Zeelandia — європейська компанія, якій уже більше 100 років, котра має високий статус «Королівська» і бездоганну репутацію в усьому світі, здійснює свою діяльність більш ніж у 70 країнах світу (головний офіс компанії — у м. Зіерікзей, Нідерланди).
Директором цієї компанії в Україні є Андрій Василенко. Він неодноразово стояв перед викликом жити в Україні чи в Європі, мав пропозиції працювати в міжнародних компаніях. Однак Андрій вирішив залишитися в рідній країні, впроваджуючи досвід успішних європейських компаній тут.
Компанією Zeelandia володіє сім’я. Засновник Zeelandia Дуліман був сьомою дитиною в родині і створив цей бізнес на одному з острівців Голландії. Своєму синові він передав успішний бізнес маленьких масштабів, який син розширив уже з острова на материк. Син передав бізнес своєму синові, тобто онуку. Далі сім’я розрослася, і в третьому поколінні за управління взялися онук і чоловік онучки. Вони зробили великий прорив у розвитку компанії, коли в 70‑х роках почали експорт своїх товарів за межі країни. У 90‑х роках компанія почала розвивати бізнес у Східній Європі, і на цьому етапі сім’я уже передала управління професійному менеджментові. Наразі сім’я засновників управляє фондом, а компанія надалі функціонує під керівництвом найманих професіоналів.
— Андрію, ви працюєте директором голландського підприємства Zeelandia в Україні. Ми знаємо, що це сімейний бізнес і що ваша компанія високо шанує сімейні цінності. Як уважаєте, чому сімейні цінності — це важливо для бізнесу, і яка роль бізнесу у формуванні сімейних цінностей у суспільстві?
— Більшість людей переконана, що бізнес повинен займатися зароблянням коштів, примноженням капіталу, створенням робочих місць, сплатою податків, і на цьому, мовляв, моя відповідальність як керівника компанії закінчується. Я працюю, люди в мене працюють, я багатію, людям плачу зарплату, державі плачу податки — і більше мене не чіпайте.
Є також й інші теорії. Наприклад, Мілтон Фрідман, лауреат Нобелівської премії, вважає, що роль бізнесу полягає у використанні його енергії і ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри, бере участь у відкритій конкурентній боротьбі без шахрайства й обману.
— Зараз дуже модною є концепція соціальної відповідальності бізнесу. Компанії демонструють щорічні звіти про те, як вони вплинули на покращення життя людей у країні та місті, де живуть, скільком людям дали роботу, скільком дітям допомогли…
— Справді, останнім часом в Україні все більше говорять про соціальну відповідальність бізнесу — що це таке, чи взагалі воно існує. Для нас це нова тема, хоча й у світі про це почали говорити не так давно. Стало модно говорити про компанію, яка думає не тільки про заробляння коштів, а про щось більше.
Для чого це робиться? Це мотивує людей навколо, і тоді твої співробітники краще працюють — вони розуміють, що не тільки примножують твій капітал, а ще й позитивно впливають на суспільство.
Чи знали ви, що компанії, які займаються алкогольним або тютюновим бізнесом, як правило, платять працівникам більше? Бо люди розуміють, що це не дуже корисно для суспільства, і щоб подолати цей емоційний чи психологічний бар’єр, треба доплатити.
А якщо ти не тільки не шкодиш, а ще й приносиш користь іншим, то люди навіть готові працювати за трохи меншу плату. І тому, якщо ви соціально відповідальна компанія, то ви на цьому економите завдяки такій мотивації.
— Чому соціальна відповідальність є важливою для бізнесу?
— Для когось — це можливість отримати кредити. Особливо якщо ви співпрацюєте з якимись міжнародними інституціями чи банками, то один із ключових моментів бізнес-плану — яка у вас соціальна відповідальність, що ви плануєте робити з цими грошима. Якщо у вас цього немає, то ви не отримаєте певних дотацій чи умов від міжнародних банків.
Але я вірю, що якщо ви щиро займаєтесь не тільки зароблянням коштів, а суспільно корисним бізнесом чи справою, то це справді дає поштовх для роботи всередині самої компанії. І питання не в тому, скільки ви платите своїм співробітникам. Питання в тому, наскільки вони мотивовані, чи хочуть вони з вами працювати, чи вірять вони в те, що ви завтра будете існувати. Сьогодні багато людей просто не вірять, що такий підхід забезпечить успіх.
