Сценарій позакласного заходу, автор Анжела Чудовець
Клас або залу, в якій проводитиметься захід, можна декорувати зеленою і голубою тканиною, штучними квітами, поставити у великій вазі очерет.
Учитель: Ще зовсім недавно усе навкруги було сковане зимовим сном, було завмерлим у німому очікуванні якогось дива. І сталося диво: заясніло сонце у небесній блакиті, защебетали радісно птахи і, невідомо звідки, з’явилися перші, такі ніжні й тендітні квіти, стверджуючи перемогу життя над смертю.
Мине ще трохи часу, і з ласки Божої забуяє запашне різнотрав’я, замиготять барвисті метелики, засюрчать коники у траві, залунають чудові жаб’ячі концерти у тихому надвечір’ї при берегах річок та озер. Сподіваюся, усі ви мали змогу чути цих неперевершених співаків? До речі, а чи відомо вам, чому це жабки так весело виспівують?
Ви дізнаєтесь про це з нашої казки, яка так і називається: «Чому жабки весело кумкають».
Ведуча: Жила собі на світі Жабка. І була вона зеленою-зеленою і сумною-сумною. Зеленою тому, що такою народилася, а сумною через те, що не було у неї жодного друга. Щодня зі сходом сонця вона покидала свою нічну схованку, сідала на купині і дивилася на світ великими сумними очима. Здавалося, ніхто її не помічав, усі заздалегідь обминали її, але якби хтось наважився і підійшов, то почув би тихе, але таке гірке зітхання…
Пісня Жабки
Ох, моя пісенька сумна…
Але не моя у тім вина,
Бо без друзів, любі діти,
Дуже важко в світі жити,
А тому і пісенька сумна.
Жабка: Ох, як же ж набридло мені отут сидіти. Напевно, і справді, серед зеленої трави мене ніхто не помічає. Треба щось робити, бо можна отак усе життя просидіти на цій купині, очікуючи на зустріч. І якщо друг не може мене знайти, то я його обов’язково знайду!
Ведуча: І вирішила Жабка вирушити на пошуки друга. Адже не може такого бути, щоб на цілому світі не знайшовся хтось один, готовий полюбити її, зелену-зелену і сумну-сумну Жабку, щоб подарувати радість.
Жабка пострибала вздовж берега ріки, і першою, кого вона зустріла, була Рибка. І Рибка не проста, а Царівна-рибка. Вона випірнула з води і заграла на сонці всіма барвами веселки.
Пісня Царівни-рибки
Сіяю золотом я дивно.
Я поміж рибками – царівна.
І серед них мене усі
Впізнають по моїй красі.
Пр. Хвиля хвилю ніжно колише,
Тихій шепіт зворушує тишу.
Вітер бризки легенькі здіймає,
Наче блискітки, краплі сіяють.
Ведуча: Маленька Жабка зачаровано дивилася на Царівну-рибку, і від того її очі здавалися ще більшими.
Жабка: Агов, красуне-рибко! Давай з тобою дружити!
Рибка: Що? Дружити з тобою? Чи не почулося це мені? Ти подивись на себе. Як можеш ти – така зелена і бридка – мріяти про дружбу зі мною? Ти мене просто насмішила.
Ведуча: Рибка майнула хвостом, і хвиля накрила її, а Жабка, зітхнувши, попрямувала далі. Невдов-зі вона знову зупинилася, вражена красою і грацією великого білого птаха. Він то опускав свою голівку до води, то знову гордо підіймав її, ніби тримаючи корону. О, від цього дивовижного птаха не можна було відвести очей…
Пісня Лебедя
Птахи казкові, наче ті мрії, –
не відведеш очей,
Ніжні голівки, вигнуті шиї, –
не відведеш очей.
Схожі здалеку на білі вітрила, –
не відведеш очей,
Понад водою підняті крила, –
не відведеш очей.
Пр. Лебеді, білі лебеді –
виринають у ранковій млі.
Лебеді, білі лебеді –
піднімають сонце на крилі.
Лебеді, білі лебеді, –
ледве день над світом заяснів,
Лебеді, білі лебеді –
прилітають із далеких снів.
Жабка: Вітаю вас! Доброго дня! Пробачте, що потурбувала… Я тільки хотіла запитати… Тобто я хотіла вас попросити… Мабуть, я хотіла запропонувати…
Лебідь: Кажи вже швидше. Твоя нісенітна мова втомлює мене.
Жабка: Прошу вас: будьте моїм другом.
Лебідь: Що я чую? Така мала і – така нахабна! Як смієш ти, така зелена і бридка, пропонувати мені свою дружбу? Іди геть! Терпіти не можу жаб!
Ведуча: Маленька Жабка не сміла поворухнутися, приголомшена такими образливими словами. Та через якийсь час вона отямилася і попрямувала далі. Надія зустріти справжнього друга не покидала її сердечка. А це давало їй сили продовжувати пошуки.
Опинившись на луці, Жабка аж зойкнула. Вона ще ніколи в своєму житті не бачила такого розмаїття квітів. Білі, рожеві, жовті і голубі, одні кращі за інші, вони стелилися великим барвистим килимом, що не мав ні початку, ні кінця. Від усіх цих барв і пахощів у Жабки аж запаморочилось у голові…
Жабка (торкається Метелика): Ой, що це за дивовижна квітка? Якась незвичайна… Вона що, жива? Ба, та це ж метелик. Здається, я його розбудила.
Пісня Метелика
Я живу собі на волі,
Чи на луці, чи у полі,
У квітуючих садах,
На барвистих килимах. Ах!
