Виховання — це складний і багатогранний процес формування особистості, створення оптимальних умов для її духовного, фізичного, психологічного та соціального розвитку. Виховання, як і будь-який процес, має свої напрями: національно-патріотичне, морально-естетичне, трудове, фізичне, духовне тощо.
Основною метою духовного виховання є всебічний, гармонійний розвиток особистості. Це зумовлено сутністю самої людини як найдосконалішого Божого творіння.
Проте якщо подивитися ширше, то можна помітити закономірність: усі види виховання практично зливаються в одне й складають основу саме духовного виховання особистості. Як приклад, можна розглянути просту паралель між духовним та патріотичним вихованням особистості, давши відповідь на такі запитання: «Чи ти любиш свою Батьківщину?» і «Чи ти любиш свою церкву?» Отже, що таке Батьківщина? Це чітко окреслена територія, земля, яка має свої кордони? Не тільки! Це наш рідний народ, який має свою багатовікову історію, культуру, звичаї, обряди й традиції. А що таке церква? Це красива будівля з високими банями й гарно прикрашеними, розфарбованими стінами? Не тільки! І знову ж таки, найперше це люди, які зібралися разом і творять спільну молитву у своїх серцях. Тобто, якщо дитина любить свою церкву, то вона любитиме й свою Батьківщину, бо в основі цих двох понять лежить щось спільне: і це є людина, це суспільство. Отже, з упевненістю можна сказати, якщо дитина буде вихована духовно, то вона буде вихована й патріотично.
Духовне виховання є багатогранним і складним процесом, який розпочинається від раннього дитинства й може тривати протягом усього людського життя. Тобто людина, яка прагне утверджуватися у вірі, бути духовно розвинутою особистістю, повинна багато працювати над собою, ніколи не стояти на місці, бо в цьому випадку «стояти на місці» означає «рухатися назад».
А з чого ж починається духовний розвиток дитини? І чому саме дитини? Народна мудрість каже так: «Якщо Іванко не піде, то Іван не захоче». Якщо дитину змалку не привчити ходити до церкви, молитися, постити, то й у зрілому віці вона цього не робитиме. Нехай спочатку дитина ще й не усвідомлює справжньої цінності отих речей, але з віком до неї прийде розуміння, а водночас і бажання свого подальшого духовного розвитку.
Кажуть, що не потрібно виховувати наших дітей, вони й так будуть схожими на нас, потрібно насамперед виховувати себе. Отже, ще одним невід’ємним щаблем духовного виховання є сімейне виховання. Змалку дитина «вбирає» в себе все, що чує та бачить. Вона вчиться говорити, мислити, висловлювати думки, наслідуючи при цьому своїх рідних і близьких. З раннього дитинства дитина вчиться любити, відчуваючи на собі любов матері. Мати… Вона є в кожної людини на землі. З нею пов’язані найкращі в житті чесноти — вона дає життя, годує, доглядає, навчає, скеровує, прощає, жертвує… одне слово — любить! Але якщо її немає, немає тієї любові? Тоді що?.. У такому випадку в дитини змалку не закладається міцного підґрунтя для віри, тому що в неї немає доброго прикладу для наслідування. Тоді притуплюються її почуття, спотворюються образи добра та любові, залишаються невираженими внутрішні емоції та переживання. Часто дитина замикається в собі…
Працюючи в умовах спецшколи-інтернату, ми, переважно, маємо справу з такими дітьми. Багато з них виросли в неблагополучних сім’ях. Тому надзвичайно важливо знайти правильний підхід до серця такої дитини. Тут неприпустимо «йти на пролом», змушувати чи настирливо схиляти дитину до чогось. Традиційні методи духовного виховання, такі як молитва, піст, покаяння, сповідь будуть видаватися дітям надто виснажливими, не цікавими, «сухими». Вони до них прийдуть, але дещо пізніше… А спочатку потрібно шукати якихось допоміжних шляхів духовного формування й удосконалення такої особистості. І такими стежинками до Бога, а водночас і до душі дитини є наступні методи та форми роботи, якими ми користуємося у своїй педагогічній практиці.
Залучення дітей до участі в молодіжних прощах.
Діти нашої школи беруть активну участь у традиційній молодіжній прощі до Ясної Гори у с. Гошів, яка щорічно відбувається у третю неділю травня. Дорогою на Ясну Гору, а це 30 км пішки, діти мають можливість приступати до тайни Сповіді, бо в прощі разом із мирянами завжди присутні священики й монахи. І коли йдемо отак разом, багатотисячною ходою, відчуваєш якесь особливе духовне піднесення, міцну єдність нашого народу, Божу підтримку й силу. Навіть коли проща вже добігає завершення, жарке сонце пече в спину й ноги всі в мозолях, стоячи на завершальній Божественній Літургії, приймаючи благословення Владики, усього цього ніби не помічаєш, і натхненна та окрилена повертаєшся до свого дому, до своїх щоденних обов’язків, але вже з оновленим поглядом на світ…
Нічні чування.
Дуже корисною і водночас цікавою духовною практикою є нічні чування. Наші діти разом із вихователями відвідували нічні чування в с. Воля Довголуцька, м. Стрий, с. Підгірці, с. Дашава та ін.