— Як ваша компанія реалізовує свою соціальну відповідальність на практиці?
— Раз на рік у Броварах ми організовуємо якусь акцію, наприклад, толоку, у якій усі працівники мають узяти участь. Ми це робимо в робочий день і це не обов’язково — будь-хто може відпроситися за власний рахунок. І мені було приємно, коли цього року після такої толоки працівники з інших регіонів надсилали фотографії зі своїх акцій. Наприклад, співробітники з Одеси повипікали торти й пішли провідати розумово відсталих дітей. Ніхто їх до цього не змушував, за це немає ніяких премій — мені було просто приємно, що люди беруть приклад. Це означає, що люди вірять у те, що ти робиш. І для мене це дуже важливо.
— Що можна робити бізнесу для формування сімейних цінностей, а відтак і щасливих родин?
— Я просто наведу кілька прикладів, чим ми займаємось і, можливо, читачі зможуть донести це до своїх колективів і також реалізувати.
- Політика наймання персоналу.
Я працюю в кондитерській галузі, у якій зараз катастрофічний брак робочих рук, немає людей, які хочуть працювати за достойну плату. У березні я літав у Польщу й квиток в один бік мені коштував 8 євро. І мені дорожче було добратися до аеропорту Бориспіль і з аеропорту Познані до підприємства, ніж перелетіти між країнами.
Сьогодні якщо ви не платите людям зарплати, або навіть якщо й платите, але люди не вірять, що з цього щось буде, вони сідають на літак — і все, їх тут немає. Зараз робітники цілими ланками знімаються і летять туди.
Раніше політика наймання була така. Приходив робітник, який хоче тут працювати, і одне із запитань, які ставили, особливо якщо це жінка, — скільки дітей. Якщо багато — вибачте. Вік — якщо дітородний, то це кандидатка на вихід у декрет, тому краще не брати.
Я ж дивлюся на це по‑іншому. Якщо в неї чи в нього троє дітей — вони нікуди не полетять. Так, у чесному бізнесі є свої нюанси, наприклад, багатодітним матерям передбачена додаткова відпустка за рахунок роботодавця, якщо дитина хворіє, перших п’ять днів також оплачує роботодавець, а не держава. А якщо дітей троє? А якщо п’ятеро? Тоді за п’ятьох дітей платить роботодавець, не держава. Окрім того, наше підприємство сплачує серйозну матеріальну допомогу за кожну дитину.
У нас це навіть один із показників підприємства — скільки в підприємстві народилося дітей за рік. І це цікаво — якщо народжуються, значить вірять, значить будуть жити й працювати в Україні, значить не полетять. - Надання додаткових відпусток багатодітним матерям.
- Сімейні заходи. Не п’янки-корпоративи, а заходи для сімей, на які люди приходять із дітьми, щоб побути разом, поспілкуватися. І це виховує цінності — цінності конкретного підприємства.
- Кредитна підтримка. Ми даємо кредити сім’ям співробітників на покращення житлових умов. Відтак співробітник не полетить жити за кордон жити, якщо прив’язаний кредитом.
- Навчальні заходи про сімейні взаємини для родин наших співробітників. Наприклад, ми проводили зустріч на підприємстві, на яку запросили лектора-фахівця з сімейних питань і запросили всіх, хто хоче підвищити свою кваліфікацію як батька або як матері, прийти на цей семінар. Ми оплатили роботу викладача, і він навчав наших співробітників, як бути відповідальним батьком і відповідальною матір’ю. І в людей після цього були дуже позитивні відгуки. Були сльози, коли люди розуміли, що вони вже 20 років батьки, але зовсім не роблять те, що треба.
- Вітання і свята. До речі, дівчат і жінок у нас вітають на підприємстві у квітні, на свято Благовіщення. Це політика, це вибір. У нас перші роки було важко перелаштуватись, але зараз навпаки.
— Якою має бути сімейна політика міста і яка роль місцевої влади у її реалізації?
— Думаю, що влада могла би робити наступне:
Поширення «best practices» — інформації про те, що, хто і як робить, із чого можна взяти приклад.
