Інтерв’ю з митрополитом Київським і всієї України, предстоятелем Православної Церкви України Епіфанієм
— Коли відбулося Ваше перше знайомство з Біблією і яку роль відіграє вона зараз у Вашому житті? Яка Ваша улюблена книга (історія, текст) Біблії?
— Моє перше знайомство з Біблією відбулося в дитячі роки. Як і більшість дітлахів, я починав із дитячої Біблії, у якій було чимало кольорових картинок. Згодом, коли подорослішав, то прочитав уже повну версію Священного Писання. Для мене, як і для кожного християнина, Біблія відіграє надзвичайно важливу роль. Адже вона є Словом Божим, а отже, найвищим авторитетом, мірилом та орієнтиром. Ті істини, які подані в цій величній Книзі, є для нас моральним та духовним фундаментом, на якому ми й повинні будувати своє життя. Стосовно того, які рядки Біблії є для мене улюбленими, то це, мабуть, гімн любові святого апостола Павла в 13‑му розділі Першого послання до коринтян.
— Як, на Вашу думку, знання біблійних істин може впливати на життя сучасної людини?
— Для того, хто черпає ці знання не просто задля «загального розвитку», а зі щирою вірою й відкритим серцем, вони можуть принести чимало користі. Сучасне життя сповнене багатьох спокус та пасток, які очікують на людину, і саме Слово Боже є тим духовним дороговказом, що здатний провести крізь бурхливі води цього світу.
— Ваша оцінка нинішньої ситуації в суспільстві в сфері духовного виховання молоді. Чи потребує українська школа вивчення християнської етики? Чи є альтернатива християнському вихованню?
— На мій погляд, у суспільстві справді бракує духовності. І це не лише проблема сучасності, а одвічна тенденція з часу людського гріхопадіння. Гріх діє і поступово змінює нашу шкалу цінностей, підміняє наше розуміння хибного й правильного. Цьому, безперечно, треба протистояти й зробити це може саме Церква. Ми твердо переконані в необхідності впровадження в освітній процес уроків християнської етики, але звісно ж, без нав’язування, а за добровільним вибором. Стосовно християнського виховання, то альтернатива йому, мабуть, є, адже кожна людина наділена свобідною волею й виховує дітей так, як вважає правильним. Але ж яка ціна та наслідки такої альтернативи у майбутньому, а тим більше у вічності?
— Хто були Ваші духовні наставники? Чий приклад наслідували?
— Моїм духовним наставником був повікнезабутній митрополит Даниїл (Чокалюк). У нього я ніс послух іподиякона, і саме він виховав у мені любов до богослужіння та навчив мене багатьох важливих у духовному житті речей. Митрополит Даниїл був людиною з великої літери. Завжди з теплотою згадую про нього та постійно молюся за його душу.
— Коли Ви відчули поклик до служіння? Як це було?
— Відвідувати храм я почав із дитинства. Тому моя віра і християнський світогляд не виникли раптово. Пригадую, що чіткий поклик до служіння я відчув у старших класах середньої школи. Саме тоді остаточно усвідомив, що хочу йти лише шляхом священнослужіння.
— Яка головна роль Православної Церкви в суспільстві?
— Головна мета існування Церкви — привести людину до спасіння. Саме для цього нам дані всі Таїнства та священнодії. Церква закликає кожну людину скористатися плодами того, що звершив для нас Спаситель і таким чином стати співучасником вічного життя. Після гріхопадіння людина робить себе заручником замкненого кола гріха і сама вже не здатна з нього вийти. Тому, задля допомоги нам, втілюється Син Божий і бере на Себе гріхи світу, щоб викупити кожну людину з рабства гріха. Але звершене Христом-Спасителем не діє на нас автоматично. Ми можемо сприйняти все це лише щиро та добровільно, через свою свобідну волю. Для того щоб ми могли скористатися спасительними дарами Господа, Він і створює Церкву — Боголюдський організм, долучившись до якого, людина отримує благодатні сили перемінити гріховне життя та досягнути спасіння.
— Ваше ставлення до інших деномінацій християнства, до інших релігій, до їхнього співіснування, приміром, в одному шкільному класі, педагогічному колективі?
— Моє ставлення до інших деномінацій чи релігій не є упередженим. Я, звісно, не поділяю їхні релігійні погляди, однак це аж ніяк не означає негативного ставлення до людей. У нас у всіх повинна бути взаємоповага й порозуміння. Більше того, ми можемо шукати й успішно знаходити те, що нас єднає, а не роз’єднує. Приміром, це доволі успішно вдавалося реалізувати в такому проекті, як Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, де ми маємо змогу разом декларувати й відстоювати спільні моральні принципи та патріотичні погляди.
— Що б Ви побажали читачам часопису «Слово вчителю» — українським освітянам?
— Я бажаю всім читачам вашого часопису миру, злагоди, благополуччя та любові один до одного. Учителі несуть неабияку відповідальність за виховання своїх учнів, тому в першу чергу мають навчити їх найвищої чесноти — любові. Адже в єдності сила нашого народу, і саме любов є запорукою справжньої єдності.
Матеріал підготував Василь Жуковський, доктор педагогічних наук, професор НаУ «Острозька академія»