Розповідають про жінку, яка прийшла до священика із зізнанням, що очорнила свою сусідку, сказавши про неї неправду односельцям. «Як виправити цю помилку?» — непокоїло жінку. У відповідь священик вивів жінку на подвір’я, взявши з собою велику подушку. Потім він розрізав подушку, і пір’я дуже швидко почало розноситися по подвір’ю, а далі вітер поніс його по дорозі. Жінка із здивуванням стежила за цим. Священик повернувся до неї і промовив: «А тепер спробуйте зібрати все це пір’я».
Ми знаємо, що одним словом можна спричинити багато біди, яку виправити буде неможливо. У Книзі Вихід, 20:16, Бог дає людині повеління, яке полягає у збереженні чесної репутації ближнього. Байдуже ставлення до збереження репутації іншого є порушенням заповіді «Не свідкуй неправдиво на свого ближнього» (Вих. 20:16), і виявляється це порушення в різноманітних учинках, на які ми навіть не звертаємо уваги. Наприклад, переказувати інформацію про когось, не знаючи напевно, що це точно так. Або звинувачувати людину, не маючи на це правдивих підстав. Пліткарем стати легко. Досить просто не стежити за тим, що, кому і про кого ти розповідаєш.
Як ви гадаєте — де народжується плітка? Думаю, вона виникає з бажання здаватися кращим на тлі чиїхось недоліків чи невдач. Коли ми погано говоримо про когось, мимоволі отримуємо задоволення від того, що «ми ж не такі». Водночас стаємо «проти» цієї людини, ніби спостерігачі, але аж ніяк не носії Божої любові, які зі співчуттям готові допомогти ближньому вийти з проблеми.
Плітка з’являється у моєму серці й виривається з моїх уст, коли я:
— забуваю, що без Божої милості я — грішниця, злодійка, порушниця всіх Його заповідей, Його ворог, рабиня гріха й слуга сатани. І НІЧИМ, НІЧИМ не краща за будь-якого грішника на землі. Так, навіть не краща за зрадника Юду…
— погано усвідомлюю, що тільки Божа рука тримає мене далеко від прірви гріха й усякого безчестя, і без Його втручання я б невпинно крокувала до цієї прірви, як сліпа…
— не проявляю вдячності Христу за Його спасіння і праведність, які отримала тільки завдяки Його жертві, не осмислюю того, що виправдання і чистота — це не результат моїх зусиль, а Його жалості до мене, як до потенційної загиблої, яку Він ціною Своєї крові придбав Собі й спас;
— не розумію того факту, що всіляке духовне надбання, яким я сьогодні володію, наприклад, здатність розуміти Слово Боже, привілей молитися, досвід віри, — це все дари любові Христа, наслідок Його терплячої роботи над моїм упертим і зіпсутим серцем, і аж ніяк не мої заслуги;
— не осягаю тієї істини, що людина, яку я «поливаю брудом», є своєрідним дзеркалом, яке відображає весь той бруд, яким наповнене моє серце;
— не захоплююся святістю і величчю Божого характеру, сяйвом Його досконалості, коли не це вражає мене, а мої власні нікчемні «подвиги».
Її Величність Плітка приходить, коли Велич Божа принижується у моєму серці.
Ольга Новікова