Маска

«Коли Він говорив, то один фарисей став благати Його пообідати в нього. Він же прийшов та й сів при столі. Фарисей же, побачивши це, здивувався, що перед обідом Він перш не обмився. Господь же промовив до нього: «Тепер ви, фарисеї, он чистите зовнішність кухля та миски, а ваше нутро повне здирства та кривди! Нерозумні, — чи ж Той, Хто створив оте зовнішнє, не створив Він і внутрішнє? Тож милостиню подавайте з унутрішнього, — і ось все буде вам чисте. Горе вам, фарисеям, — бо ви десятину даєте з м’яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках! Горе вам, — бо ви як гроби непомітні, — люди ж ходять по них і не знають того». Озвався ж один із законників, і каже Йому: «Учителю, кажучи це, Ти і нас ображаєш!» А Він відказав: «Горе й вам, законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів! Горе вам, бо надгробки пророкам ви ставите, — ваші ж батьки були їх повбивали… Так, — визнаєте ви й хвалите вчинки батьків своїх: бо вони їх повбивали, а ви їм надгробки будуєте! Через те й мудрість Божа сказала: «Я пошлю їм пророків й апостолів, — вони ж декого з них повбивають, а декого виженуть, щоб на роді оцім відомстилася кров усіх пророків, що пролита від створення світу, від крови Авеля аж до крови Захарія, що загинув між жертівником і храмом!» Так, кажу вам, — відомститься це все на цім роді! Горе вам, законникам, бо взяли ви ключа розуміння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, боронили!» А коли Він виходив ізвідти, стали книжники та фарисеї сильно тиснути та від Нього допитуватись про багато речей, вони чатували на Нього, щоб зловити що з уст Його (і щоб оскаржити Його). Того часу, як зібралися десятитисячні натовпи народу, — аж топтали вони один одного, — Він почав промовляти перш до учнів Своїх: «Стережіться розчини фарисейської, що є лицемірство! Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться» (Лк. 11:37–12:2).

Слово «лицемір» означає «актор у масці». Коментуючи слова Христа, один із наших сучасників влучно зауважив, що в церковних колах і сьогодні часто можна спостерігати щось схоже на гру на сцені: сценарій, костюми, гра й овації глядачів. Лицемірство Своїх сучасників Господь описав як «розчину фарисейську». Цим Він указав на фарисеїв і їхню здатність поширювати свої лицемірні погляди на тих, хто поруч. Як у процесі бродіння все тісто заквашується від невеликої розчини, так і людина, яка не вберегла себе від впливу лицемірів, звикає носити маску. Щоб краще збагнути це застереження, докладно розглянемо вищезгаданий біблійний уривок з Євангелія від Луки — промову Христа в домі фарисея, приводом до якої було порушення припису мити руки перед їдою. Схоже, що Христос єдиний, Хто не зробив цього. Це здивувало фарисея. І Христос у приватній бесіді за столом говорить те, що незабаром скаже в публічній проповіді в храмі (див. Мт. 23).

А й справді, чому пророк, людина великої святості, яка є взірцем благочестивої поведінки, не виконує релігійного припису, який підкреслює прагнення до чистоти і святості? Хіба це зашкодить? З подальшої промови зрозуміло, що Христос зробив це навмисне. Цим учинком Він показав, що не варто робити релігійним обов’язком те, чого Бог не велів. Хоча обрядовою складовою Закону Мойсея і були різні омовіння, припису мити руки перед їжею там не було. Навіть «з люб’язності» Христос не захотів цього робити й здивував людей, для яких це стало повсякденним обов`язком. Більше того, Ісус викриває лицемірство фарисеїв і цим учить нас не підлещуватися до тих, хто чинить зло, навіть якщо це наші друзі.

