовану:
На цій землі було вже їм бувальців,
Тут Бог не сіяв їм крупу.
Простягнеш руку — і не видно пальців,
Так хуртовина крутить у степу.
Мури або стіни єрихонські. Юдеї після виходу з єгипетського полону на своєму шляху в Палестину обложили місто Єрихон. Зруйнувати велетенські мури не було можливості, та від звуку священних труб єрихонські мури впали самі. Завдяки цьому місто було взяте (Іс. Нав. 6).
І німці є. Теж лицарі тевтонські.
Усе кричить, нуртується, гуде.
Звалити хочуть стіни єрихонські.
Нічого. Вал міцненький. Не впаде.
Воїни римського намісника Юдеї Понтія Пілата, перед тим як розіп’яти Ісуса Христа, «сплівши вінець із тернини, поклали Йому на голову, і дали Йому в правицю тростину, і, стаючи перед Ним на коліна, насміхалися з Нього…» (Мт. 27:29-30). Ліна Костенко, використовуючи вислів «терновий вінок» як символ страждань, винайшла власний вдалий вислів «думки тернові», тобто болючі, які не дають душевного спокою, які хвилюють людину. Іван, який кохає Марусю, тяжко страждає, тому й «думки його тернові»:
Щодня, щомиті полк напоготові.
Іван мовчить. Думки тепер тернові.
І лиш бринить, як болісна струна:
а як Маруся, як же там вона?
У романі «Маруся Чурай» Ліна Костенко прагне донести до читача біблійну мудрість про вічні людські цінності. Авторка ніби стає проповідником біблійної істини, але не повчає нас з позицій свого інтелекту, а розтлумачує моральні принципи за допомогою яскравих біблійних персонажів, виразних порівнянь. Іноді відчувається легка іронія з сарказмом, як попередження про можливі наслідки неморальної поведінки людства. Авторка віддзеркалює нашу сучасність за допомогою конкретних героїв Біблії.
У романі «Маруся Чурай» понад 30 цитат, афоризмів та посилань із Біблії. Авторка добирає ті біблійні образи й мотиви, які їй близькі у власних почуттях і думках. Органічне включення символів і образів Біблії в поезії виконують одночасно декілька функцій: освітню, інтелектуальну, філософську, емоційну, повчальну. За допомогою цього прийому видатна поетеса сучасності не тільки зробила рядки поезій більш цікавими для сприйняття, більш образними для розуміння, а й намагалася подавати їх як приклад життєвої мудрості, зразок для наслідування, шлях позбавлення від гріхів, якими сповнене людство. Щоб зрозуміти певні рядки поезій Ліни Костенко треба бути обізнаним із текстом Біблії. Тільки знаючи героїв Біблії та крилаті біблійні вислови, можна зрозуміти наведені рядки поезій. Для Ліни Костенко знання тексту Біблії не складає труднощів, бо це не лише елементарні знання, якими повинна володіти кожна освічена людина, але й глибока духовна потреба й розрада душі.
Як бачимо на прикладі поезій Ліни Костенко, сучасна українська література багата творами на християнську тематику, адже сьогодні немає такої сфери людського життя, яка могла б повністю відмежуватися від Божих принципів. Читаючи поезію з використанням біблійних образів, мотивів, сюжетів, читач отримує велику естетичну насолоду, збагачує свою душу моральними цінностями, проходить незримий процес духовного очищення й зростання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- Армор М.К. Біблія для юних читачів / пер. з англ. Бабенко П. – Східноєвропейська гуманітарна місія, 2014. – 272 с.
- Багнюк А. Християнська етика. Тематичний довідник. 10 клас. – Тернопіль : Астон, 2006. – 224 с.
- Багнюк А. Християнська етика. Тематичний довідник. 11 клас. – Тернопіль : Астон, 2006. – 256 с.
- Біблія. Книги Святого Письма. У перекладі Івана Огієнка. – Східноєвропейська гуманытарна місія, 2008.
- Влад М. В. Основи християнської етики. Посібник для вчителів, учнів дев’ятих класів. – Чернівці : Місто, 2010. – 167 с.
- Відлуння десятиліть. Українська література другої половини ХХ ст. : Навчальний посібник (серія “Шкільна бібліотека”) / М.О.Сорока. – К. : Грамота, 2005. – 464 с.
- Жуковський В. М., Лахман Н. М., Санникова Т. В. Основи християнської етики. 5 клас. Навчальний посібник. – К. : Літера ЛТД, 2007. – 224 с.
- Жулинський М. Г. Християнство і національна культура / Біблія і культура: збірник наукових статей. Випуск 1. – Чернівці, 2000. – С. 5-12.
- Коваль А. П. Крилате слово. – К.: Рад. школа, 1983. – 222 с.
- Крилаті вислови в українській літературній мові. Афоризми, літературні цитати, образні вислови. – К. : Вища школа, 1975. – 335 с.
- Новий довідник : Українська мова та література. – К. : Казка, 2005. – 864 с.
- Новий Завіт. Українське Біблійне Товариство. – К., 2003. – 315 с.
- Луцький І. М., Андрушко В. Т., Огірко О. В. Релігієзнавство: проблеми і перспективи викладання. Навчальний посібник. – Львів, 2011. – 316 с.
- Українська Літературна Енциклопедія. В 5 т. – К., 1988. – Т.1: А-Г. – 536 с.