Ставлення молодих людей до шлюбу є одним із найдавніших та водночас найактуальніших питань виховання. Чимало соціологічних, філософських та психолого-педагогічних праць намагаються проаналізувати, діагностувати та віднайти перспективи вирішення нагальних проблем, які сьогодні з різних боків масовано наступають на інститут шлюбу.
Про це свідчать результати опитування учнівської молоді та керівників навчальних закладів в Україні, проведеного в 2011 р. Українським інститутом соціальних досліджень ім. Олександра Яременка під егідою Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), щорічна доповідь Президента України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (2014 р.), монографія Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, присвячена вивченню сучасного стану та тенденцій розвитку сім’ї та сімейних відносин (2009 р.). Основні проблеми, які, на думку авторів досліджень, загрожують українській родині, — це поганий приклад батьків, зростання кількості розлучень, виховання дітей у неповних сім’ях, непорозуміння з батьками, раннє статеве життя, яке веде до підліткової вагітності та абортів, народження позашлюбних або небажаних дітей і все це на тлі пияцтва, невміння будувати подружні стосунки та соціальної незахищеності молодого подружжя.
Попри велику кількість рекомендацій щодо розв’язання проблем, які склалися, недостатня увага приділяється богословському підходу до тлумачення та вирішення питань формування в молоді поваги до шлюбу з біблійного погляду.
Незважаючи на велику кількість видів шлюбу, як от тимчасовий, фактичний, громадянський, одностатевий, гостьовий, фіктивний і навіть… груповий шлюб, які констатовані в словнику, жоден із цих подружніх союзів не відповідає біблійному розумінню поняття шлюбу. Адже у Святому Письмі фактично розглядаються дві основні форми сімейного стану: безшлюбність і шлюб. Зокрема друга форма рекомендована для більшості людей, оскільки перша вважається особливим покликанням для небагатьох і не передбачає жодних статевих відносин з представниками протилежної чи, тим більше, своєї статі. Шлюбне ж життя передбачає дошлюбну чистоту («жодний блудник чи нечистий, чи зажерливий, який є ідолослужителем, не має спадщини в Царстві Христа і Бога», Еф. 5:5), моногамію та пожиттєву подружню вірність одній людині. Уже в першій книзі Старого Завіту Бог виявляє ревне ставлення до чистоти шлюбу. «І прийшов Бог до Авімелеха вночі уві сні, і сказав йому: “Ось, ти помреш за жінку, котру ти взяв; бо вона має чоловіка”» (Бут. 20:3). За втручання царя Авімелеха в чужий шлюб, Бог готовий винищити цілий народ: «А тепер поверни дружину чоловікові: бо він пророк, і помолиться заради тебе, і ти будеш живий; а якщо не повернеш, то знай, що неодмінно помреш ти, і всі твої» (Бут. 20:7).
У сучасній педагогіці шлюб не розглядається як форма служіння Богу. Мається на увазі, що одна людина здійснює служіння Богу під час літургії, інша — співом, третя пожертвами або справами милосердя відносно немічних та знедолених, так само одружені люди несуть високе служіння Вседержителеві, здійснюючи його завдяки турботі про потреби подружжя та дітей. Звідси випливає, що успішність життя в шлюбі напряму залежить від богопізнання й любові до Бога, які виливаються в низку щоденних практичних дій кожного члена сім’ї з метою здійснювати своє дуже особливе служіння Богові якомога краще. Тобто прощення недоліків іншої людини, прояви уваги до неї, допомога по господарству, подарунки, слова підтримки, подружня вірність і безліч інших повсякденних «подвигів» удома є урочистими богослужебними актами, до яких Бог ставиться так само серйозно, як до поклоніння Йому в храмі. Небезпідставно учні Христа, вислухавши вчення про шлюб зазначили: «Коли такий обов’язок чоловіка до жінки, то краще не женитися» (Мт.19:10).
Для того щоб краще зрозуміти відтінок розпачу, іронії, подиву чи обурення в словах учнів, а також виявити біблійне трактування мети шлюбу, розглянемо детальніше основні пункти Біблійного вчення про шлюб.
