Небо… Багато про нього сказано, багато роздумів записано. Йому присвячують вірші та пісні. І саме його ми бажаємо кожній людині, яка ерейшла поріг смерті. Але чи варто про це говорити з дитиною? Якби темі Неба не передувала така складна подія як смерть, можливо, нам було б легше. Тож, може, узагалі не треба порушувати такі складні теми з дітьми?
Іноді ми так і робимо, намагаємося не говорити з дітьми на тему смерті, віри, переконань. Але тоді з ними про це говорить YouTube голосами багатьох блогерів, або через різні ігри та відео. Іноді ти помічаєш, що в дитячій уяві складається хибна уява про життя та смерть. Одні сприймають її як щось жартівливе, як у мультику — убив і знову живий, тому, засвоюючи таке бачення, діти стають жорстокими. Інших дітей тема смерті лякає, вони починають страждати від панічних страхів, постійно бояться, що вони помруть або щось станеться з їхніми близькими. Тож ці теми не треба оминати, це правда нашого буття, про яку маємо відверто розказати своїм дітям.
У часи Ісуса дорослі теж думали, що діткам зарано слухати про Царство Небесне, і намагалися прогнати їх, але Ісус сказав: «Пустіть дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне» (Мт. 19:14). Що і як розказувати дітям про Небо? Про це ми більше поговоримо в наступних статтях, але зараз поміркуємо над тим, з чого треба починати.
Коли роздумувала над цією темою, зрозуміла, що дуже важко хотіти туди, де жодного разу не був. Мого п’ятирічного сина часом дуже важко переконати, що під час подорожі варто перетерпіти дрібні незручності, якщо через декілька годин ти опинишся в чудовому місці відпочинку. Але є місця, де він уже бував і там йому дуже сподобалося, і час від часу він мріє знов туди потрапити. Він згадує ці місця із замріяним поглядом і повторює, що йому дуже кортіло б знову там побувати. Він готовий терпіти незручності подорожі, бо знає, що те, що він отримає, варте того, щоб потерпіти.
Я стикнулася з тим, що Небо для нього поки теж не дуже привабливе. І як би цікаво я не намагалася розповісти про потойбічний світ, цей йому поки що бажаніший і зрозуміліший, бо тут поруч мама й усе, що йому потрібно.
Але як говорити з дитиною про Небо, яке ми самі не бачили? Як закохати дитину у світ, про який ми самі так мало знаємо?
Але одне знаю певно: щоб наші діти полюбили Небо, його маємо полюбити ми. Ми не можемо з пристрастю й захопленням говорити про те, що нас не окриляє. Діти відчувають фальш у наших словах, і особливо в наших діях. Тому починати завжди треба із себе: з особистих стосунків із Богом, з пізнання Його, з навернення до Христа. Бо неможливо належати до Царства Божого, не бажаючи підкоритися Цареві. І не варто розраховувати на нього після смерті, якщо до нього були байдужими за життя.
Щоб ми полюбили Небо, яке ми не бачили, Бог прийшов у наш світ. Він приніс Небо на нашу грішну землю. Він прийшов, щоб відкрити нам шлях туди, куди ми були приречені не попасти через гріх, ми всі народжуємося з тяжінням до земного. Тому Сам Бог зійшов до нас у Сині Своєму, щоб ми побачили, як ми обмежені гріхом і як вільно дихається з Ним (Мт. 1:23). Цікаво, що Бог не приніс нам ні фото, ні відео, ні малюнків зі Свого Царства, як, наприклад, це роблять турагенти, які заманюють нас звабливими фото екзотичних островів, п’ятизіркових готелів, мандрівками й смачною їжею. Може, це дивно прозвучить, але Небо, чи іншими словами рай, не є Божою метою для нас. Як не дивно, ми потребуємо не раю, ми потребуємо Бога. Рай для Адама і Єви перестав бути найкращим місцем одразу, щойно вони згрішили і втратили живе спілкування з Богом (Бут. 3:10). Це місце одразу наповнилося розчаруванням, страхом, зрадою, звинуваченнями. Тож дарма ми думаємо, що нас може задовольнити рай, якщо нас не цікавить Бог.
На диво, Ісус дуже мало говорив про життя після смерті, але Він дуже багато говорив про життя, яке ми вже можемо мати в Божому Царстві. І його проповідь завжди стосувалася стосунків з Богом і одне з одним (Мт. 5–6). Небо стає рідним для нас тільки тоді, коли Бог стає для нас Батьком.
Жодна дитина, яка зростає в любові, не захоче назавжди залишитися ні в одному найпрекраснішому місці, навіть у Діснейленді, якщо її розлучити з мамою і татом. Для дитини певною мірою рай — це те місце, де є її батьки. І навіть коли ми вже стаємо дорослими й маємо свої сім’ї, нас магнітом тягне саме в батьківську хату, туди, де ми пережили блаженство бути безмежно любленими. Так і з Небом, якщо ми не пережили Божої любові, не навернулися до Небесного Отця як блудний син, наше серце не буде захоплене Небом. Бо для нас Небо не стало Батьківським домом.
