Раїса Володимирівна Обшарська, 1964 р.н. – педагог із 28-річним стажем. Упродовж 14 років очолює дошкільний навчальний закладом № 1 м. Чорткова Тернопільської обл. Позаштатний кореспондент Чортківського районного радіомовлення, член Національної спілки журналістів України. Автор 11 книг прози і поезії.
Я Богу дякую за все:
За всі земні Його щедроти.
Як день прийдешній принесе
Мені тривоги і турботи
Здолаю все. Розвію сум,
В життя з надією ітиму
У суєті невпинних дум
Як сонце, віру я нестиму.
Мої молитви спопелять
Усе гріховне й неправдиве.
Свята Господня благодать
В душі розквітне, наче диво.
А від просвітлення мій шлях,
Як щире золото засяє.
Я славу Богові в піснях,
Неначе пташка заспіваю.
***
Існує в світі нездоланна сила
Освячена добром, любов’ю, миром
Господня віра і молитва щира
В душі християнина — дужі крила.
Злітає він до Божого престолу,
Покинувши земну буденність сіру.
І сяє незгасимим ореолом
Молитва щира і велика віра.
Очистившись, обітницю складає,
Убравши душу в ризи золотії,
А в серці, мов лілея розцвітає,
На Господа Всевишнього надія.
***
Дасться тому, хто буде просити,
Бо Всещедрий Небесний Отець.
Лиш не треба ніколи робити
Затверділими ваших сердець.
Бог не милує гордих ніколи,
А смиренним дає благодать.
Хрест життєвий, мережаний болем,
Божі діти терпінням святять.
Кожен день має радість і втому,
Та марнотне й минуче усе.
Боже царство і райські хороми
Вічний спокій душі принесе.
***
Говорить до людини Бог,
Але вона не чує.
Душа, поділена на двох
У сутінках ночує.
Добро і зло, як день і ніч,
І важко оцінити
Серед прощальних жовтих свіч,
Як праведно прожити.
Найвища мудрість, наче цвіт,
Захована у серці.
Через потік бурхливих літ
Прозрінням відізветься.
І дні нещастя пропадуть,
Зотлівши, як вугілля.
Відкриє Бог найвищу суть —
Любов — цілюще зілля.
Той пропаде, хто клав до ніг
Багатства пишні шати.
Коли за вічності поріг
Прийде пора ступати.
Від злота щирого цінніш
На Господа надія.
Гріхи, немов до горла ніж,
А совість, як лелія.
За сонцем новий день гряде,
Життя на сонях схоже.
Усе на порох перейде,
Пребуде слово Боже.
***
В день дощу
Для подорожніх в день дощу
Я двері відчиняю.
Усіх сьогодні я прощу,
Усіх благословляю.
В моїм будинку зібрання
Отих, котрі мандрують.
Для спраглих душ нове вбрання
В молитві приготують.
Засяє барвами мій дім
У квітах веселкових.
Відкриє серце кожен в нім
Для щирої любові.
Ловінням вітру я назву
Мирські мілкі бажання
Життя для Бога проживу,
Неначе пташка рання.
Просьба
В серці немає миру,
Дух мій гроза жене.
Точать думки сокиру
Хто ж підмінив мене?
Боже, світи для мене
Променем у пітьмі.
Листя зелене в клена
Наперекір зимі.
Отче, не дай гніздитись
В розумі зміям зла.
Буду тобі молитись
Де би я не була.
Буду просити Бога, –
Світом мене веди.
Дай мені перемогу,
Будь зі мною завжди.
Прозріння
О, не служіть мамоні, юродиві.
Кричить душа, вуста ж мої мовчать
Скупаю серце в теплій, літній зливі
Піду туди, де сонця благодать.
Серед земного тихого чарунку
Усе не так, усе мені не те.
До Біблії, немов до порятунку,
Я припаду, як рута зацвіте.
Забуду світ спокусливий, гріховний.
З’єднаюся із Господом святим.
І каяття, неначе келих повний
Я вип’ю не жаліючи за тим,
Що тлінне і минуче в цьому світі.
І справжню цінність втратило давно.
Прозрійте, я благаю, Божі діти,
Знайдіть в любові істини зерно.
Любов’ю змерзлі душі зігрівайте,
Не забувайте Бога ні на мить.
Всевишньому «Осанна!» заспівайте,
Мелодією миру зазвучать.
***
Я дорогами смутку ходила вночі,
Оповита туманом безвір’я страшного.
Темні сили, неначе лихі сіячі
Мені сіяли терням гріхи попід ноги.
Я боялася впасти, тікала від них
І для того, щоб в серце мені не проникли
Помолилася щиро і гамір їх стих,
І усе навкруги затаїлось, принишкло.
Бо з’явилося світло, таке золоте,
Що від нього у мене душа засіяла,
Я відчула, що в тілі у мене росте
Наче лілія, сила нова, небувала.
Обгорнула мене вона дивним теплом,
Я гріховне минуле навіки забула.
Божий Ангел до мене торкнувся крилом
І Господню опіку в цю мить я відчула.
***
Впасти на коліна у кутку глухому
У старій каплиці, де нема нікого.
Відігнати думи, клопоти і втому,
Лиш молитись Богу, лиш молитись Богу.
Це Його незрима, нездоланна сила
Підіймає того, хто був у безодні.
Це ж вона Ісуса з мертвих воскресила,
Це ж вона будує світ і сьогодні.
І не осягнути розумом людини
Тих чудес небесних таємницю кожну,
Але той безпечний і щасливий нині,
Хто повсюди має охорону Божу.
Як прийде неждано день отой останній,
Коли суд Господній на землі здійсниться,
То ж нехай в безвір’ї нас він не застане,
Помолімось щиро у старій каплиці.