Рано-вранці до схід сонця
Ангел стукає в віконце,
Ніжно каже: «Уставай,
Свого Бога прославляй».
Радію я новому дню,
Й розмову з Богом розпочну,
Серце в грудях так тріпоче,
Наче вискочити хоче.
Молю за нашу Україну,
За мир і спокій у родинах,
За відпочинок і за труд,
Щоб йшов до Бога увесь люд.
Але не завжди так було. Зростала я в простій селянській сім’ї. Бога не знала і не прагнула Його знати, хоч мама була віруючою людиною. Однак, звертаючи свій погляд у минуле, я можу впевнено сказати, що Божа рука вела мене постійно, я завжди відчувала Його любов і турботу.
В дитинстві я мріяла вчителем стати,
Цю мрію вдалось зберегти до кінця,
Пішла в інститут, щоб знання здобувати,
І вчителем стала на всеньке життя.
Предмет викладала старанно, сумлінно,
Із радістю йшла я у кожний клас,
І зошитів паки носила постійно,
Й дітей розважати знаходила час.
Зарплата учительська була мізерна,
Та я не звертала уваги на зиск,
У розум дітей математики зерна
Я сіяла й дбала про розвиток їх.
Для вчителя чи не найбільша заплата,
Коли учні слухають й люблять його,
Сприймають предмет, а коли яка дата,
Ідуть привітати від серця всього.
Давно я уже не спішу на уроки,
Та дзвоник шкільний ще лунає в душі.
Чи ж можу забути прожитії роки?
За школою часто нудьгую в тиші…
Завершилась моя робота на педагогічній ниві, я вийшла на пенсію, але душа моя не знаходила спокою. Розмірковуючи про сенс життя, я почала шукати чогось вищого, духовного. І от у 2003 р. Божа любов торкнулася мого серця. Я почала вивчати Слово Боже і щиро молитися до Бога, щоб Він відкрив мені духовні очі.
Господи, Боже наш, я славлю Ймення Твоє, Єгово!
Прошу благословення Твого, відкривай мені Своє вічне Слово!
Усім серцем мрію стати Твоїм другом, Твоїм дитям,
Щоб Ти, як люблячий Батько, супроводжував мене усе життя.
На моєму життєвім шляху, у цьому складному світі
Бажаю виконувати всі Твої святі заповіти,
Твоя щира підтримка для мене завжди опорою буде,
І слів зі Святого Письма ніколи душа моя не забуде.
Господи, Боже мій, дай мені сили протистояти спокусам сатани,
Які будуть на шляху пізнання Твоєї святої істини.
У Ім’я Ісуса Христа Ти мене не покинь,
Мій Отче Небесний у Дусі Святому. Амінь.
Це були мої перші молитви. Життя продовжувалося. Я почала хворіти. Але я вже мала до Кого звертатись і на Кого покладатись.
Подяка
Я дякую, Господи Боже,
За те, що спасаєш мене,
Надію мені посилаєш,
Що туга й печаль вся моя промине.
Надіюсь на Тебе й благаю:
Пошли Ти здоров’я мені.
Та часто себе я питаю:
Чи все, що роблю, до вподоби Тобі?
У чім завинила – я каюсь,
Благаю, о Боже, прости,
Чим серце своє полонила, –
Ти Сам і очисти мене, й освяти.
За все Тобі дякую щиро,
Надіюсь, пробачиш мені,
Як мати прощає дитину,
За скоєну часом провину її.
Ще було багато сердечних молитов-покаянь. Але привселюдно перед церквою і Богом я щиро покаялась 29 жовтня 2005 р. А 1 липня 2007 р. склала заповіт з Господом через святе по вірі водне хрещення.
І ось я з Господом живу, з вірою, надією, радістю!
Вірую!
Що в Віфлеємі народилося Дитя і постелю Собі обрало в яслах, як те ягня.
Вірую!
Що це Син Божий, Він серед людей зростав і в немочах людських усім щиро помагав.
Вірую!
Що на Голгофі Син Божий постраждав і смертю за гріхи наші Він нам спасіння дав.
Вірую!
Що в третій день Воскреслий Він сів праворуч Творця і разом з ангелами святими славить Свого Отця.
Вірую!
Що в день грядущий Він прийде як суддя, і Царству Божому не буде кінця.
Вірую!
Що серед спасенних буду там і я, де разом будемо славити свого Бога й Спасителя.
Завжди пам’ятаю, якою ціною я викуплена з полону гріха.
Голгофа
Скільки років вже минуло з дня мого народження,
Аж тепер душа відчула дивний час відродження.
З Христом йду я на Голгофу, в жертву Він віддав життя
І за мене тяжкі муки перетерпів до кінця.
Піднімуся на Голгофу, гляну на страшні знущання –
Це мої гріхи великі завдали Христу страждання.
Бачу я, як руки й ноги до хреста прибили,
Як на голову колючий вінок з терня положили.
Як вуста сушила спрага, Йому оцту подали,
Списом гострим Його груди лихі люди протяли.
Кров свята й вода стікала із пречистих Його ран,
За гріхи усього людства тяжко Божий Син страждав.
За свої гріхи ми з вами мали б постраждати,
Та Христос прийняв ті муки, щоб нас врятувати.
На Голгофу зійдім знову, любі сестри та брати,
Не забудемо ті муки, що Ісус мав понести.
Хресні муки аж до смерті Він прийняв за нас,
У смиренні поклонімось перед Ним в цей час.
Коли маєш віру, тоді з’являється надія, а з ними нерозлучна любов.
Ісусе, Спасе! Я на Твоїм лоні
Дитячі радощі і горе виливала,
Й Спасителем тебе я щиро звала,
З подякою складаючи долоні.
Ти іскру Божу зародив у моїх грудях,
Надія – їй найпершу пісню я співала,
Мені вона зорею провідною стала,
І з нею Царства Божого чекати буду.
Коли ж відчую я, що промінь погасає
Надії любої, тоді, Ісусе милий,
Ти вірою зміцни мій дух безсилий,
І знову серце радістю засяє.
Надія з вірою до Тебе, мій Ісусе,
Породжують в душі це незбагненне диво –
Любов велику, безкорисну, вільну, щиру,
З якою вже нічого в світі не боюся.
Тепер мою у небеса дорогу
Любов освітлює й наповнює блаженством
Звучання неповторного оркестру
Надії, віри і подяки Богу.
Я щиро тішуся тим, що я з Господом. Дякую за те, що Він почув мамині молитви, і тепер я – Його дитя. Як сказано в Пс. 114: «Люблю я Господа, бо він почув голос мій у благаннях моїх, бо Він нахилив Своє вухо до мене, і я кликатиму в свої дні».
Я так бажаю, щоб до кінця моя віра збереглася і духовно зросла.
Ірина Ковтунець