Моє місто — жовто-блакитне,
Як червоний турецький Стамбул.
Лиш тепер Україну тут видно
Після року російських тортур.
Лиш тепер тут калина і маки
На під’їздах будинків цвітуть.
Прапори на балконах і в хатах,
Рідну мову подекуди чуть.
В вишиванках жінки і автівки,
На дитячих візочках — стрічки…
А проте, так було споконвіку:
Не цінуєш, втрачаєш — терпи!
Потерпай від свавілля й наруги,
Честь, свободу і розум віддай.
А нестерпно — берися за плуга
І себе, як те поле, зорай
Та засій, перш за все, віру в Бога,
А із нею все інше зросте.
Бо лиш Він нам дає перемогу
І винищує горде й лихе.
Алла Кириченко,
30.07.2015