Якось у середині 80-х рр. минулого століття після напруженого дня дебатів на конференції ООН із міжнародних валютно-фінансових проблем я пізно повернувся до готелю і, щоб заспокоїтись і швидше заснути, узяв погортати Біблію, яка в багатьох європейських країнах завжди лежить у готельних номерах.
Я просто гортав сторінки Книги, не особливо вчитуючись у зміст. Раптом мені здалося, що я читаю документи конференції, оскільки в тексті йшлося про те, кому і як треба позичати гроші, як співвітчизникам і як іноземцям, які треба призначати відсотки за кредитами, як списувати борги тощо.
Я декілька разів перечитав це місце і зробив виписки, а потім довго думав над прочитаним. Ця книга була для безкоштовного розповсюдження, і я привіз її з собою додому. Вдома, коли був вільний час, продовжував гортати Біблію і натрапляти на мудрі думки з економічних питань. Потім розпочав вивчати економічні аспекти Біблії систематично, робив виписки і занотовував власні думки з цього приводу.
Уперше я процитував Біблію в науковій публікації 1988 року, згадавши у своїй книзі настанови щодо запозичень, боргів та процентів за кредитами. У процесі обговорення рукопису книги на вченій раді Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн НАНУ я навмисно звернув увагу членів ради на наявність у тексті посилання на Біблію, оскільки книга виходила під грифом академічного інституту, а цитування Біблії у той час було ще справою незвичною.
Після нетривалої паузи слово голови ради, директора Інституту академіка А. М. Шлепакова розрядило напруження. Арнольд Миколайович зауважив, що крім посилання на Біблію автор також покликається і на матеріали пленуму ЦК КПРС, що дозволило досягти дотепних зіставлень і наукової збалансованості. Відтак книжку було надруковано з посиланням на Біблію.
Леонід Кістерський —
член міжнародної наукової ради з проблем ООН (м. Нью-Йорк), доктор економічних наук, професор, член спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій у Київському Інституті міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка
Чимало українських педагогів у своїй роботі спираються на біблійні цінності і принципи, записані в Святому Письмі. Особисто я під час викладання в університеті приділяю багато уваги ідеям видатного педагога-християнина, який навчався у Полтавській духовній семінарії, Григорія Ващенка і рекомендую дослідити його працю «Виховний ідеал». Постать Яна Амоса Коменського, засновника сучасної педагогіки, глибоко духовної людини, також потребує ретельного вивчення у світлі уґрунтування його педагогічної системи на біблійних цінностях. Разом із студентами ми досліджуємо твори Григорія Сковороди, зокрема, тему про сродну працю, а це, як ми знаємо, один із принципів Реформації (вчення про покликання). У процесі вивчення педагогічних дисциплін ми студіюємо і спадщину Станіслава Оріховського, який був улюбленим учнем Мартіна Лютера і привіз ідеї Реформації на українські землі.
Марина Антонець —
кандидат психологічних наук, доцент кафедри філософії, історії та педагогіки Полтавської державної аграрної академії, голова Асоціації християн-педагогів м. Полтави
Особисто я достатньо близький із цією Книгою. З кожним роком я все більше пересвідчуюсь і розумію, яку мудрість і користь приносить Святе Писання. Навіть Старий Завіт наповнений численними рекомендаціями і заборонами, які на той час були незрозумілими для людей, адже це близько двох тисяч років до нашої ери, коли ані медицини, ані науки як таких ще не існувало. Проте, читаючи так званий Закон Мойсея, ми бачимо абсолютно логічні з точки зору сучасної медицини й гігієни рекомендації, виконання яких застерігає людей від хвороб та інфекцій.
Наприклад, чому було заборонено вживати свинину? Відомо, що через свинину передається багато бактерій та вірусів, таких як лептоспіри, трихінели, вірус енцефаліту та інші. Це вже тепер ми знаємо, яку термічну обробку потрібно здійснити, щоб їх знищити, а в ті часи це було невідомо. Та ще й свинина є надто жирним продуктом і містить багато шкідливого холестерину. Тому навіть сьогодні лікарі не рекомендують зловживати свининою.
Є в Біблії певні дані навіть із хірургії: «І він підійшов, і обв’язав йому рани, наливши оливи й вина» (Лк. 10:34). Це майже олійно-бальзамічна пов’язка за Вишневським. Ще приклад: «А Ісая сказав: Нехай візьмуть грудку фіґ, і нехай розітруть на тому гнояку, і видужає!» (Іс. 38:21). І чимало інших прикладів із Біблії можна наводити.
