На перший погляд, це може звучати як провокаційна заява. Багатьом вона навіть може здатися різкою та неприємною. Адже батьки піклуються про дітей, як тільки вони з’являються на світ, вкладаючи свій час, ресурси, енергію й усе своє серце, щоб виховати їх добрими, порядними, мудрими. З перших днів вони вчать їх, як потрібно їсти, спати, одягатися, ходити, думати, говорити, контролювати себе, поводитися в різних ситуаціях. Якщо й говорити про те, хто кому «заважає», то це швидше не батьки дітям, а діти — батькам.
До того ж, турботливі батьки вбачають свою роль у тому, щоб зупиняти своїх дітей і обмежувати, коли вважають це за необхідне. Приміром, як тільки діти навчилися говорити, батьки нерідко просять їх помовчати. Щойно діти починають ходити, їм часто кажуть заспокоїтися й посидіти. І це потрібно. Хто ще навчить дітей приборкувати свої бажання й керувати ними? Хто навчить їх поважати старших? Хто навчатиме їх не заважати дорослим? Хто навчить їх жити по-Божому? Звичайно батьки! Це їхня відповідальність. Тому, якщо йдеться про «перешкоди», то тягар провини падає на дітей. Але чи завжди це так?
Уважно вивчаючи Писання, ми можемо виявити, що дорослі (і батьки зокрема) можуть заважати дітям більше, ніж вони припускають. Вони можуть стати великою перешкодою для дітей у найголовнішому — на шляху до Бога, у пізнанні Його й у поклонінні Йому. На жаль, навіть роблячи найкраще для своїх дітей і намагаючись забезпечити їх усім необхідним, батьки можуть деструктивно вплинути на своїх дітей своїм поводженням, словами, ставленням або своєю реакцією. Звісно, що ніхто з батьків не хотів би цього, однак таке відбувається.
Одного разу посеред натовпу, оточений дорослими людьми, Ісус Христос звернувся до Своїх учнів зі словами, які повинні протверезити й нас, дорослих людей, які живуть у XXI столітті.
«Тоді поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоряли. А коли спостеріг це Ісус, то обурився, та й промовив до них: “Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже! По правді кажу вам: хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде”. І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши» (Мк. 10:13-16).
Ми чуємо владне подвійне повеління Христа — «пустіть діток до Мене приходити» і «не бороніть їм». Перше, що необхідно відзначити, це те, що Христос не сказав просто «пустіть діток», тобто, дайте їм свободу, як це роблять деякі батьки за порадою деяких психологів, але «пустіть їх приходити до Мене». Найголовніше, у чому мають потребу наші діти, — Христос. Він є змістом, світлом і метою життя кожної людини. Дитячим серцям потрібний Він — Його життя і Його істина.
Але потім Ісус додає «не бороніть їм». Він звертається до Своїх близьких учнів, які наполегливо намагалися зупинити батьків, які несли своїх дітей до Нього. Начебто б хорошу справу робили — Христа захистити хотіли від зайвої суєти. Але у відповідь Христос висловив Своє святе обурення з приводу таких дій уже «дорослих учнів» стосовно дітей. Це можна перефразувати саме такими словами: «Дорослі, не заважайте дітям приходити до Мене!»
Хоча це звернення стосувалося насамперед учнів, його потрібно застосувати й до нас, усіх дорослих, а особливо до батьків. Своїми діями ми також можемо стати завадою на шляху наших дітей до Христа. Ніхто з нас не хоче цього, але це може трапитися. Тому подібні застереження ми знаходимо й у новозавітних посланнях.
«А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф. 6:4)
Перш ніж виховувати, батьки повинні чогось не робити — не дратувати своїх дітей! Саме на цьому божественному попередженні хочу загострити увагу вчителів, батьків і всіх дорослих, а також усього старшого покоління. Як батьки можуть заважати дітям? Які дії дорослих можуть стати перешкодою для дітей прийти до Христа? Таких подразників багато, ми розглянемо деякі з них, для того щоб знати й уникати їх.
1. Пасивність
Першим і найнебезпечнішим руйнівником дитячих життів є пасивність або апатія батьків стосовно Бога.
Любов до Бога є єдиною умовою повноцінного життя. Бог наказує любити Його всією душею, усіма силами, усім розумом. Для цього була створена людина — любити свого Творця й насолоджуватися Ним найбільше.