Святе Письмо стверджує, що шлюб встановлений Богом, отже, не є людським винаходом і тому не може бути вдосконалений чи переінакшений людиною: «Отже, що Бог з’єднав, чоловік нехай не розлучає!» (Мт. 19:6).
Метою шлюбу є:
1) особливі відносини між одним чоловіком і однією жінкою: «…будуть обоє одним тілом» (Бут. 2:24); «Шлюб в усіх хай буде чесний і ложе непорочне, а розпусників та перелюбників Бог буде судити» (Євр. 13:4); «…як Церква кориться Христові, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть жінок своїх, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї…» (Еф. 5:24-25);
2) спільне поклоніння й служіння Господу: «Я ж і мій дім (дружина, діти — авт.) служитимемо Господеві, бо Він святий» (Іс. Нав. 24:15); «Віруй у Господа Ісуса Христа, і спасешся ти і дім твій!» (Дiї 16:31);
3) спілкування та взаємодопомога: «І сказав Господь Бог: Не добре щоб був чоловік сам: створім йому помічника такого як він» (Бут. 2:18);
4) розмноження роду людського: «І створив Бог людину, за Божим образом створив її, чоловіком і жінкою створив їх. І поблагословив їх Бог, кажучи: Ростіть і множіться і наповніть землю …» (Бут. 1:27-28);
5) уникнення розпусти: «Але, щоб уникнути розпусти, нехай кожний має свою жінку, і кожна жінка нехай має свого чоловіка. … Але якщо не можуть стримуватися (одинокі люди дотримуватися безшлюбності і уникати розпусти в думках та ділах — авт.), то нехай одружуються, бо краще одружитися, ніж розпалюватися» (1 Кор. 7:2, 9).
Біблія вчить також, що чоловік повинен мати тільки одну дружину, і жінка лише одного чоловіка за життя обох людей: «Він (Христос — авт.) сказав їм у відповідь: «Чи не читали ви, що Той, Хто створив споконвіку, створив їх чоловіком і жінкою?» І сказав: «Тому залишить чоловік батька і матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть вони обоє одним тілом. Тому вони вже не двоє, а одне тіло. Отже, що Бог з’єднав, чоловік нехай не розлучає!» (Мт. 19:4-6).
Зважаючи на таке глибоке духовне наповнення поняття шлюбу та високі вимоги Бога до чоловіка та жінки, які перебувають у шлюбі, стає цілком зрозумілим як заява учнів Христа («краще не женитися»), так і широкий спектр проблем, які повсякчасно атакують кожну нову подружню пару в сучасному українському суспільстві.
Поглянемо на деякі тривожні показники статистичних досліджень, намагаючись поєднати кожен із них із біблійним тлумаченням причин виявленого відхилення від Божого задуму шлюбу та запропонувати богословський вихід із кожної окресленої проблеми.
Важливою проблемою стає поганий приклад батьків, який виражається в тому, що, за даними дослідження ЮНІСЕФ, станом на 2011 р. у повній родині зростали 71,6 % українських підлітків, у неповній — 17 %, реструктурованій (один із батьків, зазвичай батько, нерідний) — 8 %, нерідній — 3 %. Загальновідомим є також негативний вплив розлучення батьків на майбутню модель подружнього життя їхніх дітей. Установлено, що вже у віці 25–34 років майже кожен десятий молодий українець має власний досвід розлучення.
Основними причинами розлучень в Україні, за словами дослідників, є послаблення цінності сім’ї для сучасного покоління — 17,45 % (до цієї категорії, враховуючи все сказане вище, ми сміливо відносимо також психологічну несумісність — 14,09 %; монотонність подружнього життя — 9,62 % та нове кохання — 10,07 %), матеріальні, побутові проблеми — 18,79 %, а також алкогольна чи наркотична залежність одного з подружжя — 16,55 % та відсутність дітей — 4,47 %.