Рейтинги і нагороди. А чому б нам на рівні міста не відзначати підприємства, в яких народилося найбільше дітей за рік? Або в яких, наприклад, найкраще піклуються про сім’ї? Це те, що ми можемо, що взагалі практично не коштує грошей.
Якісні соціальні послуги. Як багато я б не робив на своєму підприємстві, які б високі зарплати я б не платив — мені, директорові, часом треба особисто домовлятися, щоб нормально госпіталізували дитину мого співробітника, або щоб влаштувати в садочок… Так не має бути. Це точно не моя відповідальність, і я цим не повинен займатись: я заплатив податок. Я не можу створити окрему державу для своїх працівників— це має робити влада. Або ж я не буду платити податки — тоді можна спробувати самому піклуватись про своїх людей…
Організація спільних сімейних заходів між підприємствами.
Заохочення до зміни стереотипів. Наприклад, святкування соціально значущих свят: День матері, День батька, День сім’ї, Благовіщення тощо. Також важливо міняти думку багатьох, що «успішною може бути тільки сім’я з однією дитиною, бо обоє працюють» — це неправда, можна бути! У мене четверо дітей, і одна з них дитина-інвалід — можна бути успішним, можна працювати!
Політика розвитку сімейного бізнесу. На мою думку, сімейний бізнес — це дуже важливо…
— Яким, на ваш погляд, має бути стратегічне бачення розвитку міста?
Створення умов для сімейного бізнесу. Я вважаю, що місто буде сильним тоді, коли в ньому буде багато невеличких сильних підприємств. А як це зробити? — Це політика міста, це роздача землі мілкими наділами. Звичайно, простіше і вигідніше домовитися з одним мегабізнесменом і дати йому 10 гектарів. А можна з 10‑ти гектарів зробити 10 підприємств тих, хто живе в цьому місті, зробити якісь преференції. Адже якщо я живу в цьому місті, якщо тут працює мій бізнес, то буде майбутнє в цього міста.
«Я працюю там, де живу» — створення робочих місць для жителів міста.
«Місто для моїх онуків». Якщо це буде місто для моїх онуків, то я не буду забруднювати повітря в цьому місті, я як бізнесмен не буду економити на тому, щоб вивозити шкідливі відходи і захоронювати їх у належному місці.
Зараз я працюю в міжнародній сімейній компанії, що має 119 років досвіду. Власники компанії є праправнуками засновників. Вони хочуть, щоб їхні праправнуки також мали бізнес. І така місцева політика — це моя пропозиція, це те, що можна розвивати. Я про це давно мрію, час від часу нагадую і, можливо, колись це таки стане політикою нашого міста. Мрію, щоб наше місто не стало тим, де я виріс (я виріс на Троєщині). Щоб не стало «Броєщиною», а Броландією.
— Як формувалися ваші сімейні цінності? Як прийшло усвідомлення, що родина — це важливо і треба працювати, щоб моя сім’я та сім’ї, що поряд, були щасливими?
— Хочу розказати вам одну історію. Це були десь у 80‑их роках, нас було 15 дітей і з нами займалися. Це було заборонено, але нас навчали біблійних принципів. Шануй батька та матір. Не вкради. Не бажай чужого. Не вбивай. Усі 10 заповідей. Нам було зовсім мало — по 6 років, потім 7, 8, 10, 12 — у 14 років ми розлетілися. Почалися 90‑і роки, розруха, нас рознесло по світах, і тільки частина залишилась в Україні — більшість виїхала за кордон. Два тижні тому ми зустрічалися — частина з тих, хто залишився в Україні. І коли ми зібралися, було 10 багатодітних мам, які приїхали сюди, у Бровари. А коли до нас ще приєдналися по скайпу, то було більше 100 дітей. Це з тих 15‑ти. Усі здорові. Лише один шлюб розпався.
Якби українцям прищепили біблійні цінності, історія України могла би бути зовсім іншою. Нам їх закладали у 80‑х роках ще в радянський час, коли це було заборонено, і ось який дивовижний результат. Таким прекрасним може бути наше майбутнє. І якщо ми будемо про це піклуватися, у це вірити, то майбутнє цього міста, майбутнє нашої країни буде світлим.
Ольга Романенко, кандидат економічних наук, викладач Київського національного торговельно- економічного університету, член Ради молодих учених при МОН України
