Асканія-Нова. Моє рідне невелике містечко. Край, де я народилася, де минуло моє дитинство та юність, де живу й працюю. Красу Асканії-Нова оспівували поети, про неї написано безліч книжок, створено величезну кількість проспектів та туристичних буклетів. То чи ж я не знайду слів, щоб прославити Бога, який створив цю красу й настановив людей, які її плекали й берегли?!
Так історично склалося, що заснували селище, розташоване у безмежному степовому краї на півдні України, не українці, а німці-колоністи. Вони вперше ступили на ці землі в грудні 1828 року, пригнавши сюди для розведення численні отари овець із далекої Саксонії. Не дуже привітно зустріла їх природа: холодом та завірюхами взимку, нестерпною спекою влітку, відсутністю життєдайних дощів. Проте суворі умови не налякали перших мешканців степової колонії. Вони почали будувати теплі приміщення, спочатку для овець, а вже потім для себе. Робили все німці гарно й відповідально, розуміючись на будівництві, працювали багато й виснажливо, поступово пристосовуючись до непростих кліматичних умов. З’явилися школа, кирха, лікарня, вівчарні. До щойно заснованого поселення звідусіль потягнувся робочий люд. Хтось утікав від панів, хтось при-йшов у пошуках кращої долі.
Назвали поселенці свою колонію на честь маєтку герцога Фердинанда Ангальт-Кетенського з династії Асканіїв, що в Саксонії, — Нова Асканія, що в перекладі з німецької мови означає «кілок із ясеня», тобто «тут мій рід, мій дім, моя земля, моє місце». В анналах історії селища назавжди збереглися такі прізвища: Велс — головний архітектор, Бандхауер — помічник архітектора, Франц Тецманн — інспектор, Кох — учитель і пастор колонії, Мандел — лікар, Мерц — лісничий, Готфрід Беме — художник, який намалював перші ескізи поселення, Бандель — майстер-тесля.
Дивуюсь, як вони змогли в необжитому краї вже через сім років мати в маєтку 25 тисяч овець, прибутку 10 тисяч талерів, будівлі для 30 сімей, молитовний зал, колодязі, готель, цегельню, трактир! Ото була працьовитість, порядок, наполегливість! І Боже благословення, бо люди ці вірили й глибоко шанували Бога.
Ще більшу славу й красу Асканії-Нова створили наступні власники маєтку, що викупили його, зміцнили, розбудували, це — династія Фальц-Фейнів, найвідомішим представником якої є засновник всесвітньо знаного нині заповідника «Асканія-Нова» — Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн. Саме йому належить смілива ідея створення зоологічного та ботанічного парків, саме завдяки його зусиллям збережений цілинний неораний степ, зібрана колекція унікальних половецьких скульптур ХІ-ХІІ ст., створено природничий музей із величезною кількістю експонатів. Його ім’я вписано золотими літерами на скрижалях історії Таврійського краю. Його пам’яті низько вклоняються всі мешканці та численні відвідувачі селища. Дивовижно, що німець за походженням створив перший український заповідник!
А почалося все з того, що одного разу батько дозволив синові, який пообіцяв гарно вчитися й успішно скласти вступні іспити до гімназії, побудувати вольєри для пташок. Хлопчику було всього 11 років. Він так захопився птахами, їхнім співом і красою, що колекція зростала з неймовірною швидкістю, і через десять років птахів було вже понад 50 видів. Ось так, із дитячого захоплення почалася велика справа — створення майбутнього заповідника. Хіба ж тоді, 1874 року міг хто-небудь уявити, що дитяче захоплення стане улюбленою справою всього життя. Ім’я великого натураліста, природолюба, орнітолога носить сьогодні Біосферний заповідник «Асканія-Нова».
Та й це ще не все. Коли Фрідріху виповнилося 20 років, юнак висуває неординарну для свого часу ідею — заповідання цілинного неораного степу. Він бачив, з якою швидкістю зникає степова краса, унікальна рослинність, цілющі трави, що лікували людей від усіляких хвороб, зрозумів необхідність збереження рослинного світу Таврійського краю.
Сьогодні територія понад 11 тисяч гектарів є єдиним у Європі резерватом типчаково-ковилового степу. Це природне ядро заповідника, наукова лабораторія, якою опікується така солідна міжнародна інституція як ЮНЕСКО. Для теперішніх і майбутніх поколінь — неоціненний дар, який треба берегти з такою ж завзятістю, яка свого часу була притаманна засновнику заповідника.