Аналізуючи названі причини розлучень з погляду біблійної теології, можна стверджувати, що виховання молоді в християнських моральних традиціях здатне ефективно їх усувати. Посилення усвідомлення цінності сім’ї для сучасної молодої людини можливе, найперше, через усвідомлення мети та сенсу життя. Тут ми погоджуємося з думкою сучасного російського богослова й автора роздумів над книгою Екклезіяста «В гонитві за вітром» Тимура Расулова: «Роздуми про сенс життя — це, по суті, припущення про те, чому його присвятити. Звідси випливає питання: як можна знати, чому присвятити життя, якщо не знати, чим воно завершиться?! Як можна правильно розмірковувати про будь-яку діяльність без врахування її підсумку?! Так і сенс земного життя не визначається без своєї фінішної прямої: Страшного Суду. Якщо мати хибне уявлення про кінець життєвого шляху, то роздуми про те, як його пройти будуть хибними. Вчення про Суд — це важлива складова реальності. Знання майбутнього допомагає нам зрозуміти, чим наповнити теперішнє».
Ми також розділяємо думку Адріана Буковинського про те, що «через правильні ціннісні орієнтири та певні традиції у сім’ї, на заході України кількість розлучень найменша, а найбільша в південних і східних регіонах. У західних регіонах показник розлучень складає 30 %, а в південних і східних регіонах — до 70 %».
Ця ж теза простежується у публікації І. Мигович: «Релігія зберігає вплив переважно в Західному регіоні. До нього відносять Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Рівненську, Тернопільську, Хмельницьку та Чернівецьку області. На них припадає близько 40 % релігійної мережі країни (частка їхнього населення — 23,2 %). Помітно менше релігійних організацій у центральному та південному регіонах (30 і 20 %). На сході країни (Донецька, Луганська та Харківська області) їх лише 9 %».
Статистичні дані ООН про кількість розлучень на 1000 населення в 2010 р. в країнах Європи свідчать про те, що на першому місці з кількості розлучень в Європі опинилися Росія та Білорусь (Україна на 8 місці), удвічі та втричі менші показники в таких країнах як Ісландія, Польща, Румунія і завершують перелік Сербія та Ірландія. Якщо порівняти ці цифри зі статистичними даними про кількість послідовників християнських конфесій, вимальовується цікава картина (див. Таблицю 1).
Масштабною проблемою сімейних стосунків, які ведуть до розпаду шлюбів, стали також алкоголізм та наркотична залежність. Засоби їх подолання залежать від підходів до розуміння сутності й причин цих явищ. У цьому питанні світська й богословська думки розходяться, адже перший погляд уважає алкоголізм захворюванням, а другий — гріхом. Е. Т. Уелч у своїй праці «Чи винний у цьому мозок» пропонує розглядати поняття захворювання на алкоголізм з метафоричної точки зору, адже відчуття залежних людей сприймаються ними як хвороба. Проте в основі захворювання лежить духовна проблема, а саме, порушення поклоніння. Тобто на місце Бога в розумі залежної людини висувається ідол. Адже в людині постійно борються два протилежні бажання: поклонятися Богові чи поклонятися собі ті своїм бажанням. Це пояснює той факт, що ми почуваємося такими винними після потурання своїм слабкостям. На думку автора, щойно буде визнана проблема порушення поклоніння, можна буде висвітлити нові аспекти в процесі змін: розуміння Божественної милості, прощення, блага Господніх заповідей для нас, отримання надприродної сили долати гріх, послуху. («Бо любов до Бога, щоб ми дотримувались Його заповідей; а заповіді Його не тяжкі», 1 Iв. 5:3).
Як висновок зазначимо, що богословське розуміння причин соціальних проблем руйнування шлюбу, алкогольної та наркотичної залежностей як гріхів перелюбу, пияцтва та ідолопоклонства, до яких веде зміщення центру поклоніння з Бога на чуттєві бажання свого «Я», відкриває шлях для застосування принципово інших підходів та методів морального виховання молоді. Ознайомлення підростаючого покоління з біблійним розумінням шлюбу, дошлюбної чистоти, материнства та сімейних відносин, божественними, духовними причинами та вічними наслідками тієї чи іншої соціальної поведінки, заохочення до святості, позитивний приклад батьків та педагогів — ось дієві засоби не тільки виживання суспільства в цілому, але й формування характеру й долі кожної окремої душі.
Тетяна Артерчук,
канд. пед. н., доц. кафедри гуманітарних дисциплін Рівненського інституту Київського ун-ту права НАН України