Ти створив нас для Себе,
і не знає спокою серце наше,
поки не заспокоїться в Тобі.
Блаженний Августин
Є на землі острови, де панує інша реальність. Там усе по‑іншому. Там ніхто не турбується про курс валют. Там не розмірковують над тим, як пережити нову економічну кризу. Там не сперечаються через війни та політиків. На цих островах безтурботності панує атмосфера спокою й радості. Життя сповнене яскравих вражень. Ви хотіли б там побувати? Тоді гайда зі мною. Це не так далеко, і дозволити собі таку подорож може кожен охочий. Можливо, такий острів є навіть у вашому дворі. Це — дитячі майданчики. Там маленькі карапузи в штанцях і платтячках длубаються яскравими лопатками в піску, гойдаються на гойдалках. Вони щиро радіють неїстівним виробам і з великою зацікавленістю спостерігають за жучками, що повзають у них під ногами.
«Безтурботне дитинство…» — зітхаємо ми. У дорослих усе по‑іншому. Я не знаю, чи належите ви до категорії легковажних і безтурботних людей, я — точно ні. Тільки-но розплющу очі, мій мозок вмикається миттєво. Ще не вставши з ліжка, уже «вирішую» проблеми: іноді локальні домашні, а іноді навіть світові. І все це набирає обертів протягом дня.
У дорослих людей рідкісна особливість турбуватися про все та багато. Нас хвилюють безпритульні тварини, розбиті дороги, занадто велике скупчення людей, або їх відсутність, ДТП, дефіцит бюджету країни, навіть програш збірної з футболу. А з початком війни ми хвилюємося навіть уночі. Погодьтеся, турбот у нас більше ніж треба. Тероризм, сепаратизм, зростання цін, біженці, вбивства, зради, корупція, а на додаток цього року — ПАНДЕМІЯ!
Крім глобальних і загальнонаціональних турбот, у кожного безліч особистих. У студентів — сесії, заліки, екзамени, перше кохання й перші розчарування. У сімейних — робота, виховання дітей, боротьба за хороші стосунки в сім’ї. У літніх людей — хвороби, городи, самотність… Світ кожної людини переповнений турботами. Цей рік об’єднав увесь світ загальною проблемою під назвою — Covid19. Увесь світ став небезпечним, нема куди втекти від цього вбивчого вірусу. Він уже забрав десятки тисяч життів, а, згідно з прогнозами медиків, має забрати понад мільйон, і це по‑справжньому лякає. Найзаможніші й найбезпечніші країни безсилі й нічого не можуть зробити, щоб зупинити цю хворобу. Вона шириться шаленими темпами. І поки вчені всього світу намагаються розробити вакцину, лікарі борються за життя пацієнтів, а політики й економісти намагаються спрогнозувати економічні наслідки, ми всі, розгублені й налякані, сидимо по домівках в очікуванні хоч якихось добрих новин. Але поки тільки невтішні прогнози і сумна статистика…
Коронавірусна інфекція відкрила нам очі на нашу вразливість.
Як бути? Як вижити в цьому шаленому світі? Де брати силу для кожного дня, щоб жити, а не існувати. Невже нема ніякого виходу? Невже ми приречені бути розгубленими й знесиленими?..
Кожного разу, коли я зі своїм маленьким сином опиняюсь на дитячих майданчиках, на цих острівцях безтурботності (зараз, на жаль, і це не завжди можливо), отримую для себе важливий урок. Діти не обтяжені клопотами й страхами, вони просто насолоджуються своїм життям. Їхній світ влаштований дуже просто: живи, а якщо виникає якась проблема — одразу біжи до мами чи до тата. Діти дуже спокійно й захищено відчувають себе на своїх майданчиках і так безтурботно граються, тому що поруч є ті, хто про них дбає. Їх не хвилює, ні що вони будуть їсти, ні що одягати, єдине, про що вони хвилюються, — щоб батьки були поруч. Часом буває, що вони заграються і раптом, озирнувшись, не побачать маму чи тата. Тоді дитина починає переполохано шукати їх. За мить цікава гра стає зовсім нецікавою, друзі — неважливими. Відчуття спокою в дитини порушується відразу, щойно вона втрачає з поля зору маму чи тата.