Коли йдеться про ботанічний парк, ініціатором заснування якого також є Фрідріх Едуардович, знову дивуєшся, з якою сміливістю та відданістю взялися люди за висадку дерев в умовах посушливого клімату, не маючи жодного прикладу, досвіду, не знаючи, чи приживуться тут ті 220 видів саджанців, над якими ставили намети, захищаючи їх від палючого сонця й пронизливого вітру. У віці 25 років він закладає зрошуваний парк, здивувавши і вразивши членів журі на Міжнародній виставці у Парижі системою поливу по ариках, самостоком. Зараз парк Асканії-Нова є пам’ятником садово-паркового будівництва кінця ХІХ ст. та пам’ятником самому Фрідріху Фальц-Фейну. З вдячністю вбирається парк кожної весни у своє розкішне зелене вбрання, нагадуючи численним відвідувачам заповідника та мешканцям селища про той подвиг, що здійснили люди в степу під керівництвом видатного охоронця природи. Господь завжди благословляє старанну працю, адже це виконання Його повеління, даного людям ще в раю — порати землю, доглядати насаджений і заселений тваринами Едемський рай.
Російський цар Микола II, який у квітні 1914 року відвідав заповідник «Асканія-Нова», невдовзі написав своїй матері: «Там живуть різні олені, кози, антилопи гну, кенгуру й страуси цілорічно під відкритим небом і теж разом. Дивовижне враження, ніби картина з Біблії, ніби звірі вийшли з Ноєвого ковчегу».
Сьогодні парк — улюблене місце відпочинку й прогулянок місцевих жителів. Відвідування парку з часів Фальц-Фейна є безкоштовним. Який величний подарунок з метою виховання любові до природи! Стежками парку ходила змалечку на екскурсію з вчителями. Мене все там дивувало: сіруватий таємничий грот, старовинна вежа, вікові дерева, ажурна огорожа парку, величезна степова галявина, на якій гордо височать сосни! Потім почала працювати екскурсоводом. Дізнавшись багато цікавого про історію селища, про родину Фальц-Фейнів, про тварин, що мешкають у напіввільних умовах, про рослини дендропарку, ще більше полюбила свій невеличкий населений пункт.
Тепер усе рідне: дуб-велетень біля ставка, чарівні тополі та берізки, латаття, на якому дрімають у спеку маленькі жабки, верби біля чумацького колодязя, горді павичі, які гуляють собі вільно алеями зоопарку, задумлива дівчина, що з глечика ллє воду, ніби поливаючи квіти. До речі, це найромантичніший пам’ятник селища. Є така легенда. Засновник заповідника, молодий Фрідріх, палко покохав служницю, яка працювала в маєтку. Вони були разом тієї ночі, коли вона загинула. Він так і не зміг забути її, на її честь встановив пам’ятну скульптуру «Дівчина з глечиком» або фонтан «Серафима». Неподалік, але вже 2009 року було встановлено пам’ятник Фрідріху. Вони тепер майже поруч, але знову не разом. Ось така сумна історія втраченого кохання.
Є ще одна невиліковна рана в історії селища. Про неї нагадує пам’ятник 15-ти парашутистам, які були страчені фашистами в жовтні 1941 року. На превеликий жаль, імена хоробрих десантників залишаються невідомими. Біля підніжжя монументу завжди квіти від вдячних жителів селища.
Отже, я маю чим пишатися. Дякую Господу за те, що я народилася тут. Упевнено стверджую: я люблю свою Асканію. Полюбіть і ви моє селище так, як люблю його я. Приїздіть до нас, щоб переконатися, що дива на світі трапляються завдяки невичерпній любові до всього живого, розумному використанню можливостей природи, виснажливій праці людей, їхнім працьовитим рукам і люблячим серцям.
Якими б визначними місцями не славилася Асканія-Нова, але головним її скарбом, на мій погляд, є мешканці, які в різні роки зробили й роблять свій внесок у розбудову заповідника та селища. Тож я пишаюся не тільки красою природних скарбів, а й своїми земляками, які плідно працюють на славу Божу.
Людмила Ташкевич, учитель основ християнської етики НВК Асканія-Нова-гімназія, Чаплинський р-н, Херсонська обл.