Сім’я — як багато теплого й ніжного в цьому слові. Це — ніжні обійми й трепетні зізнання, перші побачення й спільні переживання, романтичні вечері та яскраві спогади. Але, на жаль, для багатьох роздуми про шлюб і сім’ю не викликають теплих почуттів, для них — це біль невиконаних обіцянок, зради, докори й обвинувачення, це — сльози ночами в подушку й постійні сварки. Чому те, що заплановано Богом як тиха гавань любові та єдності, стало місцем війни й розбрату? Чому мрії про щастя розбиваються об реальність буднів? Чому так багато фільмів і пісень про розбиті серця, зрадництво й нещасливу любов?
Напевно, важко буде знайти дівчинку, яка не мріє про гарне весілля й пишну білу сукню. Але: «якби я знала, що так буде», «якби я тільки могла припустити», — зітхають молоді жінки, дівочі мрії яких давно вже втілилися.
У чому розчиняється любов?
Але ж і справді, сім’я — це не так просто. Виявляється, щастя неможливо одержати як весільний подарунок. Емоції вщухають і на зміну завищеним очікуванням приходить реальне життя, і кожна молода пара починає вчитися жити разом. І це зовсім не просто. Не всі слова й шлюбні обіцянки мали під собою міцну основу. Цукерково-букетний період проходить так само стрімко, як весна. Та якщо це так складно, якщо шлюб і сім’я приносять із собою стільки проблем, навіщо вони взагалі потрібні? Сьогодні так думає все більше молодих людей. І все голосніше мовиться і діється «цивільний шлюб». Начебто й разом і водночас ніхто нікому нічим не зобов’язаний. Якщо щось не так, якщо почуття охололи, то просто зібрав речі й гайда на пошуки нових відчуттів. Складно засудити молоде покоління за таке ставлення до сім’ї, тому що багато хто з них любов бачать лише в серіалах. Багато хто не мають батьків, а хтось і матерів. І тому для них любов, що розсіюється, як туман, — це і є реальне життя. І навіть якщо вони створюють сім’ю, то підсвідомо готові до того, що їхня любов теж розчиниться, як цукор у теплому чаї.
Як допомогти підростаючому поколінню? Як застерегти їх від помилкових очікувань і нереальних прагнень? Адже зазвичай ми навчаємо дітей різних корисних наук — фізики, хімії, алгебри, геометрії… Але мало кому пощастило побувати на уроках «Як створити щасливу сім’ю?», «Як бути хорошим чоловіком і батьком?», або «Як бути хорошою дружиною й мамою?». Чомусь ми вважаємо, що вони впораються самі. Але невтішна статистика розлучень свідчить про те, що подружжя не справляються. На сьогодні від 60 до 90 % сімей у деяких регіонах розлучаються протягом перших п’яти років. Близько 70 % дітей ростуть у неповній сім’ї. І не впливає на це ні статус у суспільстві, не фінансове становище. Сім’ї розпадаються як у знаменитих акторів, так і в простих робітників. Злість і образи панують як у будинках мільярдерів, так і в квартирах безробітних.
А серце щемить…
А чи взагалі існує щасливе шлюбне життя після весілля? Чи, може, це міф і пережитки минулого? Якщо ви розгорнете Біблію, то вже на другій сторінці зустрінетеся з сім’єю. Бог почав розвиток суспільства з повноцінної сім’ї, гармонійної, об’єднаної спільною метою й палким коханням. Але тільки-но між Адамом і Євою проповз древній змій, перша сім’я перетворилася з колиски єдності й взаєморозуміння на поле битви. Пролунали перші докори й претензії, і чим далі перша сім’я віддалялася від Бога й спілкування з Ним, тим звичнішим для неї ставав гріх, тим більше вона піддавалася злу й руйнуванню. І донині ми не хочемо впокоритися й визнати, що першопричина всіх проблем і труднощів у сім’ї полягає не в партнері, а в гріхові, що став для нас ріднішим від Бога, і в голосі диявола, що милозвучніший для нас від Божого голосу. Адже це він підказує нам отруйні слова, які ми кидаємо одне в одного. Це він зміцнює в нас рішення не прощати й мстити. Це він дурить нас обіцяним щастям з іншим чоловіком або жінкою.