А Новий Завіт відкриває для нас саме духовну першопричину будь-якої проблеми, зокрема і хвороби. Сам Христос, коли уздоровлював людей, спочатку говорив: «Прощаються тобі гріхи», а тоді вже вздоровлював, таким чином показуючи людям, що наш успіх, наше здоров’я, благополуччя першочергово закладені в духовній сфері, у нашій свідомості, у нашому мисленні.
Чи можна використовувати Біблію як підручник для здорового способу життя?
Так, без сумніву! У Біблії немає жодних шкідливих для нашого здоров’я порад чи рекомендацій. Навпаки, вона наповнена цінними для нашого духовного й фізичного благополуччя знаннями. Тому я однозначно рекомендую всім намагатися більше часу приділяти цій Книзі.
Олег Шеремета —
кандидат медичних наук, лікар-терапевт,
керівник приватної медичної клініки «West Medical»
У своїй кандидатській дисертації я досліджувала музичне життя Тернопільщини кінця ХХ — початку ХХІ ст. у регіональних мистецько-освітніх аспектах.
Приємним відкриттям для мене було те, що рушійною силою музичного життя краю стали діячі культури, композитори, хорові диригенти, громадські діячі, які гармонічно поєднували в собі як високопрофесійну мистецьку діяльність (засновували громадські об’єднання, відкривали хорові колективи, музичні школи, писали музику, проводили концерти), так і християнське служіння в церкві.
Це християнські священики-композитори Й. Вітошинський, Є. Турула, громадський діяч А. Крушельницький. Вони стали засновниками культурно-освітніх організацій «Просвіта», «Боян», «Рідна школа», які були ініціаторами духовного та культурного відродження, сприяли поширенню книгодрукування.
Діяльність цих товариств була спрямована на поступ музичного життя: у містах і селах області існували народні селянські хори, аматорські драматичні гуртки та духові оркестри. Окрім того, професіоналізація музичної освіти регіону відбулася під впливом інструментального виконавства, представленого діяльністю кобзарських шкіл, які в своїй основі мали релігійне підґрунтя (Бучач, Кременець, Почаїв).
Кобзарська педагогіка поєднувала навчання гри на музичному інструменті та формування духовної сутності особистості через виконання євангельських притч та біблійних псалмів. Засвоєння вокально-хорових навиків, музичної грамоти відбувалось у поєднанні з вивченням моральних принципів християнської віри (Денисівська приватна школа співу та гри на музичних інструментах, о. Й. Вітошинський).
З досвіду можу відзначити, що науковці галузі культури більше живуть відповідно до християнських цінностей, аніж навпаки. Це пов’язано з тим, що будь-який вид мистецтва, галузь мистецтвознавства у своїй основі мають творчість. Навіть саме слово «творчість» є похідним від слова «Творець», тобто Бог.
Таким чином, творчість мотивує на пошуки Бога, від Якого приходять нові ідеї, креативність, натхнення. І якщо примиритися з Ним, попросити пробачення за свої гріхи, то ми можемо отримати нове життя.
Освічені люди, які працюють над собою, рано чи пізно починають розуміти, що вони у світі не самі, і від них не залежить нічого. Матеріальні багатства, слава, визнання, досягнення в біді не допоможуть.
Український народ завжди звертався до Бога в часи безвиході, скрутного становища, тому непростий соціально-економічний стан нашого суспільства може піти нам на користь для пошуків Бога і формування в собі людини цінностей. А це найголовніше в житті.
Олена Стебельська —
кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри мистецтвознавства і театру Київського міжнародного університету, заступник голови Громадської ради при Міністерстві культури України, голова комісії мистецтв та культурно-мистецької освіти Громадської ради.
кандидатській дисертації я досліджував українську літературу, зокрема творчість Івана Багряного. Відомо, що для української книжності Біблія завжди мала значення.
Релігійність багатьох українців є щирою. Маю на увазі емоційність, силу релігійних почуттів, розуміння ваги духовних питань у житті, наявність страху й поваги перед Богом, Церквою «взагалі» як ідеальним представництвом Царства Божого на землі, Святим Письмом, схвалення релігійної етики.
Атеїзм для українців чужий. Наша інтелігенція від княжих часів до наших днів радше є містично орієнтованою, однак буде боронити «свою» церкву, принаймні як колиску культури, якщо не моралі та якихось вищих правд. Тобто українці хочуть вважати себе «духовними» (наближеними до церкви, віруючими людьми, у принципі моральними особами) та виглядати так у чужих очах.
