Молитва, яку ненавидить Бог

Одного разу в лікарні я став свідком того, як дві жінки палко молилися, стоячи на колінах навпроти палати, в яку за мить до цього медпрацівники завезли небайдужу їм людину. Очевидці були вражені їхнім учинком. Здавалося, що й Сам Господь Бог не повинен оминути увагою таку молитву. Важко впевнено стверджувати, як реагує на подібне Господь, ніхто, окрім Нього, не бачить людського серця, та Боже Слово чітко говорить, що не кожна молитва Йому до вподоби.

Пороздумуємо сьогодні про молитви, які Бог ненавидить. Дивна тема, чи не так? Божа любов принципова, вона свята й не розходиться зі справедливістю. Тому, приймаючи грішника, Господь не дивиться крізь пальці, не ігнорує гріх, але починає очищати його від «вірусу», який знеславлює Бога й поступово знищує саму людину.

 Богу огидна молитва безбожних: «Жертва безбожних — огида, а надто тоді, як діло безчесне приноситься» (Пр. 21:27). Слово «огида» в Писанні говорить про реакцію Святого Бога на гріх. У цьому випадку безбожний намагається молитвами чи будь-якими іншими жертвами покрити свої гріхи. Господь ненавидить, коли безбожники використовують релігійні таїнства, аби прикрити свою духовну наготу, подібно до Адама і Єви, які після гріхопадіння ховалися між деревами саду й прикривалися листям.

Богу огидна молитва неслухняних: «Хто відхилює вухо своє, щоб не слухати Закону, то буде огидна й молитва того» (Пр. 28:9). Очевидно, Соломон пише про Божий Закон. Саме цей Закон був мірилом праведного життя єврейського народу. Саме Божий Закон читали в храмі, вивчали напам’ять і передавали наступним поколінням. Сьогодні Божий Закон такий же актуальний, як і колись. Бог і сьогодні продовжує говорити до людей через Свій записаний Закон. І вельми огидним для Нього є те, що люди не хочуть Його чути і при цьому бажають бути почутими.

Богу огидна молитва лицемірів: «А як молитеся, то не будьте, як ті лицеміри, що люблять ставати й молитися по синагогах та на перехрестях, щоб їх бачили люди» (Мт. 6:5). Слово «лицемір» найперше застосовувалося в театрі до акторів, які грали роль у театральній постановці, одягаючи при цьому маски, які відображали внутрішню сутність героя. Лицеміри мають червивий мотив — вони готують свої молитовні промови, аби вразити слухачів. Вони шукають визнання, формують оманливу репутацію і стверджують релігійний авторитет. При цьому вони дуже благоговійні. Це не означає, що всі публічні молитви гріховні. Мерзотно те, що деякі лише шукають людних місць для молитви, як фарисеї у часи Христа. Вони отримують задоволення, молячись привселюдно, та коли вони моляться наодинці, якщо вони взагалі це роблять, їм важко вимовити хоча б декілька речень, у них немає для цього стимулу.

Богу огидна молитва язичників: «А як молитеся, не проказуйте зайвого, як ті погани, — бо думають, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство» (Мт. 6:7). Язичники, як сказано Христом, говорили зайве й забагато. Вони вважали, що кількістю слів і повторень справлять враження на Бога, будуть почутими й отримають бажане. За формою це було схоже на містичне заклинання. Мабуть, багатьом доводилося чути або бачити ревні «боговимолювання» і «богопримушування». Навіщо 40 разів повторювати одне й те ж, коли «знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання» (Мт. 6:8)?

Богу огидна молитва «перелюбників»: «…прохаєте — та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом — то ворожнеча супроти Бога?» (Як. 4:3–4). Саме так звертається апостол Яків до християн, які використовують Бога лише, аби були виконані їхні власні егоїстичні бажання. Йдеться не лише про погані бажання. Річ у тому, що багато наших бажань дуже хороші, але настільки потужні, що починають керувати нами й ведуть до гріха. Чоловік бажає покори від дружини, але з гнівом вимагає її від неї. Дружина бажає любові від чоловіка, але маніпулює, аби її отримати. Молитви людей про те, що керує їхнім серцем і веде до гріха, є огидними для Господа.

Богу огидна молитва «фарисеїв»: «Бо кожен, хто підноситься, — буде понижений, хто ж принижається, — той піднесеться» (Лк. 18:14). Поряд з Ісусом перебували люди, які були впевнені у своїй праведності. І тому Він розповів притчу про фарисея і митника, які прийшли в храм молитися. Проблема фарисея виявилася у власній самоправедності. Він порівнював себе з іншими людьми й митником, бачив себе набагато кращим, підкреслював свої заслуги й публічно дякував Богові за це.

О Боже, стільки людей сьогодні вважають себе вартнішими від інших! А деякі вже навіть моляться: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як той фарисей… » Вони не потребують смерті Христа, тому що вважають себе не такими поганими, щоб потребувати Його заступництва. Вони ще не знають, що значить потрапити до рук святого й розгніваного Бога. У них немає віри в спасіння Ісуса.

А митник був здирщиком. Він працював на римських окупантів і здирав зі своїх, євреїв, більше, аніж вимагалося владою. Визнаючи свій гріх і внутрішню гріховність, усе, на що він міг надіятися у молитві, — це на Божу милість і прощення. Христос закінчив свою притчу висновком: Богу приємні й почуті ті, хто упокорює перед Ним своє серце й покладає надію на Божу милість.

Нарешті, хотілося б побажати читачам, щоб фраза «Як тривога, то до Бога» не була яскравим і точним відображенням сучасної реальності. На жаль, саме труднощі життя — найпопулярніша причина гарячих молитов. Це аж ніяк не означає, що молитися тоді не треба. Шкода лишень, коли це єдиний і разовий привід для молитви.

Артем Приступа