Батьки, які не мають такої любові до Бога або не зростають у цій любові, впливатимуть на своїх дітей. По-перше, тому що вони обов’язково любитимуть щось навзамін. Це будуть бачити діти й учитимуться в них любити те ж саме. По-друге, цінності батьків завжди визначатимуть об’єкт їхньої любові. А це буде виражатися в їхньому житті, зайнятості, словах і справах. Діти житимуть, наслідуючи своїх батьків, сповідуючи ті ж самі цінності.
Батьки обов’язково навчать дітей чогось. Пасивні до Бога навчать такої ж пасивності. Релігійні навчать релігійності. Фарисеї навчать фарисейства. Ті, що люблять Бога, своїм життям учитимуть любити Бога.
2. Лицемірство
Другим подразником або перешкодою для дітей на шляху до Христа може бути лицемірство батьків. Подвійне життя батька або матері неминуче притлумлюватиме всіляке бажання дітей навіть чути про Христа.
Діти обов’язково помітять, коли батьки говорять про панування Христа, але не виявляють послуху Йому в реальному житті. Коли батьки говорять про біблійні стандарти або про біблійні істини, але самі не живуть відповідно до них. Коли вони говорять про страх Божий, але продовжують догоджати людям замість Бога, це може викликати навіть відразу в дітей до віри в Бога.
3. Гордість
Горді батьки ніколи не можуть визнати перед дітьми своєї неправоти. Вони не вміють просити в них прощення, коли згрішили проти них.
Горді батьки — егоцентричні. Вони завжди думають про себе як «джерело всіх благ» і вимагають за будь-яку ціну визнання, поваги й подяки з боку своїх дітей. Вони вкрай незадоволені, коли не одержують цього.
Горді батьки вважають себе завжди правими, знаючими й кращими, порівняно з іншими. У них немає терпіння й часу, щоб вислухати й зрозуміти своїх дітей. Вони поспішають із оцінками й висновками.
Горді батьки очікують від своїх дітей досконалості й використовують своїх дітей для того, щоб створити собі імідж. Діти таких батьків приречені на зневіру й роздратування.
Горді батьки не мають потреби ні в якій пораді. Вони люблять учити дітей, але не вчаться самі. Такі батьки будуть значною перешкодою для своїх дітей на шляху до Христа.
4. Уседозволеність
Батьки, які нехтують своєю відповідальністю й дозволяють своїм дітям робити що їм заманеться, здійснюють згубний вплив на своїх дітей.
«Народ падає з браку розумного проводу, при численності ж радників спасіння» (Пр. 11:14).
Це батьки, які не розуміють, не приймають або навмисно нехтують своєю роллю, повністю перекладаючи її на бабусь і дідусів, на вчителя або вихователя тощо.
Такі батьки часто виправдовуються надмірною зайнятістю, бажанням відпочити, відсутністю часу, необхідністю спілкування з іншими дорослими або навіть важливим служінням. У результаті, діти залишаються без батьківської уваги й ростуть дуже роздратованими.
5. Роздратування
Найчастіше діти вчаться бути роздратованими, гнівливими й нещасними від роздратованих, гнівливих і нещасних батьків.
Своїм дратівливим тоном, безконтрольним гнівом, постійним лементом, жалістю до себе батьки показують дітям як «потрібно» реагувати на труднощі або непередбачені обставини.
До болю сумно й дуже несправедливо, коли батьки, навчивши дітей такої гріховної реакції своїм особистим прикладом, насмілюються потім суворо карати їх за це.
Дратівливі батьки часто незадоволені й невдячні. Вони на все скаржаться. У них немає надії. Чи варто дивуватися, якщо їхні діти поводитимуться так само?
«Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, а хто товаришує з безумним, той лиха набуде» (Пр. 13:20).
6. Розбіжності
На жаль, дуже часто батьки провокують своїх дітей і роблять їхнє життя нещасним через незгоду між собою з найрізноманітніших питань життя й виховання. Мама говорить одне, а тато інше. Правила міняються щодня. Постійна нестабільність.
Діти відразу відчувають і дуже спритно використовують розбіжності між батьками, щоб домагатися своїх цілей. Вони — дуже тонкі психологи й добре знають, до кого з батьків іти, щоб одержати бажану відповідь. Найчастіше така атмосфера приводить дитину до роздратування, занепокоєння, зневіри в серці.
