Шановний читачу! Сьогодні ми продовжимо нашу подорож дорогами Божих заповідей і поговоримо про заповідь, яку люблять батьки й недолюблюють діти. «Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!» (Вих. 20:12).
Розглянемо три аспекти п’ятої заповіді: відповідальність батьків, відповідальність дітей і відповідальність Бога.
Поглянемо на контекст цієї заповіді — попередні й наступні заповіді. Це важливо, тому що кожна наступна заповідь логічно виходить з попередніх, розкриваючи характер Бога, Божий план для життя людей на землі. Перші чотири заповіді про поклоніння Богові були своєрідним прологом, щоб далі розкривати Божий закон, де висвітлено стосунки між людьми.
Заповідь про стосунки в сім’ї стоїть на другому місці після стосунків з Богом.
Ми повинні пам’ятати, що перших людей Бог створив за образом Своїм і подобою Своєю. Важливо розуміти, що не лише окремо Адам і Єва були носіями образу Божого, а взагалі перша сім’я була носієм образу Божого. Форма життя людей на землі була визначена Богом від створення світу. Бог не створив якусь партію, країну чи місто, але чоловіка й жінку, які стали однією сім’єю. Він сказав їм: «Ви народите дітей, і кожна дитина повинна бути носієм Мого образу, і кожна сім’я, яка живе на цій землі, мусить відображати Мій образ і подобу».
Часто ми розглядаємо сім’ю як щось приватне — хочу одружуюсь, хочу не одружуюсь. Але це не є приватна справа чоловіка, жінки, дітей чи людства взагалі. Сім’я — це презентація стосунків між Богом і людьми: завітних, вічних, тісних, поєднаних любов’ю.
Відповідальність батьків
Пригадаємо тепер історичний контекст, у якому Господь давав і нагадував Свої основоположні заповіді. Звернемося до 6-го розділу книги Повторення Закону. Повторюючи Свій закон через Мойсея, уже перед входом Ізраїлю в обіцяну землю, Бог знову починає з першої заповіді: «У тій землі, куди Я введу вас, Я — Єдиний Господь. Немає інших богів». У ті часи вірили, що кожна географічна територія має свого бога. У кожного хананейського народу був свій бог або й боги. Господь же сказав, і ми пам’ятаймо про це : «Є лише один Бог!» І далі: «Люби Господа Бога твого». Бог бажав від людей не просто якихось дій. Бог бажав серця. Бог волів очей, які були б звернені до Нього. Бог хотів стосунків. «Я люблю вас і від вас очікую любові від усього серця, усієї душі, усіх сил».
А що робити далі, коли є така любов? Передай дітям. А як передавати? Постійно, щодня. Коли вранці прокидаєтеся, коли сидите, снідаєте чи обідаєте, йдете дорогою. Це твій час. Розказуй дітям про великого Бога, про Того, Хто біля гори Синай вступив у завітні стосунки з народом, Який зробив велике чудо, коли з натовпу рабів учинив великий народ. Це було завдання для кожного єврея та єврейки.
Отже, спочатку вони мали самі навчитися виконувати перші чотири заповіді: поклонятися єдиному Богові, не мати кумирів, не ставитися до Нього зневажливо й шанувати особливий день стосунків з Богом. Вони мали любити Бога всім своїм єством. «Я бажаю, щоб ви любили Мене всім серцем і, щоб навчили цього своїх дітей».
Сьогодні часто чуємо: «Дайте дітям спокій, нехай собі ростуть. Виростуть, тоді й приймуть рішення, за ким їм іти». Але «тоді» буде пізно. Усі ці роки вони будуть іти від Бога. Це дуже далека дорога. Колись Соломон написав такі слова: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6). Те, що діти отримують змалку, вплине на все їхнє майбутнє життя, аж до того моменту, коли вони стануть людьми похилого віку.
Апостол Павло говорить: «А ви, батьки, не дратуйте дітей ваших, виховуйте їх у послусі й напоумленні Господньому» (Еф. 6:4). Це відповідальність батьків. Зараз ми говоримо саме про неї, тому що діти будуть шанувати своїх батьків тоді, коли батьки завчасно закладуть фундамент для виконання п’ятої заповіді.
