Інтерв’ю з Олегом Огірко
Олег Васильович Огірко — доктор філософії, кандидат фіз.-мат. наук, доцент кафедри філософії і політології Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С. З. Гжицького, старший науковий співробітник науково-дослідницької лабораторії християнської етики, християнської психології та християнської педагогіки НУ «Острозька академія», співзасновник «Інституту генезису життя та Всесвіту».
— Що спонукало Вас змінити коло своїх професійних зацікавлень від математичних наук до педагогіки й філософії?
— Зацікавлення релігією та моральним вихованням виникло в шкільні роки внаслідок духовного впливу батьків, які були віруючими. З дитинства бажав присвятити себе духовному життю, але цей вибір міг зашкодити педагогічній праці батьків у державних школах. Духовне відродження Церкви в 1989 р. та можливість вільно виявляти свої релігійні переконання, а також навчання на літніх катехитичних курсах при Львівській Богословській Академії поглибили мій вибір. Мав щастя навчатися у великих християнських професорів-богословів: о.д-рів Андрія Чировського, Мирона Мончака, Гліба Лончини та Петра Галадзи з Канади; о.д-рів Тараса Олійника, Діонізія Ляховича та о.ліценціата Василя Зінька з Бразилії, о.д-рів Івана Музички та Любомира Гузара з Італії, о. ліценціата Йосафата Воротняка з Хорватії, які повернулися в Україну із діаспори і професійно навчали та виховували педагогів України.
— Яке основне послання Ви прагнули передати вчителям, у підготовці котрих брали участь з 1992 по 2009 рр.? Чи викладаєте Ви зараз?
— Безперечно, викладаю і зараз. З 1992 по 2012 рр. узяв участь у підготовці приблизно 3500 учителів християнської етики тринадцяти областей України та АР Крим. Основне послання, яке я прагну передати вчителям, є слова Учителя всіх учителів Господа нашого Ісуса Христа: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи…навчаючи зберігати все, що Я вам заповідав» (Мт. 28:19–20); «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм, бо таких Царство Боже» (Мк. 10:14) та слова ап. Павла: «Я все можу в Тому, Який мене укріпляє» (Флп. 4:13).
— Чому саме християнство, на Вашу думку, має бути покладене в основу української виховної моделі?
— Християнство є релігією любові, бо її Засновник Ісус Христос не тільки навчав моралі, але й життя Своє віддав заради спасіння всього людства: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли Він за своїх друзів Своє життя віддає» (Ів. 15:13) або «Бог так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто увірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
— Як Ви пропонуєте здійснювати духовно-моральне виховання української молоді?
— Виховання молоді слід скеровувати до утвердження принципу «бути, щоб мати», а не «мати, щоб бути». Важливо навчити молодь бути Людиною, яка, як образ і подоба Божа, покликана в житті сповнити такі завдання: пізнавати, любити свого Творця і служити Йому через пізнання інших людей, любов до них і служіння їм. Мета морально-духовного виховання полягає в тому, щоб любити Бога та людей, бути добрим, знати, говорити та засвідчувати істину й творити красу.
— Які конкретні кроки для цього потрібно зробити у загальноосвітній школі, у професійній та університетській освіті?
— Чому в державі з тисячолітньою християнською історією дітей, студентів учать чого завгодно, тільки не християнської духовності? Чому в усіх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах не вивчають християнської етики? Кажуть, що це не передбачено навчальними планами, що немає так званого шкільного, вузівського компонентів, і дають цей предмет факультативом. Однак нагально потрібно, щоб наші учні, студенти були свідомі, що за зло треба буде колись відповідати, щоб вони мали любов, уміли поважати інших людей, іншу думку. Замість того в школах України вводили валеологію (так звану науку про здоров’я), яка по суті є еклектикою різних релігій, вірувань, повір’їв, що мають шаманський, чародійний, заговірний характер і всього три перші розділи про оздоровлення, а решта — про різні чакри, аури.
Школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади повинні, насамперед, намагатися виховати таких людей, які б уміли жити за Божими законами, усвідомлювали, що духовність — це Альфа й Омега. У наш час навчальні заклади здебільшого звертають увагу на вивчення природного закону — фізики, хімії, біології тощо, а вивчення морального закону ігнорують. Це призводить до духовної, моральної, а згодом і фізичної руїни, унаслідок чого людина розриває зв’язок зі своїм Творцем, Господом Богом — джерелом вічного життя, і втрачає можливість спасіння безсмертної душі.
— З якими запереченнями проти вивчення християнської етики в школі Вам найчастіше доводилося стикатися і яку відповідь Ви давали на них?
— Кажуть, що вивчення християнської етики суперечить ст. 35 Конституції України, де зазначається, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви».