Під час нічних чувань діти почувають себе дуже вільно та розкуто, мають можливість поспілкуватися, відкрити серце, висловити свої думки, переживання, бо замість традиційної Служби Божої, тут мають місце й покази пантомім на духовну тематику, гра на гітарі, спів духовних пісень, презентації з подальшим обговоренням теми. Діти надзвичайно захоплено й радісно сприймають проведення таких заходів.
Школа християнського аніматора (м. Львів), де діти мають можливість не тільки навчатися чогось нового та цікавого, але й самі бути організаторами та вчителями інших.
Літні молодіжні табори.
Залучення дітей до Руху Чистих Сердець, який був започаткований на Стрийщині саме в Церкві Святого Духа с. Підгірці. Цей Рух навчає та заохочує молодь зберігати дошлюбну чистоту.
Молодіжні вечори, де аніматори навчають дітей правильно організувати своє дозвілля.
Бесіди, години духовності.
Вечори відновлення душі, які вчать зберігати й продовжувати ті звичаї, які були започатковані в нашій школі, зокрема, проведення традиційного свята «Віри, Надії, Любові».
Залучення дітей до молитви на вервечці у шкільній капличці.
Проведення дитячих Служб Божих, Хресної Дороги.
Духовно-пізнавальні мандрівки.
Нещодавно діти нашої школи відвідали Львівську духовну семінарію. Найперше побували на молебні, який відслужив парох с. Підгірці о. Богдан Дмитрів (духівник школи-інтернату с. Підгірці).
Опісля брати-семінаристи провели дуже цікаву й захоплюючу екскурсію по семінарії. Вони розказали про дух братерства та любові в семінарійній спільноті. Розповіли про розпорядок дня та устав семінарії. Не оминули й семінарійного спортзалу, у якому команда зі школи-інтернату зустрілася з командою семінарії для проведення футбольного поєдинку. У результаті перемогла дружба, і в цій дружній атмосфері всі попрямували до семінарійної їдальні, після чого, набравшись сил, радісні та щасливі діти вирушили у зворотну дорогу.
Після такої зустрічі багато хлопців зацікавилися семінарійним життям, яке полягає у праці, молитві та навчанні. Можливо, у недалекому майбутньому когось із них Господь Бог покличе у Свій виноградник для спасіння душ.
Зазвичай після таких заходів дитина відчуває духовне піднесення. Учні часто висловлюються: «А знаєте, було несподівано цікаво…» Отже, бачимо, що таким невимушеним способом до дитини можна донести заповіді добра та любові, коригувати її особистість, виховувати духовні цінності, напрямляти на дорогу Правди та Життя.
При створенні світу Господь наділив людину розумом і свобідною волею. А що ми бачимо нині? Паралельно з розвитком цивілізації, передових комунікаційних технологій, радіо, телебачення, інформаційних мереж людина впевнено й добровільно крокує в страшну безодню… І, головне, нібито й не помічає цього, чи не хоче помічати…
Бог промовляє до людини в тиші. Він стукає й терпеливо чекає біля дверей нашого серця. Поставмо собі запитання: «Скільки часу на день ми приділяємо для Бога, для молитви?», «Як часто залишаємося наодинці з собою, щоб роздумувати на чимось вищим, духовним, щоб прислухатися до своєї душі?» Напевно, зовсім мало… Сьогодні з упевненістю можна сказати, що ми живемо в дуже неспокійний період. Лихий непомітно викрав у людини щось дуже цінне — це час… Час, який ми повинні дбайливо використати для своєї душі, щоб у майбутньому разом зі своїми дітьми осягнути вічне життя в небі, що і є сенсом нашого буття. Озирнімося довкола себе. Що ми побачимо? Люди стали надто зайнятими якимись незрозумілими речами… Усі кудись поспішають. Немає часу для сім’ї, для спілкування, для молитви… Немає часу для Бога…
Теперішній молоді видається обтяжливим побути в тиші… Усі довкола ходять із навушниками та плеєрами, телефонами й ноутбуками. Але коли ж за таким нестримним потоком інформації почути Слово Бога у своїй душі? Видається, це просто нереально! Сміливо можна стверджувати, що в сьогоднішньому житті триває війна. І це, насамперед, війна інформаційна, яка має жахливіші наслідки, ніж будь-яка інша. Бо це війна не проти народів, це війна проти самої Людини. Сьогодні доцільно пригадати слова Ісуса: «Будьте пильними, бо дні лукаві!» Отож, не занедбуймо того, що було подароване з любов’ю нам Богом, — це життя, і що було доручено в наші руки — це душі наших дітей. Пильно стережімо свої серця, зміцнюймо та загартовуймо свою віру, любімо Бога та ближнього, як самого себе. Наверніться самі, і коло вас навернуться тисячі. Отож, почнімо кожен із себе, і, можливо, тоді як результат ми побачимо, як вберегти й правильно виховати наших дітей. Бо разом ми — сила! І тільки разом ми зможемо досягнути спільної мети!
Зоряна Гладій, вихователь Підгірцівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей зі зниженим зором І–ІІІ ст. Стрийського р-ну
Львівської обл.