Жили собі на одному виноградному гроні маленькі зелені ягідки. Мама-лоза любила їх, доглядала, напувала своїх діток солодким соком. Щоб поспіти, ягідкам потрібно було тільки добре їсти й слухатися маму. Тоді ягідки стануть солодкими від кісточки до шкірки.
Зігріті сонячним теплом старші сестри Ганка, Дінка та Рінка навперебій розповідали одна одній про те, що бачили. Ганка співала про світанок:
— Дивіться, як сонечко встає!
Дінка — про горобця:
— Погляньте, як смішно він насіннячко клює!
Рінка — про бджілок:
— Дивись, нектар із квітки п’є!
— Де, де? — відчайдушно крутила голівкою наймолодша ягідка Гронка. Їй ніхто не відповідав. Ягідка нічого не бачила! Їй було так заздрісно й образливо, що допитлива Гронка почала нечемно розштовхувати сестричок. Нарешті їй удалося висунути свій носик назовні. Бачить, летить горобець — і прямісінько до неї.
— Ой! — злякалася Ягідка й сховалася.
Висунула носик в інший бік — а там оси гудуть, як рота солдатів. Тут і до біди недалеко!
Коли Гронка визирнула втретє, несподівано посипав дощик!
— Слухатимуся маму, — винувато прошепотіла цікава Ягідка й слухняно зайняла своє місце. Вона більше нікому не заздрила, ні на кого не ображалася. Їй було тепло, сухо, тому що сестрички захищали її від негоди. Невдовзі слухняна Ягідка стала солодкою від кісточки до шкірки.