Середні віки зазвичай розглядають як похмуру епоху варварства, як період історії, що характеризується двома словами — невігластво і забобони.
Епоха Відродження, яка почалася в XIV ст. і тривала майже 200 років, була однією з найбільш революційних та плідних в історії людства. Винайдення книгодрукування й пороху, відкриття Америки, нова космологія Коперника, Реформація — усі ці зміни й досягнення сприяли визволенню науки, зокрема й медицини, від догматичних пут середньовічної схоластики.
Середньовічні філософи й лікарі мали спотворене уявлення про роль природи, причому дослідники вказують на тодішнє широке панування астрології, алхімії, магії, чаклунства, віри в псевдочудеса, схоластики та легковірного невігластва.
На доказ недосконалості середньовічної медицини вчені наводять інформацію про цілковиту відсутність гігієни — як у приватних оселях, так і в містах загалом. Це нерідко спричиняло епідемії чуми, віспи, прокази, різноманітних захворювань шкіри тощо.
Медицина, як і вся наука, перебувала в жорстких рамках, продиктованих Римською церквою, тому будь-яке вільнодумство чи інакомислення розглядалося як єресь та без зволікання нещадно каралося «святою» інквізицією. Протягом десяти століть анатомію практично не вивчали: хірургічні операції були заборонені, анатомування людських трупів вважали смертним гріхом. Хворобу пояснювали як результат одержимості бісівськими духами, а така «діагностика» диктувала й методологію лікування — «вигнання бісів». Окрім цього, захворювання сприймали як Божу кару, а церква навчала, як умилостивити цього «розгніваного» Бога: купівлею індульгенцій, долученням до чернецтва, звершенням паломництва, прикладанням до мощей, ікон тощо.
Астрологія й кабалістика — спадщина Стародавнього Вавилону та Халдеї — знайшли в середньовічній Європі другу батьківщину. У багатьох європейських університетах були створені кафедри астрології. У лікуванні будь-яких хвороб орієнтувалися на гороскопи й містичні повір’я, використовували талісмани й магічні заклинання. Так, убитий саме опівночі й висушений кажан вважався найкращим протизаплідним засобом. Люди беззастережно вірили, що корінь мандрагори вночі кричить людським голосом і допомагає від усіх хвороб, а доля людини, її здоров’я й одужання залежать від розташування світил на небосхилі. Поширеним було лікування кровопусканням. Хворому пускали від 0,5 до 1 літра крові, іноді процедуру повторювали того ж дня. Жар лікували так: недужого заносили в темне, жарке, непровітрюване приміщення й позбавляли можливості пити воду.
Для лікування пацієнтів ескулапи мали набір отруйних речовин, як-от: ртуть, арсен, артимон, нікотин, стрихнін, опій, наперстянка та ін. Лікар призначав хворим багато трав, хоч і не мав уявлення, як саме діє на організм кожна з них. Не існувало жодних вказівок і щодо безпечного їх дозування. В епоху Середньовіччя окрему комбінацію слів у молитві наділяли особливими магічними властивостями та застосовували як заклинання, а святі мощі вважали більш ефективними засобами зцілення, ніж ліки.
Усе це свідчило про те, що будь-які нові ефективні методи лікування відкидали. Можна лише здогадуватися, скільки втрачених життів і зламаних доль стали наслідком такого невігластва в галузі медицини.
З XVI ст. епоха Відродження почала повільно припіднімати завісу темряви над землею. Що більше істини відкривалося про Бога, то помітнішими ставали зміни й у розширенні знань про здоров’я людини.
Старі медичні теорії та методи лікування не відразу поступилися місцем науковій медицині, лікарі не вбачали в дослідженні тіла великої користі для практичного лікування. Першими анатомами стали художники, які зацікавилися будовою тіла людини й тварини. Є достатньо підстав вважати, що їхні малюнки слугували підмогою для лікарської діяльності (невипадково в італійських містах у ХV–ХVІ ст. лікарі й художники об’єднувалися). В анатомії та фізіології як споріднених сферах знань, що становлять основу наукової медицини, відбулися справді грандіозні зміни.