Пр. Всі квіти землі
Вклонились мені:
Фіалки, троянди, тюльпани.
У пишній красі,
У ніжній росі
Шепочуть: – О, ти – наша панна!
Метелик: Це ти, Жабко! Ти мене налякала: така зелена і бридка.
Жабка: Вибач мені, я не хотіла. Який ти гарний! Ти дійсно схожий на живу квітку. О, якби ти погодився стати моїм другом.
Метелик: Оце так вигадала! Що спільного у метелика з жабою? Твоє місце – на купині, а не серед квітів. І мріяти забудь!
Ведуча: Метелик полетів далі, навіть не помітивши, як боляче його слова вразили серце маленької Жабки. І все-таки маленька іскорка надії ще жевріла в глибині її душі.
Відразу за лукою починалися чагарники. Так собі, якісь кущі, нічого цікавого. Аж раптом…
Жабка: О, яка чарівна мелодія. Ці звуки… Здається, слухала б і слухала… Цікаво, звідки вони долинають?
Ведуча: Придивившись, Жабка побачила у заростях маленьку пташку, сіреньку, непримітну. Але голос, який у неї був голос!
Пісня Соловейка
Ллється пісня моя –
Ніжний спів солов’я,
Мов ручай весняний струменить.
То журливо бринить,
То дзвіночком дзвенить,
І у далеч за обрій летить.
Пр. Пісне моя, всіх зачаруй.
Пісне моя, світ подивуй.
Хоч я непримітний, – це так.
Та кращий за всіх,
та кращий за всіх,
та кращий за всіх
я співак!
Жабка (аплодує): Браво! Браво! Ти справді найкращий співак у світі! Соловейку, любий, давай з тобою дружити. Я буду твоїм вдячним слухачем.
Соловейко: То це я для тебе так старався? Шкода… А думав: хто це мені так жваво аплодує? Виявляється, жаба… І що за думки прийшли тобі на розум? Хіба ти не знаєш, що соловей жабі не товариш? Мені доводилося чути твій голос. Я мало не вмер. Бувай собі!
Ведуча: І Соловейко випурхнув із куща. А маленька Жабка так і стояла на місці, не в силах повірити в те, що сталося. Ніхто… Ніхто не хоче з нею дружити. Усі її не люблять і вважають бридкою. Остання крапля надії потонула в морі образ. Вона не могла більше стримувати себе. Великі, солоні, гарячі сльози потекли з її очей. Вона плакала так гірко, як не плакав ніхто і ніколи.
Аж раптом вона почула, що Хтось звертається до неї.
Голос Бога: Чому ти плачеш, маленька Жабко?
Жабка: Хто це? Хто говорить зі мною?
Голос Бога: Це Я, Бог. Той, Хто засвітив оце сонце над тобою, Хто створив ріку, де ти живеш, Хто створив і тебе, маленьку Жабку.
Чому ж ти так гірко плачеш?
Жабка: Я плачу тому… тому, що я зелена і бридка… Мене ніхто не любить… Ніхто у цілому світі…. Я справді бридка…
Голос Бога: Не вір у це. Для Мене ти – мила, хороша, маленька Жабка, бо Я тебе дуже і дуже люблю.
Жабка: Ти… любиш мене? Це – правда?
Голос Бога: Так, це правда! І це – найбільша правда.
Жабка: Бог любить мене… І це тоді, коли всі від мене відвернулися… Значить, Він – мій справжній Друг.
Я знайшла свого Друга! Хоча ні, це Він мене знайшов, і я тепер – найщасливіша у світі!
Пісня Жабки
Не вмію співати я, як соловейко,
Не вмію я так щебетать,
Але як умію,
Отак, як умію
Для Бога я хочу співать.
Пр. Ква-ква-ква-ква,
Стреке-ке, стреке-ке!
Ква-ква-ква-ква,
Скреке-ке!
Хтось може із пісні моєї сміятись,
І вуха свої затулять,
Але як умію,
Отак, як умію
Для Бога я хочу співать.
Ведуча: Отак співаючи, маленька Жабка поспішала до ріки. Вона і справді відчувала себе найщасливішою у світі. Аж раптом…
Жабка: Здається, хтось плаче… Впізнаю знайомі слова…
Жабка 2:
Ох, моя пісенька сумна…
Але не моя у тім вина,
Бо без друзів, любі діти,
Дуже важко в світі жити,
А тому і пісенька сумна.
Жабка 1: Чому ти плачеш, маленька Жабко?
Жабка 2: Як же мені не плакати? Ніхто мене не любить. Ніхто не хоче зі мною дружити. Усі кажуть, що я зелена і бридка.
Жабка 1: Це неправда. Бог любить тебе. І я… я теж тебе люблю. Ти мила, гарна Жабка, і це – найбільша правда.
Бог любить нас. А хіба можна не радіти, не співати і не славити Того, Хто став для нас справжнім Другом?!
«Слава, слава Богу», –
Співай моє серденько.
І ви разом співайте
На різні голоси.
Братики, сестрички,
Мої татусь і ненька,
І вся моя родина –
Заспівуйте усі.
Пр. Слава, слава Богу!
Річечка хлюпоче,
Заспівати хоче.
Слава, слава Богу!
Коники сюркочуть у траві.
«Слава, слава Богу!» –
Заспівали гори,
Срібні водограї
Обізвались враз.
Пісню цю почули,
Підхопили хором
Птахи веселкові
У ранковий час.
