Його звали Сашко. Йому завжди хотілося розповідати щось цікаве і дізнаватися про щось таємниче й незвідане. Але мало хто його слухав і ніхто з ним багато не говорив. І тоді він почав малювати…
Те, що він малював, не було конкретним: йому хотілося виразити своє «щось» у камінні або зобразити на небі. Він любив, лежачи на траві, дивитися вгору. І в цілому світі були лише він, небо і його «щось». І про це «щось» він дуже хотів розповісти всьому світу.
Одного разу це бажання сповнилося — він намалював своє «щось».
Це був дуже гарний малюнок. Він беріг його під подушкою. Кожного вечора він дивився на нього і роздумував. Він скрізь брав його з собою. Йому подобався його малюнок.
Сашко пішов у перший клас. Учителька посадила його за коричневу парту і звеліла носити краватку. Його здивувало, що всі парти у класі такого ж кольору, як і в нього. «А чому немає жовтих і червоних парт?» — подумав він. А вчительці сказав, що він не любить носити краваток, але вона відповіла, що це неважливо…
На уроці малювання він замалював увесь аркуш жовтим кольором — таким йому уявлявся той ранок. Це були його почуття. Учителька поглянула на малюнок і засміялася. «Що це? — запитала вона. — Чому ти не намалював щось подібне на малюнок Миколки? Поглянь, яка гарна в нього ракета!»
Мама купила йому краватку. На уроках малювання він малює ракети й літаки — як і всі інші хлопчики в класі.
Зараз, коли він лежить у траві й дивиться в небо, воно, як і колись, здається йому неосяжним, більшим за все на світі. Але це вже не його «щось» … Одного разу йому здалося, що в нього всередині поселилося щось квадратне й коричневе. І він такий, як і всі інші. І те, що раніше не давало йому спокою і рвалося назовні, уже не турбує його. Йому стало спокійно й байдуже.
Автор невідомий
«Учитель, який мало або зовсім не враховує індивідуальні особливості учнів, – це людина, яка мало впливає або зовсім не чинить впливу на життя своїх учнів» (В. А. Уорд).