Посилання на ст. 35 Конституції України — це рудименти радянської, атеїстичної системи виховання, бо Церква — це люд Божий, а держава складається із цього самого люду. Як писав відомий український педагог Юліян Дзерович (1871–1943), «є три чинники виховання: сім’я, Церква й держава. Сім’я здійснює індивідуальне виховання, Церква — моральне і релігійне виховання, а держава, зокрема, школа — національне й громадянське. Сім’я реалізує таке виховання за природним правом, Церква — за Божим, а держава — за історичним правом». Славетний український педагог Григорій Ващенко (1878–1967) закликав виховувати молодь у вірності Богові, Україні й народові.
— Який Ваш погляд на проблему полікультурності й багатоконфесійності в Україні, яка, на перший погляд, ставить під сумнів доцільність християнського виховання в школі?
— Українська держава, яка цього року відзначає вже 1025-у річницю запровадження християнства на землях Русі-України, має історичне право впроваджувати християнське виховання в загальноосвітній та вищій школі, щоб глибше пізнати своє духовне коріння та засади виховання.
До перших християнсько-етичних творів в Україні зараховують: «Слово про закон і благодать» (1045) митрополита Іларіона; твір Володимира Мономаха «Поученіє дітям» (1117), літописи й патерики Києво-Печерської Лаври ХII–ХIII ст. Князь Володимир Мономах (1053–1125) закликав: молись і уповай на Бога, невпинно трудись, будь людяний і сповняй милосердні діла. Звертаючись до Святого Письма і творів святого Василія Великого, він вказував на чесноти: віру, надію, любов, мужність, працелюбність, чесність, гостинність, пошану старших. Митрополит Петро Могила (1596–1646) закликав: «…аби молодь у всякій побожності, в обичаях добрих, в науках свобідних була вихована». Григорій Сковорода (1722–1794) радив: «Кожен повинен пізнати свій народ і в народі пізнати себе». Він визначив основну мету виховання: формувати особистість великого благородного серця; розглядав взаємозв’язок світу космосу, світу людини й світу Біблії. Костянтин Ушинський (1824–1871) наголошував на зв’язку науки і християнської віри у вихованні. Григорій Ващенко навчав: «Ідеал людини — це те найкраще, що створив народ в розумінні властивостей людської особовості та її призначення — служіння Богові й Україні».
В українській виховній системі домінуючими елементами були: віра в Бога, в Боже Провидіння, лагідна вдача, щирість, гостинність, працелюбність, духовний аристократизм (невизнавання над собою жодного володаря, окрім Господа Бога), гуманне ставлення навіть до ворогів («Кров людська не водиця — проливати не годиться»), перевага духовного над фізіологічним у родинному житті, любов до своєї Батьківщини і народу, свобода, незалежність, патріотизм, національна психологія, висока правова свідомість, пошана старших, культ батька, матері, висока мораль і сповідування 10 Заповідей Божих.
Полікультурність і багатоконфесійність в Україні не є перешкодою для впровадження християнської етики, бо представникам усіх культур, які проживають в Україні, бажано знати християнську культуру того народу, серед якого вони проживають, а сучасна багатоконфесійність найкраще відображена словами апостола Павла: «Один Господь, одна віра, одне хрещення» (Еф. 4:5), тобто спільними для всіх конфесій залишаються біблійні моральні настанови та наука Ісуса Христа. У навчанні християнської етики завжди слід дотримуватися того, що нас об’єднує, а не роз’єднує. Ми, насамперед, християни, а потім вже члени певної конфесії. Христос навчає усіх: «З того усі впізнають, що Мої ви учні, коли взаємну любов будете мати» (Ів. 13:35). Ми, українці, словами нашого молитовного гімну виражаємо своє власне, вистраждане, і тому особливе прагнення до єдності: «В єдності сила народу, Боже, нам єдність подай!»
— Як впливає віра в Бога на пізнання світу підростаючою особистістю?
— Віра в Бога не тільки не заперечує пізнання світу нашою молоддю, але й допомагає їй збагнути, що світ створений розумним задумом Творця. Наука намагається дати відповідь на питання: «Яким є навколишній світ?», а релігія засобами віри відповідає людині на питання: «Звідки взявся світ?». Наука і релігія не заперечують одна одну, а взаємно доповнюють і є немовби двома крилами людського життя. Наука допомагає релігії звільнитися від забобонів і міжрелігійної ворожнечі, а релігія застерігає науку від абсолютизму та скеровує її в русло забезпечення добробуту й миру для людства.
— Яким чином Ви пояснюєте гармонійне співвідношення наукового світогляду й християнського віровчення?