Щоб наші дітки хотіли в Небо, щоб вони бажали цього Царства Небесного, щоб вони хотіли жити за принципами Божими, нам треба самим бути закоханими в Бога.
А наступна наша відповідальність — познайомити їх із Володарем цього Царства. Нам потрібно докласти багато зусиль, щоб закохати їх у Бога, прихилити їхнє серце до Христа. Бо Небо найперше — це Бог!
Як це зробити? Можу дати декілька порад, які ми практикуємо в своїй сім’ї.
Перше — щодня читайте з дітками Біблію. Починайте з дитячої Біблії. Ми гортали її сторінки з того часу, як тільки наш синочок почав сидіти. Спочатку це була цікава картонна Біблія з віконечками, у які ми могли зазирнути й стежити і за тим, як Бог творив Усесвіт, і за життям Божих людей. Зараз ми із захопленням читаємо Біблію, яку дуже раджу для дошкільнят, — «Ісус на сторінках Біблії». Вона є і українською, і російською мовами. Для старших діток цікавою буде Біблія в коміксах, яка приваблює дітей сучасними малюнками.
Друге — дуже раджу батькам віддавати перевагу навчанню в різних християнських освітніх закладах. Дякувати Богові, у нашій країні є така можливість. На сьогоднішній день є багато християнських дошкільних навчальних центрів, є приватні загальноосвітні школи, недільні школи при церквах. Якщо у вашій школі є уроки християнської етики, нехай ваша дитина відвідує ці заняття, підтримайте її в цьому. Також є християнські спортивні секції й безліч інших гуртків на різні смаки. Зазвичай такі гуртки ще й набагато доступніші. Для себе ми в сім’ї це поставили в пріоритет, бо ми хочемо, щоб наша дитина чула про Бога протягом дня, і не тільки від нас. Щоб наш син зростав у середовищі, де працюють люди, для яких Бог і Боже не є порожнім звуком. Я знаю, що світ переконуватиме його у зворотному, але сьогодні Бог дає мені можливість першою вкласти насіння віри в його серце. І я можу обирати, хто буде моїм помічником у цьому процесі, тому ми ходимо в християнський дошкільний навчальний заклад. І я вірю, що це зерно матиме велику силу й переможе всі спокуси й перешкоди в майбутньому.
Третє — моліться з дітками. Моліться перед їжею, перед сном, будь-коли й будь‑де. Навчіть їх довіряти Богові будь-які дрібниці й дякувати за все, що мають. Коли обговорюєте дитячі переживання, указуйте їм на Бога, наприклад: якщо ти злякався — помолись, попроси, щоб Бог тебе заспокоїв і дав людину, яка допоможе. Або розповідайте, як Бог вам відповідає на молитви. Нехай вони розуміють, що Бог — це не обряд, а жива Особистість, яка прагне любити й будувати з нами стосунки.
Четверте — беріть із собою дітей у церкву на богослужіння, на служіння нужденним. Покажіть їм серце Христа, яке через вас любить, піклується, дружить.
П’яте — співайте християнські пісні. Нехай у вашому домі, у вашій машині лунають пісні про Бога. Це не значить, що ви маєте заборонити дитині все, що не говорить про Бога, але віддавайте перевагу тому, що проголошує цінності Царства Божого. Співайте колискові, які теж говорять про Божу любов і турботу.
Шосте — говоріть із дітками про Бога. Говоріть про Його безмежну любов, а також про те, чому ми грішимо. У простих розмовах ви почуєте безліч цікавих запитань. Мій син, на жаль, не ідеальний, іноді його поведінка мене дуже засмучує. І перед сном ми часто говоримо про це. Одного разу він у розпачі запитав: «Мамо, ну чому Бог так зробив, що, як тільки я народився, гріх одразу залетів у мене?» Це було трохи кумедне, але дуже хороше питання, і ми могли говорити з ним про Бога, який спасає нас і звільняє від гріха. А також, що Бог дає силу перемагати гріх. Як Давид подолав Голіята, довіряючи Богові, так і він може подолати свій непослух, довіряючи Богові.
Чи дасть це результат? Можливо, не так швидко, як хотілося б. Але Христос недарма забороняв учням проганяти дітей від Себе. Він хоче, щоб діти з раннього віку слідували за Ним. Він зробить те, чого не можемо зробити ми: народить їх згори, подарує їм нове серце й нове життя, а ми маємо бути як Іван Хреститель — підготувати дорогу Христові до серця нашої дитини.
Наталія Педченко