7. Фаворитизм
Ще одним каменем спотикання для дітей на шляху до Христа може стати фаворитизм. Він має два прояви: перевага однієї дитини над іншою або упередженість.
Ісак любив Ісава більше, ніж Якова. Ревека ж любила Якова більше, ніж Ісака. Ця історія закінчилася дуже сумно. Два брати стали ворогами на довгі роки.
Такої ж помилки допустився Яків, зробивши своєму синові Йосипу різнобарвний одяг, не такий, як у всіх. Це викликало обурення з боку інших братів, і ми знаємо, чим закінчилася ця історія.
Батьки іноді припускаються ще однієї грубої помилки. Вони порівнюють здібності й таланти однієї дитини з іншою. Діти швидко зауважують подібні речі з боку батьків. Такий підхід ранить їх, іноді надовго.
8. Приниження
Батьки обов’язково будуть причиною роздратування й невдоволення своїх дітей, якщо свідомо чи несвідомо принижуватимуть їх.
На жаль, часто батьки не проявляють елементарної поваги до своїх дітей, як до особистостей, у яких Бог помістив Свій образ. Адже Бог із найперших днів дав їм здатність думати, оцінювати, спілкуватися, молитися, приймати рішення, відчувати й захоплюватися. Вони є носіями Божого образу!
Незважаючи на це, батьки можуть дозволити собі глузувати зі своїх дітей, коли ті говорять наївні речі або ставлять смішні, незрілі й настирливі запитання. Вони дозволяють собі не слухати, перебивати, відштовхувати їх, закривати їм рот, не звертати на них уваги, не вірити їм. У такий спосіб вони не дають їм ставати самостійними та зрілими.
Приниження проявляється ще й тоді, коли батьки ніби забувають про те, що їхні діти ростуть. Сини вже готові йти в армію або одружуватися, а батьки все ще бачать їх п’ятирічними на триколісному велосипеді. Це може стати причиною закомплексованості дітей. Але найгірше, якщо це залишить гіркий корінь у серці сина або дочки й у результаті віддалить їх від Бога, про якого їх учили батьки.
9. Перебільшення
Дорослі «заважатимуть» дітям, якщо під час розмови вживатимуть фрази: «ти завжди…», «ти ніколи…», «уже тисячу разів…» Подібні перебільшення руйнують у дітях усяке бажання й інтерес до життя.
Перебільшення можливостей, як і очікування нереальних результатів від дітей, може вбити в них старанність і мотивацію. Як результат, у них може скластися неправильна оцінка самих себе, що призведе або до безнадійності, або до завищеної самооцінки й звеличування над іншими.
10. Небіблійне покарання
Батьки відштовхують своїх дітей, коли використовують небіблійні принципи покарання:
- карають, не розібравшись у причинах негідної поведінки або поганого вчинку;
- карають без зрозумілого пояснення причин і цілей покарання;
- карають за те, чого самі ж навчили, подавши поганий приклад;
- коли покарання не відповідає провині, робиться без любові, у гніві;
- коли в результаті серце дитини не пом’якшало й стосунки не стали теплішими;
- коли в покаранні не присутні Євангелія, покаяння і прощення.
Усі перераховані вище подразники роблять нещасними й батьків, і їхніх дітей. Їх, звичайно ж, набагато більше, ніж десять. Напевно стільки, скільки батьків у світі, тому що плоть дуже винахідлива. Але важливо розуміти, що для Христової благодаті немає незборимих перешкод, щоб проникнути в серце будь-якого грішника й змінити його.
Бог, довіряючи дітей батькам, дає їм повеління остерігатися, щоб не стати перешкодою на їхньому шляху до пізнання й віри в Нього. Христос не кидав слів на вітер, коли говорив «пустіть дітей». Він не жартував, коли казав «не бороніть». Він, як ніхто інший, розумів роль дорослих у формуванні наступного покоління. Він попереджає й нас, щоб ми уважно оцінювали все, що робимо стосовно дітей, і уникали всього, що віддаляє їх від Бога. Звичайно ж, батьки не зможуть дати спасіння своїм дітям — це Божа робота. Але всім своїм життям, поводженням, словами й ставленням, батьки, — не заважайте дітям прийти до Христа!
Віталій Рожко, магістр богослов’я, пастор Біблійної церкви «Слово благодаті» м. Ванкувер, штат Вашингтон, США