Ми намагаємося заповнити душевну порожнечу людською любов’ю, а виявляється те, що щемить там, у глибині серця, шукає й чекає не юнака чи дівчину, а Того, з Ким розлучилися ще в раю.
Нагодуйте соловейка
Чудовий письменник, професор філософії Пітер Крифт сказав: «Ми всі хочемо Бога; але не всі це знають. Як же про це довідатися? Не лише з чиєїсь молитви, і не на підставі розумних доказів, а з досвіду — із занепокоєння, про яке говорить Августин, із відчуття марноти, про яке говорить Екклезіаст. Перш ніж знайти Бога, ми знаходимо порожнечу, яку нічим іншим не заповнити. Кожний, не лише «віруючий», створений, народжений, призначений, щоб їсти їжу від Бога (Пс 103:21). Коли ми хочемо насититися чимось іншим, ми голодуємо. Глибоко в нашому серці живе соловей — настирлива, але безмежно цінна пташина, яка просить їсти. Живе він набагато глибше, ніж безліч звірів, які просять голосно, і дуже легко не розчути його, та й голос у нього тихий, як вітер на Хориві (1 Цар. 19:12). Але якщо ми не звертаємо на нього уваги, ми не знайдемо спокою, скільки б не годували звірів (хоча їх не прокормиш), тому що соловей — це ми і є, це ми голодуємо».
Джерело радості і насолоди
Ми вперто намагаємося будувати світ без Бога, біжимо до Нього тільки тоді, коли грім ударить. І так щиро дивуємося, чому ж так часто гримить у нашому житті, примножується лихо й жах, усе більше й більше зламаних доль? То, можливо, варто прислухатися до голосу мудрості чоловіка, який пізнав обійми сотень жінок, випробував усе, що можна було випробувати, і дійшов висновку: «Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога! Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього? Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість…» (Еккл. 2:24-26).
Можливо, перш ніж створювати сім’ю, нам варто примиритися з Тим, без Кого неможливо радіти й насолоджуватися? І дозволити Богові заповнити ту порожнечу, той вакуум, що так сильно турбує нас. «Ти створив нас для Себе, і не знає спокою серце наше, поки не заспокоїться в Тобі», — сказав колись Блаженний Августин. Ми одне для одного не можемо бути джерелами щастя. І як би ми не клялися біля вівтаря зробити одне одного щасливими, якщо ми самі нещасні, то ніколи не зможемо подарувати іншому те, чим самі не володіємо.
Лише щасливі люди створюють щасливі сім’ї. Тільки ті, хто пізнав любов Божу, здатні любити іншого справжньою любов’ю. Тільки ті, хто пережив Боже прощення й милість, здатні милувати й прощати. І як би ви не намагалися знайти якийсь інший рецепт щастя, ви дійдете до того ж, із чим зіштовхнувся мудрий Соломон: «І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!..» (Еккл. 2:17)
Виявляється, є любов і щастя, і щаслива сім’я — це не міф, а реальність. Тільки сім’я і любов повинні починатися не з метеликів у животі, ніжних слів і палких поцілунків, а із серця, наповненого Божим світлом і любов’ю.
Закінчити хочу думкою невідомого мені автора, з яким я цілком погоджуюсь: «Любов — це стан душі. Якщо душа влаштована правильно, можна навіть ванну чистити з любов’ю; якщо з душею щось не так, навіть прогулянки по залитому місячним світлом пляжу можна перетворити в бойові дії».
Будьте щасливі з Богом і одне з одним!
Наталія Педченко