На практиці все традиційно незрівнянно гірше: криза сімей, алкоголізм, корупція, брак громадянської активності, мояхатаскрайство є «традиційними якостями» нашої ментальності та практики життя. Додамо сюди не завжди раціональну поведінку, невміння об’єднуватися навколо спільних цінностей, стихійність, «отаманство», гіперіндивідуалізм. Українець забобонний, практичний. Або трагічний герой-жертва, або (набагато частіше) живучий, гнучкий пристосуванець.
За таких умов постійної невизначеності й небезпеки (багато в чому спричинених його ж помилками, якщо не сказати різкіше) українець змушений шукати захисту у вищих сил. І, побачивши церкву, перехреститься, і до ворожки не забуде сходити.
У докторській дисертації я писав, що український протестантизм з його досвідом опору державному та суспільному тиску може бути гарним прикладом для вітчизняної журналістики. Але красиві фрази — це одне, а щоденно ризикувати йти шляхом Георгія Гонгадзе чи Павла Шеремета не кожний може.
Українське суспільство сьогодні формує запит до віруючих кіл: що люди, які претендують на знання волі Всевишнього, можуть зробити для реформування нашого суспільства? Треба засукати рукави й працювати. Чуда стаються, але до них треба бути готовими.
Я вірю не стільки якійсь конфесії, скільки Біблії — Слову Божому, Святому Письму. Воно тривожить і пробуджує мій розум, учить ставити коректні запитання, на які є шанс знайти відповіді, розповідає про походження світу, місце й гідність людської істоти, її призначення й долю, спонукає любити, прощати, молитися, працювати, досягати успіху, перемагати, зростати, сподіватися, очікувати. Поза біблійною перспективою я не можу уявити повноцінного життя.
Максим Балаклицький — професор кафедри журналістики Харківського національного університету імені Василя Каразіна, доктор наук із соціальних комунікацій. Журналіст, редактор інтернет-газети «Путь», редактор служби новин Медіа Групи «Надія».
айважливішим принципом наукового пізнання є усвідомлення очевидної істини: відкриті вченим закономірності не ним придумані, не ним створені. Ці закономірності (руху зірок і планет у космосі, електронів і дірок в напівпровідниках тощо) у момент створення Всесвіту закладені Вищим Розумом, Творцем, Богом. Отож, Бог є вінцем наукового пізнання. Цим наука відрізняється від релігії, де Бог є основою, початком духовного пізнання.
Євген Никонюк — кандидат фізико-математичних наук, доцент Національного університету водного господарства та природокористування м. Рівне (1976–2016); наукові інтереси — фізика напівпровідників.
Дослідження в галузі державного управління, зокрема розгляд такого ганебного явища українського суспільства як корупція в органах публічної влади, приводить до висновку, що головна причина, яка породжує корупцію, лежить не у видимій матеріальній сфері життя людини, а в невидимій духовній сфері.
Як стверджує Біблія, людина з моменту свого народження отримує від своїх батьків гріховну природу, яка і є причиною її пожадливостей. Ми грішні не від того, що багато грішимо, а ми грішні за своєю природою, а тому наслідком нашої гріховної природи, яка живе в наших людських тілах, є гріховне життя. Одним із проявів гріховного стану людини і є корупція.
Звільнення грішника від гріха відбувається через викупну жертву Ісуса Христа, яку людина приймає вірою завдяки Божій благодаті. Віра в Христа, усвідомлення себе грішною людиною, яка потребує Спасителя та спасіння від гріха, а також покаяння перед Господом ведуть до прощення гріхів. Лише духовно відроджена людина силою Божою здатна протистояти гріху в усіх його проявах.
Враховуючи той факт, що вирішення проблеми гріха відбувається виключно в духовній (невидимій) сфері життя людини, а не в психологічній (душевній), працюємо над запровадженням інституту капеланства в органах державної виконавчої влади та органах місцевого самоврядування шляхом прийняття Верховною Радою України Закону України «Про капеланську службу в органах публічної влади». На нашу думку, саме через тісну співпрацю з християнськими церквами можливо подолати проблему гріха не тільки в працівників органів публічної влади, а й в житті всього населення України. Через духовну реформацію особистості можемо прийти до реформації всього українського суспільства.
Едуард Дробко — кандидат наук з державного управління, доцент кафедри державного управління, документознавства та інформаційної діяльності Національного університету водного господарства та природокористування м. Рівне