— Засобами теодицеї (із французької мови — Боговиправдання) — науки про природне пізнання Бога, мета якої усунути суперечність між вірою у Бога та науковим світоглядом. Уперше природне богослов’я розглядав у 1623 р. Ф. Бекон, термін «теодицея» у 1710 р. увів Г. Лейбніц. Теодицея є наукою про Бога, оскільки Він є причиною речей і автором природного порядку. Теодицея має за об’єкт Бога, як найвище буття, або як Того, хто є Самобутнім. Теодицею ще називають природною або філософською теологією. В об’явленій теології Бог є суб’єктом, Який до нас промовляє і нам об’являється. У природній теології пропонують філософський шлях до Бога, як роздуми над своїм життєвим досвідом. Природне богослов’я є індуктивним, тобто виходить із явищ цього світу й доходить до Бога. Теодицея визначає існування і сутність Бога, тобто чи є і Ким є Бог. Прикладом застосування теодицеї є з’ясування співвідношення між релігійною і науковою картиною світу, які в багатьох позиціях збігаються.
— Як, на Вашу думку, доктрини, наприклад, про створення людини та Всесвіту Творцем, можуть впливати на повсякденне життя суспільства?
— Якщо людина визнає себе творінням Божим, то вона має відповідальність перед Богом та своїми ближніми, шанує Бога думками, словами, ділами, а також шанує батьків, власне й чуже життя, чистоту, майно, честь, славу, гідність і почуття. Теорія еволюції — досі лише гіпотеза, яка не підтверджена фактами, мета якої — заперечити створення людини. Крім цього, вона заперечує існування Бога, Його план стосовно людини, вічне життя і суд. Не визнає гріхопадіння і цим заперечує необхідність примирення з Богом, виправдовує аморальну поведінку людини: нібито «випадкова» еволюція створила її такою. Згідно з еволюційною теорією допустимими є аборти, евтаназія, суїциди, розпуста, клонування та інші смертні гріхи людства.
— Яку роль відіграє родина в духовному вихованні людини, у пізнанні нею Бога?
— Родинний дім — це перша виховна школа, яка дає дитині азбуку життя. Виховання в сім’ї закладає основи моралі й характеру майбутнього життя дитини. Воно спрямовує дитину, облагороджує безсмертну душу і її сили — розум і волю. Спільна молитва у сім’ї, її участь у Богослужінні, приступання до святих тайн є конкретним виявом такого виховання. У сім’ї плекається рідна мова, пошана до старших, милосердя, любов до порядку, доброта, правдомовність, точність, ощадність, щирість і патріотизм.
Чинниками родинного виховання є: любов, яка повинна бути діяльною і вимогливою, а також розважливою, справедливою і шляхетною; дисципліна, основою якої є пильність та послух разом із довірою; покарання, які мають бути справедливими, педагогічними, моральними, що застосовуються у разі необхідності (ніколи не слід карати дітей у гніві, а варто спочатку добре розібратися в ситуації); нагороди як висловлення задоволення, що мають бути справедливими й не викликати в дітей почуття заздрості, ненависті до інших, а, навпаки, радість за інших.
Особистий приклад батьків як головний метод сімейного виховання має найбільший вплив як у позитивному, так і в негативному плані. Батькам слід дотримуватися однакової позиції щодо виховання своїх дітей. Батьки не тільки навчають дітей, як боротися з життєвими труднощами, але й дають їм моральний закон: «чини добро, остерігайся зла». Діти повинні зрозуміти, що вимога морального закону не примхи родичів. Коли діти будуть бачити, що батьки його виконують, то й самі будуть це наслідувати. Теплота, гаряча любов батьків до дітей і щирість батьків перед дітьми — це запорука успішного виховання. Також і діти повинні відкриватися перед своїми батьками, щоб разом із ними вирішувати важливі життєві проблеми. Наслідуючи батьків, дитина засвоює сімейні традиції, цінності, стосунки, оцінки. У вихованні батькам не слід моралізувати навколо політики, релігії, висловлювати своє невдоволення навколишнім, бо дитина чуйно вловлює їхню справжню позицію, поділяє характерні ознаки сімейного побуту.
— Яким чином Ви втілюєте принципи християнського виховання у Вашій родині?
— Молитва, спільна участь у богослужіннях, читання Святого Письма — ось декілька найважливіших принципів християнського виховання в нашій родині.
— Звідки Ви черпаєте життєві ресурси для такої активної та плідної наукової, методичної і викладацької діяльності?
— Читання Святого Письма, релігійно-моральної літератури, постійна участь у всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях, присвячених питанням християнської етики, педагогіки, релігієзнавства, креаціонізму, біоетики.
— Що, на Ваш погляд, могло б посприяти розвитку й продовженню справи, якою Ви займаєтесь?
— Добра воля представників освіти у впровадженні духовно-морального виховання молоді.
— Над чим Ви зараз працюєте?
— Досліджую філософські аспекти духовно-морального виховання.
— Ваші побажання читачам нашого журналу: вчителям, працівникам освіти, батькам.
— Не боятися свідчити правду про Христа і пам’ятати Його заповіт: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15:5).
Підготувала Тетяна Артерчук