Чи бачив хто, щоб падав сніг з піском,
Рудим піском, принесеним з Сахари?
За всі сніги, що досі випадали,
Такого ще ні разу не було.
А хто почув, той віри би не йняв,
І бачивши – очам би не повірив.
Ми — homo sapiens (а дехто — homo звірі),
Нам досить фактів і не досить водночас.
Але колись щось схоже вже було:
Не сніг з піском, а вітер з сараною,
Яка заполонила все собою,
Аж поки не скорився фараон.
А згодом вітер перепілок ніс,
Встеливши в ліктів зо два землю м’ясом.
По десять хомерів і більше, із запасом,
Наклали люди копи на землі.
І те, і інше віщувало смерть
І несло заклик: «Гей, опам’ятайтесь!
Та ж Бог — Творець! З Творцями
не змагайтесь,
У Нього сили вщерть і понад вщерть.
Та ж Він — Володар! Голови схиліть,
Омийте руки й розуми від крові,
Й воскресне совість, стане ніби нова,
І лиш тоді ви розпочнете жить!
Попри сніги, піски і сарану,
Попри затятий безум цього світу
Живіть за досконалим Заповітом, —
Лиш Бог в душі пробуджує весну!
Алла Кириченко