Як зараз пам’ятаю той момент. Ми святкували день народження моєї сестри. Накрили стіл у садку і в прохолоді літнього вечора спокійно розмовляли. Раптом розчинилося вікно, і брат, який вдома дивився теленовини, повідомив про те, що один з політиків підписав коаліційну угоду зі своїми опонентами. Я не знаю, як хто сприйняв цю звістку, але в нашому домі свято закінчилося, і зовсім не через те, що ми були затятими прихильниками якоїсь партії. Але через те, що черговий раз так яскраво виявилась зіпсутість людського серця. До кінця вечора ми сиділи мовчки, нікому не хотілося озвучувати свої думки. А наступного ранку, перегортаючи новини в інтернеті, я читала заголовки: «Учинок Юди», «Скільки коштує зрада», «Знову зрадили…» – і думала, що у цьому світі все хитке і ненадійне. І знову було боляче до сліз…
Обманюють політики, зраджують чоловіки, залишають дружини, відвертаються друзі, кидають батьки, нехтують кохані… Так чи інакше ми зустрічаємося зі зрадою. І щоразу, стискаючи скроні, заспокоюємо себе: «Навіть Христа зрадили», але навряд чи ця думка втішає й додає оптимізму. Зрада паралізує нас, як тоді учнів у Гефсиманському саду. Аж ніяк не Юду вони очікували побачити на чолі групи захоплення. Не того, з ким ділили хліб і воду, зносили негоду й палючу спеку, раділи зціленням і звільненням від демонів. Те, що ви з людиною близько знайомі й багато пережили разом, на жаль, не може застрахувати від зради…
Що ж робити, коли на порозі вашого будинку з’являється зрадник, як упоратися із гнівом, образою й болем? Де знайти ту ін’єкцію від болю, що повернула б нас до життя?
Знаю, важко тобі, дружище.
Смерть підступна забрала кохану,
І в душі – сизий дим попелища,
І на серці – глибока рана.
Тільки знаєш, найглибша рана,
Від якої ні ліку, ні ради,
Коли залишає кохана –
Бо страшніша від смерті зрада.
Я не знаю, хто написав ці, сповнені болю, рядки. Можливо, ти переживав щось подібне і, прочитавши цей вірш, відчув, що колишні рани знову занили. Знову клубок підкотився до горла, і ти знову намагаєшся переконати себе, що все буде добре… Ти впевнений, що самолікуванням досягнеш повного зцілення? Незавжди щільно стиснуті зуби і до посиніння зчеплені пальці – діючі ліки.
Дозволь відвести тебе до Нього. Дай руку. Чуєш, трясеться земля? Блискавки одна за одною розтинають небо, а злива… Ти коли-небудь бачив таку зливу? Це плаче Бог. Його сльози прозорими краплями тарабанять у твоє вікно. І знаєш чому? Його теж зрадили…
«І було мені слово Господнє, говорячи: Як відпустить хто жінку свою, й вона піде від нього, та стане за жінку для іншого чоловіка, чи вернеться ще він до неї? Чи ж не стане зовсім обезчещеною оця жінка? Ти ж перелюб чинила з коханцями багатьма, і тобі повертатись до Мене? говорить Господь… І Я був подумав: як поставлю тебе Я посеред синів і дам тобі край пожаданий, найкращу спадщину народів? І Я думав: ви будете звати Мене: Мій Отче, і не відвернетеся ви від Мене. Справді, як зраджує жінка свого чоловіка, так ви Мене зрадили, доме Ізраїлів! каже Господь» (Єр. 3:1, 19-20). Упізнаєте? Теж були клятви у вірності, слова любові, медовий місяць, а потім зрада за зрадою… Він знає, що ти відчуваєш, тому що Він переживає це із часів Едемського саду й донині. Скільки обіцянок ми повторювали, звертаючись до небес. «Зціли, Господи, і я буду Тобі служити». Але вставши на ноги, забували про свої обіцянки. «Дай мені, Господи, таку суму і я пожертвую тобі сті-і-і-і-льки!»; «Помилуй, Господи, і я більше ніколи не зроблю цього…»! Але одержавши те, що просили, не виконували своєї частини угоди. Можна наводити ще чимало невиконаних обіцянок, але при цьому ми не називаємо себе зрадниками…
А Він? Що відчуває Він? Згадай, що відчував ти… Саме про це Він і говорить у вищенаведених віршах. Будь-яка зрада з нашого боку стосовно Нього рівноцінна подружній зраді. Тому вам є про що поговорити. Він знає, що ти відчуваєш! Ти відчуваєш себе розбитим, знесиленим, тобі не хочеться жити? Страх тисне тебе. Ти не можеш більше нікому вірити. Прислухайся, Він говорить: «Не бійся, з тобою бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю» (Іс. 41:10). Поговори з Ним! Розкажи про свій біль, і Він підтримає тебе рукою правди. Я думаю, варто вхопитися за цю руку! Адже ти так втомився від неправди…
Тебе залишили батьки? Відмовилися? Кинули? Ти чув ці жорстокі слова: «Ти мені більше не син» або «У мене більше немає дочки»? А потім ти «прогризав» собі дорогу в житті й витратив усі сили, щоб забути ті жахливі слова… Не варто ставити хрест на минулому! Не тому, що його можна змінити, або тих, які зрадили, можна виправдати. Справа не в них. До тебе Бог, Небесний Батько, простягає руки й говорить: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Іс. 49:15). Насправді Він – твій Батько! Він знає твоє ім’я… І знаєш чому? Тому що Він його вибрав для тебе (Іс. 43:1) Господь хоче зцілити твоє зранене серце й пригорнути тебе. Відмовилися чи забули земні батьки? Але Батько Небесний – ніколи!!! Почуй прекрасну музику надії! Чуєш? Бог не забуде НІКОЛИ! Ти не сирота! І знаю: ніколи нею не будеш!