Першим тогочасним анатомом можна справедливо назвати Леонардо да Вінчі (1452–1519). Він проводив розтини людських тіл і в такий спосіб розширював пізнання про будову тіла: він відкрив гайморову пазуху, провідну систему серця, шлуночки головного мозку. Його майстерно виконані анатомічні малюнки дуже точні.
1543 року Андреас Везалій (1514–1564), професор хірургії та анатомії, родом із Брюсселя, видав трактат «Про будову людського тіла» (De humani corpore fabrica), створений на підставі спостережень і розтинів. Ця праця проілюстрована чудовими анатомічними малюнками. Книга спростувала багато помилкових уявлень і стала основою сучасної анатомії.
Найвідомішим цілителем епохи Відродження був швейцарський лікар Парацельс (бл. 1493–1541). Хоч він був особистістю перехідної епохи й не зміг, як і багато його сучасників, повністю відійти від середньовічних поглядів, але в певних аспектах його вчення мало надзвичайно прогресивний характер. Учений наполягав на подоланні прірви між медичними знаннями та хірургією. Не визнаючи ідеї про необхідність нагноєння ран, він вимагав тримати їх у чистоті, а також спростив форму рецептів. Містичним та ірраціональним підходам у медицині він протиставляв нагляд та опіку.
В епоху Відродження природознавство справило величезний вплив на філософію, оскільки нова картина світу, яка народилася в результаті отримання нових знань, вимагала філософського осмислення. Для багатьох учених досягнення науки були доказом безмежних можливостей людини за умови її співпраці з Богом. Французький математик і фізик Рене Декарт (1596–1650) створив нову картину світобудови й відкрив закони, за якими функціонує світ. При цьому він спирався на дані природничих наук, піддаючи їх філософському осмисленню. Декарт уявляв світ, як величезний механізм, рух котрого визначений Богом — «великим Геометром», за словами вченого.
Присутність Бога визнавали в усьому Його творінні. Медики усвідомили, що справжнє зцілення тіла можливе лише тоді, коли людина вивчить закони природи й закони людського тіла й житиме за цими Божественними законами. Таке усвідомлення стало поштовхом до реформування медицини та здійснення багатьох відкриттів, котрі підняли її на вищий рівень та зробилися благословенням для людства.
Одним з основних лозунгів Реформації став вислів «Sola Scripturа» — «Тільки Писання». Це означало, що Біблія, і тільки Біблія є основним критерієм та мірилом істини. Головне досягнення Реформації полягало в тому, що люди отримали можливість читати Біблію рідною мовою. А це за короткий час справило такий вплив на суспільство, що всі інші відкриття, зокрема й у галузі охорони здоров’я, були лише наслідком того, що світло Євангелія торкнулося сердець, відкритих для Божественного керівництва.
Виявилося, що Божі принципи здоров’я були чітко викладені в історії творіння, записаній у перших двох розділах Книги Буття. Там ми знаходимо опис усіх сучасних принципів здорового способу життя, як-от: здорове харчування, фізична праця, відпочинок, необхідність чистого повітря та сонячного світла, вживання води, стримання та довірливі стосунки з Богом-Творцем. Наприклад, щоб знати, як харчуватися найкраще, ми маємо зрозуміти даний людині початковий Божий план. Той, Хто створив людину і знає її потреби, указав Адамові, що йому вживати в їжу.
Досліджуючи Писання, люди змогли побачити, що на важливості гігієни наголошувалося в Біблії ще три тисячі років тому (гігієна одягу — Лев. 13:59, гігієна оселі — Лев. 14:37, чистота території — Повт. Зак. 23:12-14). А в Книзі Левит, 13:2-6, знаходимо навіть ідею карантину.
Дуже важливо, що на противагу середньовічному розумінню тіла як в’язниці душі прийшло новозавітне твердження апостола Павла: «Хіба не знаєте, що ви храм Божий і що Божий Дух живе в вас? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви» (1 Кор. 3:16, 17). «Хіба ви не знаєте, що ваші тіла — то храм Святого Духа, Який є у вас і Якого ви маєте від Бога, і що ви не належите самим собі?» (1 Кор. 6:19).