Ми не раз чуємо, як старші люди кажуть: «Що робиться з молодим поколінням?» А причина в тому, що старше покоління, яке зараз нарікає на молоде, у свій час жило без Бога. Вони не вважали за потрібне розповідати дітям, що є один Бог, що ми повинні ставитися до Нього шанобливо, і не загравати з різними ідолами, і не вибирати собі кумирів, а Богові поклонятися, виділивши особливий день і особливий час для спілкування з Богом. Тому закономірно, що діти, яких не навчили шанувати Бога, не вміють шанувати батьків.
Отже, ця заповідь у першу чергу для батьків, а не для дітей. Для того щоб наші діти шанували нас, ми повинні шанувати Бога. І навпаки, якщо ми не шануємо Бога, діти не будуть шанувати нас. Тому саме в сім’ї вони мають побачити справжню віру й навчитися любити Бога «всім серцем, всією душею і всіма силами». Якщо нас поважають лише за нашу старість, дорогі батьки, це погано. Часом ми кажемо: «Шануй, бо я твій тато (чи мама)». Це аргумент, але дуже слабенький. Наші діти мають шанувати нас як благочестивих людей, які поклоняються живому Богу й люблять Його.
Дорогі батьки, зрозуміймо, що Бог настановив нас першими Своїми представниками на цій землі для наших дітей. Ми не просто гаманець із грошима. Ми не просто лагідні опікуни для своїх дітей. Згідно з Божим задумом, коли на цю землю приходить нова людина, саме батьки повинні розказати їй, хто вона: «Ти — людина, дитина, ти — хлопчик (дівчинка), у тебе є тато й мама, у тебе є Бог, Який створив тебе». Ми маємо передати дітям правду про Бога. Це доручив нам Бог, а не ми самі захотіли. Дітям необхідно розуміти, що тато і мама є представниками Бога. До речі, діти дуже добре знають, чи їхні тато з мамою справді вірять у Бога, чи просто граються у релігію.
Відповідальність дітей
Яку ж відповідальність п’ята заповідь покладає на дітей? — Шануй свого батька та матір. Найперше, для маленьких дітей шанування полягає у послуху, причому — в абсолютному послуху. Діти повинні слухати батьків, не з шостого чи дев’ятнадцятого разу, а з першого.
Часто батьки протестують проти фізичного покарання. Вони вважають, що фізичне покарання — це крайній захід. Це правильно, що крайній, але з якого боку? Діти мають слухатися нас з першого разу. Те, що діти не підкоряються нам з першого разу, — не проблема дітей. Вони поводяться так, як дозволяють їм дорослі, — вдома, у школі, у гостях, усюди. Це наша проблема, і ми повинні це усвідомлювати.
Усе починається з абсолютного послуху, без «чому?», «як?», «мені не подобається!», «не хочу!». Сказали тато чи мама — і це треба виконати.
Повернімося знову до Послання до ефесян, 6:1–3, де апостол Павло пише, чому діти мусять слухатися своїх батьків. «Бо це справедливо». Бог, як Верховний Законодавець, визначив, що справедливо, а що ні. Це несправедливо, коли маленька істота, якій 8 місяців, керує всією родиною. Всі танцюють, щоб нагодувати дитину обідом. Це зовсім несправедливо. Це маленьке дитя, яке щойно прийшло у світ, дуже неправильно тлумачить те, що відбувається навколо. Воно ж думає, що воно бог. Але це не так. Воно ж про це ще не знає. Тому наш обов’язок навчити дітей, що слухатися батьків — це справедливо. Так Слово Боже каже нам. Це законно, і цей закон установив Господь. Далі написано: «Щоб тобі добре було». Коли діти слухаються своїх батьків, то це добре в першу чергу для дітей, а потім вже і для батьків.
До якого часу діти повинні безумовно слухатися батьків? До повноліття! Батьки, особливо матері, не вимагайте покори від ваших дочок, які вже вийшли заміж. Ви не маєте права цього робити. Це незаконна дія. У ваших заміжніх дочок уже інший голова — чоловік. Більше ви не можете вимагати абсолютної покори від них. Це порушення Божого Слова. Так само це стосується синів. У них є голова — Ісус Христос. Якщо ваша дочка не знає, що її голова — чоловік, то зараз є час навчити її цього: не намагатися керувати, а коритися чоловікові. Якщо ваш син у дитинстві не був навчений коритися Ісусові Христу, то зараз є час навчити його коритися Ісусу Христу.