Друзі відвернулися? Таке трапляється у житті… Ти перегортаєш свій фотоальбом і не можеш повірити, що колись ви були близькими. Ти ковтаєш сльози й шепочеш: «Невже це правда»? Залишили в найважчий момент життя. Відійшли вбік, коли так потрібна була підтримка!
…Ти давно гуляв у саду, вдихаючи свіже вечірнє повітря? Так? Тоді ввійди до саду, що дрімає у мороці ночі. Темні силуети дерев, легенький шелест листя, теплий вітерець… Романтично-таємничий Гефсиманський сад. Для Ісуса він виявився місцем зради. Саме тут друзі залишили Його. Він молився й мучився, просив їх побути поруч, а вони спали. Йому заламали руки, а всі вони втекли. Три роки дружби, три роки пліч-о-пліч й усе розлетілося в мить. Він жив для них, навчав, молився про них, називав друзями, але в цей момент кожний рятував свою шкуру. Тепер ти знаєш, чому Він розуміє, що ти відчуваєш! Більше того: «Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти» (Євр. 2:18). Чуєш – Бог хоче і МОЖЕ тобі допомогти! Дозволь Йому зробити ін’єкцію від болю. Розтисни кулаки і відпусти те, що ти не можеш нести самотужки.
Не знаю, можливо вас небагато, можливо, одиниці, але знаю – ви є. Ті, хто болісно переживає зраду з боку політиків. Я сама така. Несправедливість влади, брехливі заяви, мінливий суд, що виправдовує злочинців і карає безневинних, – все це не вперше.
«Аж доки я, Господи, кликати буду, а Ти не почуєш? До тебе я кличу: Насильство! Та Ти не спасаєш! Для чого неправість мені Ти показуєш та позираєш на муку? А переді мною грабіж та насильство, і суперечка стається, і носиться сварка. Тому то Закон припиняється, і не виходить до чину назавсіди право, бо несправедливий вигублює праведного, тому правосуддя виходить покривленим». Ні, це не про Україну, щоправда, дуже схоже. Це страждає Авакум (1:2-4), споглядаючи те, що відбувається в його країні. Його глибоко хвилює ця несправедливість і сваволя. Може, і ти відчуваєш себе цілком безпорадним, обманутим і з гіркотою кличеш до Бога? Тоді тобі це має допомогти! Авакум, довідавшись про це, заспокоївся й навіть заспівав: «А Господь у Своїм храмі святім, мовчи перед обличчям Його, уся земле!.. Бог Господь моя сила» (Ав. 2:20, 3:19). Є Бог на небі! Не безпомічний дідусь із ціпком, а Великий, Сильний, Могутній! Розгорни Біблію і прочитай! Бог, Якого побачив Авакум, лякає й надихає. «Якщо є такий Бог, – співає він, – то нехай навіть нічого не буде, ні врожаю, ні худоби – я буду радіти!» І це не шизофренія бідняка, що втратив глузд! Це пісня перемоги, тому що Бог на місці, Він нікуди не зник, не зрадив, і ставлення Його не змінилося! Він не підписує сумнівних коаліційних угод, тому що: «Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на зло, і на насильство дивитись не можеш» (Ав. 1:13); «Перед очима Твоїми не втримаються гультяї, всіх злочинців ненавидиш Ти. Погубиш Ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь» (Пс. 5:6-7). Бог на місці й Він розбереться з тими, хто так чинить, а для нас Бог – порятунок і сила!!! Його не купиш за гроші й не залякаєш! Нехай це надихне тебе!
Можливо, сьогодні ти страждаєш від якоїсь іншої зради? Не впадай у відчай! Є ін’єкція й від твого болю, «бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха» (Євр. 4:15). «В усьому» – зверни увагу на ці два прості слова! Немає такого переживання, якого Господь не зрозумів би. Дзвони в «Божу швидку» і проси про допомогу. І повір, там, на відміну від земної медицини, завжди допоможуть і тільки за «Спасибі!». У Нього завжди знайдеться ін’єкція від твого болю!
Наталія Дубовик