Проблема в тому, що фарисеї зосередили свої релігійні обов’язки на зовнішньому, на тому, що помічають люди, і відкладали, а то й зовсім відкидали те, що бачить тільки Бог. Звісно, були й винятки, і, мабуть, несправедливо було б ототожнювати фарисейство з лицемірством. Таке ототожнення неточне, тому що навіть Павло не посоромився фарисейства (Дії 23:6), та самого Христа спершу теж асоціювали, якщо не безпосередньо з фарисеями, то з їхніми прибічниками. Але от Він викриває те, що стало нормою в їхньому середовищі. Безглуздя — мити руки й забути про очищення серця від лукавості, здирства й кривди. Як ми подивимося на того, хто помиє посуд лише із зовнішнього боку? А духовний настрій при виконанні церковного служіння — це і є внутрішня частина чаші. Ця нечистота занечищує все. Тому лукавий дух, хай при ньому ми навіть утримуємось від грубих переступів, прирівнюється до посуду, що зовні ідеально чистий, але всередині повний гидких павуків і павутиння. Саме здирство та кривда — частіше притаманні тим, хто очистив себе від більш помітних гріхів — скажімо, пияцтва та розпусти. «Нерозумні, чи ж Той, Хто створив оте зовнішнє, не створив Він і внутрішнє?». Та й хіба не для того були дані приписи про зовнішнє, щоб допомогти у внутрішньому? Як мало вони значать, коли серце нечисте! (див. Іс. 1). Отже, Бог, який створив і тіло, і душу, справедливо очікує, що ми подбаємо про те, що стосується й одного, й іншого.

Далі, доповнюючи сказане, Христос учить, як саме можна очистити земні блага: «Тож милостиню подавайте з унутрішнього, і ось все буде вам чисте» (Лк. 11:41). Інший варіант перекладу: «Очистіть внутрішнє, подаючи милостиню» (New Living Translation). У будь-якому випадку є натяк на Закон Мойсея, який передбачає, що частина прибутку від землі буде віддаватися левитові, приходькові, сироті та вдові. Наша власність належить нам тільки після того, як ми віддали належне Богові. Щедрістю до бідних ми набуваємо право вільно користуватися нашими матеріальними благами.

Христос викриває фарисеїв за те, що вони більшого значення надали другорядному в Законі й знехтували головним. Можливо, через виконання приписів про десятину вони здобували репутацію людей, які ретельно виконують Закон, бо давали навіть «з м’яти та рути й усякого зілля». Також, таким чином вони могли здобути прихильність священиків, яка завжди згодиться. Зрештою, Христос засуджує не цю скрупульозність, а нехтування важливішими обов’язками. Закони, які стосувалися сутності релігії, нівелювались: «… але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати!».

Також Господь викривав гордість і марнославство, що виражалось у прагненні до першості й похвали від людей: «Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках!» (Лк. 11:43). І знову зауважимо, що Він засуджує не засідання, на які вони збирались, а любов до почесті. Він викриває нечестя, яке прикривається благовидними претензіями: «Горе вам, бо ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того…» (Лк. 11:44).

Далі текст містить критику на законників, щасливчиків, які щодня торкались до Закону, вивчали його і навчали народ. Один із книжників утрутився в розмову, висловивши образу. Але у відповідь почув викриття подвійних стандартів: «Горе й вам, законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів!» (Лк. 11:46). Лицемірне ж ставлення до віри по-особливому проявилося в шануванні пам’яті пророків, яке йшло поруч і ніяк не в’язалось із ненавистю до самих пророків… Промова закінчується викриттям зловживань, які ці люди чинили з правом тлумачити Писання: «Горе вам, законникам, бо взяли ви ключа розуміння: самі не ввійшли, і тим, хто хотів увійти, боронили» (Лк. 11:52). Урешті-решт, вона не залишила байдужими тих, на кого була спрямована, але й збільшила тиск, який чинили на Христа.

Поки Христос обідав у фарисея, величезний натовп народу прийшов до Христа. Незважаючи на те, що вранці Христос суворо викривав їх, називаючи родом лукавим, що шукає знаків (Лк. 11:29), вони все ж зібралися до Нього. Народ, на відміну від фарисеїв, сприймав критику на себе. І Христос починає давати настанови Своїм учням у присутності тих, хто зібрався. Ось тут і лунає застереження про лицемірство. Якщо таке попередження було потрібне для перших учнів Христа, значить ще більш актуальне для нас сьогодні. Так само, як тісто піднімається в процесі бродіння, так людські серця легко підносяться від гордості через власну набожність чи заражаються прагненням вислужитися перед людьми. Порівнявши поширення лицемірства з дією розчини в тісті, Христос застерігає не просто від небажаних учинків, а від духу, атмосфери, у якій людське серце погоджується обманювати, лицемірити. Яким же витонченим стає зло, коли його прикривають набожністю!