Чи не те ж саме відбувається і з нами? Чи не тому наше життя сповнене страхів, що ми втратили з поля зору нашого Небесного Батька? Ми так загрались у наші дорослі ігри: кар’єра, подорожі, будинки, машини… Аж раптом, сталася біда — і ми розгубилися. Куди бігти? Хто нас зрозуміє? Хто потішить? Хто врятує? Коронавірусна інфекція Covid19 відкрила нам очі на нашу вразливість. Виявляється, ми дуже слабкі й потребуємо захисту, а наше життя надзвичайно швидкоплинне й мінливе. Ні слава, ні гроші — ніщо не може врятувати нас від смерті.
Гріх страшніший за пандемію, він тисячоліттями відбирає життя не тільки фізичне, а й вічне.
Але є щось добре навіть у цій біді — людство раптом згадало про Бога. І недаремно… Він Той, Хто створив цей світ і знає, що йому і тобі зокрема потрібно зараз найбільше. Може, тебе це здивує, але тобі потрібна не вакцина, тобі потрібен — Христос! Тільки Він може позбавити нас від страху перед смертю й наповнити змістом і спокоєм кожен день нашого земного життя.
Можливо, ти недовірливо дивишся в бік Христа тільки тому, що ви чужі й ти ніколи не відчував надзвичайної Божої любові? Це справді велика проблема, бо пандемія — не найгірше, що може статися з людством. Гріх страшніший за пандемію, він тисячоліттями відбирає життя не тільки фізичне, а й вічне. Він уже забрав життя мільярдів людей, і, на жаль, ми всі інфіковані вірусом гріха від народження. Але Христос зробив неймовірне: Він зійшов у заражений світ і став рятівною вакциною від гріха. Кожен, хто вірує в Ісуса Христа, отримує захист від руйнівної сили гріха й від вічного прокляття, та стає частиною Божої сім’ї. Уяви, Він не тільки рятує від гріха, Він уводить тебе в Божу сім’ю, у стосунки любові й вічного життя. Тож не зволікай: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той вже засуджений, що не повірив в Ім’я Однородженого Сина Божого» (Ів. 3:16–18). Іди до Бога, бо Він любить, Він заради стосунків із тобою віддав найдорогоцінніше — Свого Сина, і це правда, бо ці слова прозвучали з вуст Самого Сина Божого. Він хоче стати тобі Батьком, Другом, Спасителем.
Ісус Христос прийшов у заражений світ і став рятівною вакциною від гріха.
Але якщо ти вже всиновлений Богом, та трохи загрався в забавки цього світу, полиш те, що зваблює тебе й відводить від Бога. Може, ти навіть занадто далеко відійшов від Нього, та Він усе ж кличе тебе й прагне заспокоїти: «Прийдіть до мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою» (Мт. 11:28). Чуєш? Це голос Батька. Це Він хоче пригорнути тебе до Себе й потішити. Поруч із Ним затишно. Поруч із Ним можна не турбуватися, бо Він дбає про Своїх дітей досконало. Ти ніколи не заспокоїш душі своєї без Нього. Досить бігати в паніці в пошуках заспокійливих. Він поруч, і тобі лише треба по‑дитячому покласти в молитві всю свою журбу на Його коліна. Саме тоді ти відчуєш таке бажане полегшення. Тільки розуміння, що Він близько, заспокоює мене й відкриває моє серце до Його Слова. Коли ж моє серце метушиться, а розум панікує, я нагадую собі, що мені треба бігти до Отця Небесного.
«Він змученому дає силу, а безсилому міць» (Іс. 40:29). Так Боже Слово говорить про нашого Небесного Батька. Апостол Петро каже: «Покладіть на Нього всю вашу журбу, бо Він опікується вами!» (1 Петр. 5:7). Бог постійно дбає про нас: і в часи хвороби, і в часи війни, і в часи спокою. Як найкращий батько ніколи не полишає своє дитя, так і Батько Небесний сказав: «Не бійся, з тобою-бо Я, і не озирайсь, бо Я Бог твій! Зміцню Я тебе, і тобі поможу, і правицею правди Своєї тебе Я підтримаю» (Іс. 41:10). Хіба всі ці забавки (гроші, слава, будинки, машини) варті того, щоб блукати без Батька? Але Отець Небесний терпляче чекає Своїх зухвалих дітей, поки вони по‑справжньому засумують за Ним, розчарувавшись у принадах цього світу. Повертайся до Нього, і ти відчуєш те, що відчувають малюки — безмежний спокій. Бо є Той, Хто дбає про тебе, Хто любить тебе, Хто ніколи, за жодних обставин не полишить тебе. Єдине, про що тобі треба пильнувати, — не втрачати Бога з поля зору. Тож, як маленька дитина, повертайся в Божу присутність, бо це і є місце спокою для твоєї душі.
Наталія Педченко