Пізніше ця думка відобразилася в крилатій фразі: «У здоровому тілі — здоровий дух!»
Таким чином, під впливом ідей Реформації прийшло розуміння того, що тіло — це храм Духа Святого, Його оселя, за якою слід доглядати і яку необхідно берегти. З’явилося зацікавлення тим, як можна зберегти цей храм якнайдовше прекрасним і здоровим, щоб він прославляв свого Творця.
Ідея цілісності людської істоти, тобто нерозривного зв’язку між духом, душею та тілом, сьогодні відображена в такому напрямку медицини, як психосоматика (давньогрецьк. ψυχή — душа, σ~ωμα — тіло). Навіть визначення поняття «здоров’я», згідно зі Всесвітньою організацією охорони здоров’я, базується на цьому погляді: «Здоров’я — стан повного фізичного, душевного й соціального благополуччя», а не лише відсутність хвороб і фізичних вад. Це визначення міститься в преамбулі до Статуту Всесвітньої організації охорони здоров’я. Апостол Павло змалював цілісність людської істоти одним реченням: «А Сам Бог миру хай повністю освятить вас: нехай ваш дух, душа і тіло бездоганно будуть збережені в цілості до приходу нашого Господа Ісуса Христа» (1 Сол. 5:23). Це означає: коли ми прийняли Ісуса Христа у своє серце (пережили досвід навернення), тоді наше тіло стає храмом Святого Духа, і, як наслідок, духовне зростання (освячення) обов’язково має відбутися в трьох сферах — дух, душа, тіло.
Кінцева мета християнства — відновлення в людині втраченого під час гріхопадіння Божого образу. Про цю мету Біблія говорить так: «Аж поки всі досягнемо єдності віри й пізнання Божого Сина, досконалого змужніння, міри зрілості повноти Христа» (Еф. 4:13).
У Святому Письмі чітко простежується думка про тісний взаємозв’язок між способом життя людини та її хворобами. Біблія не раз наголошує, що існують закони, від виконання яких залежить здоров’я та благополуччя людини.
«І сказав Він: «Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися заповідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я — Господь, Лікар твій!» (Вих. 15:26).
Під впливом Реформації, осягаючи глибини Святого Письма, люди вже розуміли, що в разі хвороби необхідно чітко визначити її причину, змінити принципи життя, відмовитися від шкідливих звичок. Сьогодні медична статистика підтверджує це, оскільки здоров’я — не випадковість, а результат послуху встановленим Творцем законам здоров’я.
Отже, чим же медицина ХХІ століття завдячує Реформації, яка принесла в Європу нові принципи, засновані на Євангелії? Час показав, що сучасний розвиток медицини в європейських країнах лише підтверджує думку, висловлену апостолом Павлом дві тисячі років тому: Євангеліє — це Божа сила на спасіння кожному, хто вірить (див. Рим. 1:16). Коли впав тягар релігійної диктатури й заборони свободи думки в релігійній сфері, відкрився шлях для розвитку в інших сферах життя людства, зокрема й у медицині. На зміну сліпій, забобонній вірі прийшла віра розумна, відкрита для дослідження встановлених Богом законів життя і здоров’я. Замість нехтування тілом за рахунок звеличення душі було відновлене біблійне розуміння людської істоти, у якому душа і дух розвиваються в тілі, яке водночас є храмом Святого Духа.
Сьогодні ми покликані цінувати те світло, котре засяяло завдяки Реформації, і бути реформаторами в сучасних умовах, оскільки є ще багато незвіданого, що Бог і нині бажає нам відкрити, аби світло Євангелія могло засяяти ще яскравіше. Нам слід глибше досліджувати принципи охорони здоров’я, впроваджувати їх у життя і прагнути до найвищої мети — «доки не відобразиться у вас Христос!» (Гал. 4:19).
С. К. Луцький,
магістр громадської охорони здоров’я
http://info.r500.ua/wp-content/uploads/2017/06/Journal-R500.pdf