Прикладом життя нелицемірної людини є Махатма Ганді. Ще до початку своєї діяльності в Індії він жив у Південній Африці, в невеличкому селищі, населення якого складали індійці. Ганді займав пост голови цього селища і для людей був як батько, до якого діти приходять із різними проблемами. У цьому селищі жила вдова, у якої були труднощі з виховання сина-підлітка. Через відсутність батьківського авторитету хлопець відмовлявся від будь-якої здорової їжі, насолоджуючись тільки солодощами. Удова знала, що коли Ганді поговорить із хлопцем, то син прислухається до його слів. Отже, вона привела його до Ганді й попросили поговорити з сином, щоб він припинив їсти лише солодощі. Ганді помовчав і сказав: «Приведіть хлопця до мене через тиждень». Час минув, і вдова знову прийшла й просила: «Поговоріть із сином, щоб їв не тільки солодощі». «Пробачте, — відповів голова, — а не могли б ви прийти ще через тиждень?» Минув ще тиждень, і розгублена жінка знову прийшла до Ганді з тим самим проханням. Цього разу він пояснив хлопцеві суть проблеми й порадив припинити витівки. Коли Ганді закінчив, жінка відкликала його, подякувала і спитала: «Чому ви відкладали розмову двічі?» Ганді відповів: «Бо я не усвідомлював собі, що то таке залишитись без солодкого». Цілісність цієї людини заважала йому давати поради, хай навіть дитині, яких він сам не готовий був дотримуватися. Ми ж, навпаки, дуже часто готові наставляти інших у тому, чого самі не робимо.

Лицемірити — марна справа, бо рано чи пізно правда відкриється. «Уста правдиві стоятимуть вічно, а брехливий язик — лиш на хвилю» (Пр. 12:19). Беззаконня, яке прикривається набожністю, може відкритись уже в цьому світі, як то сталось з Юдою і Симоном (Мк. 14:10; Дії 8:18–24). Або ж це трапиться в судний день, коли відкриються таємниці всіх сердець. Якщо ж релігія не спрямована на те, щоб перемагати і викоріняти зло в людському серці, то не завжди вона зможе і його прикривати. Настане день, коли з лицемірів зірвуть їхні маски. Сказане Ісусом указує на те, що Він знає глибини людського падіння й ігор, у які грають «пристойні» люди. Тому застерігає: «Бо немає нічого захованого, що не відкриється, ні таємного, що не виявиться. Тому все, що казали ви потемки, — при світлі почується, що ж шептали на вухо в коморах, — на дахах проповідане буде» (Лк. 12:2–3). Христос не засуджує людську здатність помилятись. Усі ми помиляємось. Проте прагнення до того, щоб здаватися кращими, ніж ми є, — це лицемірство. Жити в Божому Царстві — значить бути прощеним і улюбленим, а такій людині не треба ховатись і прикидатися.

Уклав Юрій Ліщинський(на основі коментарів до Біблії Метью Генрі)

Джерела:
1. Ерл Крейг. Театральне християнство. — Режим доступу: http://altrea.narod.ru/dict/a-theatre.html.
2. Метью Генрі. Тлумачення на книги Нового Заповіту. — Т. 2. — Режим доступу: http://www.reformed.org.ua/2/368/Henry.
3. Матеріали лекцій професора Брайна Вітбіна. Ізраїль, ВЄСНК, весна 2007.
4. The New NET Bible Study Environment. — Режим доступу: http://net.bible.org.
5. Africa Bible Comentary: a one-volumecommentary / Tokunboh Adeyemo. — World Alive publishers, Zondervan, 2006, p. 1228.