Закінчивши звичну щоденну працю, Марія присіла біля вікна на своєму улюбленому кріслі. Це крісло колись змайстрував її чоловік Григорій, із яким ось уже вісімнадцять років вона ділила і радощі, і прикрощі… «Ох, важко працюється Григорію, — подумала вона, — ферма забирає багато сил, а ще ці нескінченні замовлення від любителів «натуральних» меблів. А він і відмовити не може. Стогне, але робить… Старший син Василь допомагає з-під палки, не любить теслярської роботи. Ганна і Катерина — ще трішки й уже дівчата на виданні… А ці десятирічні близнюки, Федько і Пилип, ото вже клопоту з ними! То в школі щось учверять, то в курнику, то на полі… Усюди собі пригод шукають, невгамовні…»
Не все так погано було в сім’ї Марії та Григорія. Просто втомлювалися вони дуже, а тут ще… Марія не могла повірити, що це сталося. Вони вже не чекали, не думали, що може вийти…
Вона носила під серцем шосту дитину. Про це ще ніхто не знав. Навіть Григорій. Термін — мізерний, що тут говорити? І не хотіла вона цієї дитини. Не хотіла! Вони ж збиралися подорожувати: світу побачити, коли молодші підростуть. А тепер — який світ, яка подорож? Хіба що в райцентр за підгузками… Марія уявила собі малюка, який репетує серед ночі, прання, прасування, молочні кашки… Ні, не цього вона хотіла, не про це мріяла.
Доки ніхто не знає, треба щось придумати. Марія пригадала тітку Фаїну з сусіднього села. Говорили, що вона знає способи й зілля, за допомогою яких можна без проблем позбутися небажаного тягаря.
Наступного дня Марія взяла кошик зі свіжими курячими яйцями, бутель молока, великий шматок сиру й, нікому не сказавши ані слова, вирушила до тітки Фаїни.
Ішла й думала, що давно вже вона з Фаїною не бачилась. І з таким проханням уперше до неї йде. Як вона зустріне її, що скаже?
Підійшла до хати. Хазяйка розвішувала білизну на вулиці.
— Бог у поміч, Фаїночко! — гукнула Марія, відчиняючи хвіртку.
Фаїна обернулася. І Марія побачила в її обличчі щось таке, чого раніше не помічала. А може, вони надто давно бачились?
— Заходь, Маріє, — просто відповіла Фаїна, щиро всміхаючись.
«Ох, якби вона знала, навіщо я прийшла… Хоча їй, мабуть, не вперше…» — подумалось Марії.
Вони сіли на лавку під вікном. Марія, як могла, пояснила своє прохання. Погляд у тітки Фаїни став сумним.
— Я вже рік, як таким не займаюся. Я просила прощення в Того, Хто дає всьому життя. І тобі раджу відмовитись від такого наміру. Якщо Творець життя дає тобі цей подарунок, прийми з вдячністю, і вір, що Він потурбується.
— Але це буде шоста! Ти розумієш: шоста дитина! — гарячково шепотіла Марія, сподіваючись умовити Фаїну.
— Не відмовляйся від життя, — повторила жінка.
Марія зрозуміла, що піде ні з чим.
Розчарована, посунула вона додому. До кого ще звернутися?
Вона йшла вздовж поля, кутаючи в шаль змерзлі плечі, і мало не плакала.
Несподівано вдалині замаячіла маленька фігурка. Вона наближалася, і здивована Марія побачила, що це дитина, звичайний сільський хлопчина років семи. Він ніс у руках букет останніх осінніх квітів. За ним, весело махаючи хвостом, біг рудий собачка.
Коли вони порівнялися, хлопчик підняв до неї своє личко, укрите густим ластовинням, і поважно мовив:
— Здрастуйте. А я до мами йду. Хочу подарувати їй ось ці квіти. Правда, гарні?
— Т-так… Звичайно, гарні, — розгублено мовила Марія. — Мама дуже зрадіє.
Хлопчик задоволено заусміхався, притиснув свій букет до грудей і пішов далі.
Жінка зупинилася й довго дивилася йому вслід. І раптом щось ніби перевернулося в її душі, і по-новому прозвучали слова: «Не відмовляйся від життя».
З того осіннього дня минуло багато років. Давно виросла шоста дитина Марії і Григорія. Сина назвали Грицьком, на честь батька. За цей час чимало подій відбулося. Василь став моряком. Ганна померла від важкої хвороби. Катерина вийшла заміж і виїхала з чоловіком в іншу країну. Близнюки Федір і Пилип поїхали вчитися в місто, і повертатися в село не мали наміру. Залишився з батьками лише Грицько. Полюбив він ферму, і майструвати з дерева йому подобалось, а одружившись, збудував будинок недалеко від батьків. Коли Марія й Григорій стали зовсім старенькими й немічними, їм допомагали внук і внучка — діти Григорія молодшого. Турботливіших від них не було в усій окрузі.
Якось Марія зізналася Григорієві, своєму чоловікові, що хотіла зробити багато років тому, як ходила до тітки Фаїни, і що та їй сказала. І як потім вона зустріла по дорозі додому хлопчика, який ніс квіти для своєї мами.
— Той хлопчик для мене був тоді як ангел, як посланець від Бога, — сказала Марія, — я тоді це відразу зрозуміла. І тоді сказала собі: так, у нас буде шоста дитина.
— Я щасливий це чути, — тихо промовив Григорій. — Не уявляю собі життя без нашого Гриця.
— І я не уявляю, — відповіла Марія.
Вони обнялись і довго сиділи мовчки, дивлячись на свічку, що догоряла.
Ольга Казьміна