Діти — не наша приватна власність. Життя дає Бог, а не батьки. Це великий дарунок від Бога, але дається він на обмежений час. Завдання батьків — приготувати своїх дітей до великого життя і… відштовхнути човник, щоб він поплив у правильному напрямку.
Сьогодні ми стикаємося ще з однією проблемою — штучно підвищується значення матері через приниження значення батька. Бог невипадково наголошує, що спершу потрібно шанувати батька. Знаємо такі випадки, коли татусі ведуть себе не відповідно і мами з болем, з гіркотою починають говорити про це своїм дітям, тим самим налаштовуючи їх проти своїх батьків. Потім приходить час, коли діти взагалі ненавидять свого тата. Це гріх. Ми не маємо права цього робити. Якщо мами не навчать поважати батька, то діти не будуть поважати і їх.
П’ята заповідь залишається актуальною у будь-який час. Не все в житті добре, але Господь цю заповідь для нас ніколи не відміняв. Настає час, коли батьки вже не спроможні про нас піклуватися. У роки їхньої старості, хвороби, немочі діти повинні виявляти пошану через піклування про своїх батьків.
Люди завжди були здатні на те, щоб обходити закони. За часів Ісуса Христа траплялося, що діти, у яких були старенькі батьки, які потребували опіки, казали: «А я Богові пожертвував те, чим ви могли б скористатися від мене. Я віддав це для священиків у храм». Який єврейський тато чи мама могли сказати щось проти цього? Але Христос називає таких людей лицемірами й дорікає, що вони заміняють заповідь Божу людським переданням (див. Мт. 15:3). Отож, коли батьки стають старшими, наша відповідальність — шанувати їх, піклуючись про них.
Відповідальність Бога
Є ще відповідальність Бога в цій заповіді. Він каже: «Будеш ти довголітнім». По-перше, це обіцянка довголіття нації. Бог говорив Ізраїлю: «Ти станеш великим народом». Учені встановили, що жителі гірської місцевості живуть довше, ніж ті, які мешкають у містах. Але, виявилося, причина не в місцевості, а у шанобливому ставленні дітей до батьків. Це тому, що Бог стоїть за цим. Навіть тим людям, які, можливо, не знають Його, але шанують батьків так, як вони це вміють робити, Бог продовжує життя.
Крім цього, Бог обіцяє довголіття безпосередньо кожній людині. Не тільки народові й нації, але й кожній людині. Найкраща пігулка для довголіття — пошана до батьків.
І останнє, Господь обіцяє Свою завітну підтримку. Зазвичай ми ділимо заповіді на дві частини: перша частина — 1–4 заповіді про стосунки Бога і людини, і друга — 6–10 заповіді, про стосунки між людьми. Але є й інша думка теологів: 5 і 5. Так, п’ята заповідь тлумачить стосунки між людьми — батьками і дітками, але лише в цій заповіді (з шести, які про стосунки між людьми), згадується Господь Бог, як у попередніх чотирьох. Тому, хто буде вірним у виконанні цієї заповіді, Господь обіцяє Свою завітну підтримку. Бог-Дух Святий, дорогі християни, який живе в нашому серці, веде нас, щоб допомогти й навчити виконувати цю заповідь.
Що ж робити, якщо ми порушили цю заповідь? А ми її порушили. По-перше, просіть пробачення у Бога, кайтеся перед Богом. Покаяння — це зміна свого ставлення, це практичні дії у вашому житті.
По-друге, дорогі діти, просіть пробачення у ваших батьків. Змініть ваші стосунки з батьками.
Дорогі батьки, якщо ми не виховували наших дітей у послуху, у навчанні Господньому, якщо ми не дали належного прикладу віри, просіть пробачення у ваших дітей. Не робіть вигляду, що так завжди все й було. Не кажіть, що все було правильно. Не думайте, що таким чином ви втратите авторитет. Можливо, прохання пробачити значиміше, ніж усі ваші нотації, які ви вже прочитали і склали в багато томів.
Дорогі жінки, якщо ви налаштовували ваших дочок проти чоловіків, просіть у них пробачення і змініть ваше ставлення до них.
Отже, Господь дає нам цю заповідь для того, щоб нам було добре, щоб ми вірно зберегли стосунки з Ним у завіті.
Михайло Дубовик